Неаполь – Рим – Через наявність великої кількості українців на півдні Апеннін місто Неаполь називають українською столицею Італії. Минає рік, як там діє Генеральне консульство України, і за цей час культурна присутність України посилилася. Так вважає Генеральний консул в Неаполі Володимир Караченцев, із котрим спілкувалося Радіо Свобода.
–Упродовж року ми провели десятки вечорниць, де збираються як представники місцевих органів влади, так і пересічні італійці. Це регіон, де, мабуть, найбільше українців у Європі. Звичайно, і наші люди приходять на ці культурні вечори. Ми робили і літературні презентації творчого доробку українців, які, попри зайнятість, ще й творчо працюють тут.
– У політичному плані співпраця між двома країнами не надто активна, зокрема, через сильні проросійські настрої в Італії. Наскільки продуктивно ведеться дипломатична робота з місцевою владою для зміцнення двосторонніх контактів?
– Можна говорити про доброзичливі, дружні стосунки з місцевою владою. Коли ми говоримо з місцевими політиками, вони усвідомлюють нинішні проблеми України. Але всі спілкуються з українцями, зі мною – зокрема як з європейцем, як із представником держави, яка сьогодні не є, але незабаром стане членом європейської сім’ї.
– Неаполь та його околиці мають славу проблемного регіону в Італії. Чим же ця неблагополучна область притягує сотні тисяч українців?
– Я також себе про це запитував. Я думаю, що це світло, це тепло і не лише від сонця, яке люблять наші люди. Хоча тут абсолютно нелегко ведеться українцям. А де жити легко? Якби в Україні було все гаразд, люди сюди б приїхали? Вони хочуть працювати. Є можливість – і вони шукають цю нішу, допомагають своїм сім’ям і державі.
– Чи є якісь негативні моменти української присутності?
– Нещодавно на місцевому авторинку поліція затримала злочинців і серед них двох українців. Є, звичайно, якісь негативні приклади в нашій громаді, це природньо, напевно. Та більшість, із ким би я не говорив, мені не може дорікнути, що серед українців є люди, які бомжують, крадуть. Ніхто з простягнутою рукою нікого з українців не бачив.
– Стосовно інтеграції українців в італійське суспільство, чи бувають проблемні, конфліктні ситуації?
– Не траплялося такого. Ви ж знаєте, українці не конфліктний народ. Вони шукають роботу, знаходять, працюють, їх і не видно.
– На Апеннінах вихідців із України сприймають переважно як нещасних заробітчан. За Вашими спостереженнями, прийде той час, коли громада позбудеться статусу дешевої робочої сили?
– В усіх куточках мого округу немає такого розуміння, що ми є просто дармова робоча сила. Можливо, не всі тут знають ім’я Юрія Дрогобича або Максима Березовського (видатні українці, які жили в Італії у XV і XVII століттях – ред.), але принаймні знають футболіста Андрія Шевченка. Реально інтеграція вже відбулася і не сьогодні, а тисячу років тому, коли створювалася і формувалася Європа.
(Неаполь – Рим – Прага – Київ)
– У політичному плані співпраця між двома країнами не надто активна, зокрема, через сильні проросійські настрої в Італії. Наскільки продуктивно ведеться дипломатична робота з місцевою владою для зміцнення двосторонніх контактів?
– Можна говорити про доброзичливі, дружні стосунки з місцевою владою. Коли ми говоримо з місцевими політиками, вони усвідомлюють нинішні проблеми України. Але всі спілкуються з українцями, зі мною – зокрема як з європейцем, як із представником держави, яка сьогодні не є, але незабаром стане членом європейської сім’ї.
– Неаполь та його околиці мають славу проблемного регіону в Італії. Чим же ця неблагополучна область притягує сотні тисяч українців?
– Я також себе про це запитував. Я думаю, що це світло, це тепло і не лише від сонця, яке люблять наші люди. Хоча тут абсолютно нелегко ведеться українцям. А де жити легко? Якби в Україні було все гаразд, люди сюди б приїхали? Вони хочуть працювати. Є можливість – і вони шукають цю нішу, допомагають своїм сім’ям і державі.
– Чи є якісь негативні моменти української присутності?
– Нещодавно на місцевому авторинку поліція затримала злочинців і серед них двох українців. Є, звичайно, якісь негативні приклади в нашій громаді, це природньо, напевно. Та більшість, із ким би я не говорив, мені не може дорікнути, що серед українців є люди, які бомжують, крадуть. Ніхто з простягнутою рукою нікого з українців не бачив.
– Стосовно інтеграції українців в італійське суспільство, чи бувають проблемні, конфліктні ситуації?
– Не траплялося такого. Ви ж знаєте, українці не конфліктний народ. Вони шукають роботу, знаходять, працюють, їх і не видно.
– На Апеннінах вихідців із України сприймають переважно як нещасних заробітчан. За Вашими спостереженнями, прийде той час, коли громада позбудеться статусу дешевої робочої сили?
– В усіх куточках мого округу немає такого розуміння, що ми є просто дармова робоча сила. Можливо, не всі тут знають ім’я Юрія Дрогобича або Максима Березовського (видатні українці, які жили в Італії у XV і XVII століттях – ред.), але принаймні знають футболіста Андрія Шевченка. Реально інтеграція вже відбулася і не сьогодні, а тисячу років тому, коли створювалася і формувалася Європа.
(Неаполь – Рим – Прага – Київ)