Фольклорист і етнограф Раїса Цапун спостерігала купальські обряди з дитинства на маленькій батьківщині у Чуднівському районі Житомирщини, згодом досліджувала їх на Рівненському і Волинському Поліссі і вважає: вони є найяскравішими після Великодня і Різдва.
Сьогоднішнього вечора гріх лишатися в хаті – треба йти на зустріч із природою й набиратися в неї наснаги і Любові на цілий рік, кажуть у народі.
А ось саме святкування Купала в степовій зоні України й на Поліссі різниться: скажімо, якщо на півдні символом свята вважали людиноподібних істот – Марену, Купала, – то на півночі це саме вогнище, розпалене від «живого вогню», отриманого тертям деревини. І чим вище полум’я, тим кращим буде урожай, розповідає Раїса Цапун.
«Ми були в Нобелі (Зарічненський район Рівненщини) якраз на Купала, і запитуємо – де ж воно, те Купала? Виявляється, в них вогонь – це Купала. Вони розкладали його біля озера, де купалися, а через нього стрибали. А в Сварицевичах розповідали, що жінки, які щось відають(відьми – авт.), вранці голими ходили по тих вугіллях, збирали їх, ніби на чари… Кажуть, що є такі ще й зараз. В інших районах дерево вбирають так, як у мене вдома на Житомирщині – два дерева-Купала, для хлопців і дівчат. Найчастіше це була береза або верба, колись і сосна була. Я малою пам’ятаю те Купайло. Бо ж треба було гілочку зломити й покласти на городі – на врожай. Коли хлопці налітали на таке Купало, то дуже кололося… Дівчата Купало вбирали квітами й обов’язково цукерками. Як починають те Купало ломити – то найцікавіший момент, бо ж хлопці налітають на нього. Пам’ятаю добре, як малою дати мені гілочку, я її тримаю, а там квіточка і цукерка. Коли накинулися, витягли його, в мене в руці лишилися самі голки… Така смішна була кульмінація цього свята», – пригадує етнограф.
Свято молодості, краси, любові
Гілки від Купала клали на огірки, іноді туди ж ставили старі постоли – «щоб добре в’язалися». Саме ж свято розпочиналося дуже урочисто – з запалювання купальських вогнів, і найчастіше – з пісні «Ой молода я молодиця» – про те, як молодиця хоче потрапити на свято, а свекруха її не пускає, хоч дівчата за вікном кличуть. Про цю пісню ще Леся Українка писала як про заспів Купала, розповідає Раїса Цапун.
Однак поліщуки зберігають іще багато пісенних купальських скарбів, каже вона.
«Ось у Залав’ї Рокитнівського району жінки знали і знають до цього часу багато купальських пісень. Ось така, приміром:
На вигоні вогонь горить, а на село – полум’єч,
А на село – полум’єчко, й у дивочки й оконечко,
Там дивочка хустку шила да й з парубком говорила:
«Ще рушнички не напряла, а Івана сподобала,
Ще хустини не вбілила, а вже Йвана полюбила»…
«Ой, в чом же ж ти покупався, що ти мені сподобався,
Ой, чи в руті, чи в барвінку?»
А він їй каже:
«Ой, як же ж я можу знати, в чом купала мене мати?»
Кажуть, що на Івана Купала дуже цілющі трави – їх збирали на здоров’я, а вже 8 липня трави збирали «на любощі».
Дівчатам цього дня бажали бути закоханими, але не «Маренами» – тобто не лінивими і нечупарами.
У купальському вогнищі потрібно було спалити старі непотрібні речі – подарувати їх Купалові.
А якщо бажали, щоб здійснилися задумані бажання, то потрібно було кинути туди ще й траву чорнобильник.
До речі, найбільш цілющими вважаються трави, зібрані не лише на Купала, а впродовж усього нинішнього тижня.
(Луцьк – Прага – Київ)