Київ – Церковні дзвони кличуть людину на Богослужіння, нагадують про Бога і важливість молитви. Почувши церковний дзвін, християни хрестяться і знімають шапку. Церковний дзвін утішає людину і спонукає до молитви, а ще, кажуть, має цілющі властивості бо зцілює душу і тіло, й освячує повітря. Одинадцять років поспіль дивовижний дзвін над Лаврою й Києвом розносить київський дзвонар Павло Лашкевич.
Чотири хвилини піднімаємось із дзвонарем Павлом Лашкевичем на Велику дзвіницю Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври. Цікаво, що рівно чотири хвилини стихає дзвін.
Будівництво лаврської дзвіниці завершив у 1745 році архітектор Йоган Ґотфрід Шедель. Досі дзвіницю називають «Шеделеве диво». Це 8-гранна 4-ярусна вежа майже 100 метрів заввишки. Збудована вона частково на кошти, які ще на початку 1700-х років надав на неї гетьман Іван Мазепа.
Але найбільше багатство – дзвони. Тут 6 середніх дзвонів від 20 до 100 кілограмів, 7 маленьких від 10 до 20 кілограмів, і 3 великих – два з них по 3 тонни, а один – понад 5 з половиною тонн. Сімнадцятий, символічний – «Всіх святих» – стоїть унизу Великої дзвіниці.
«Подивіться, яка у нього форма – це суцільна досконалість. У нас, на жаль, втрачена школа дзвонарства, лише одиниці людей є справжніми майстрами. Зла людина не може розносити чистий голос дзвонів», – зауважує Павло Лашкевич.
Люди закопували дзвони у землю
Церковні дзвони сповіщають і радість, і смуток. Поодинокі удари є орієнтиром для заблукалого, частими ударами дзвонів сповіщали про стихійні лиха чи війну, трикратні урочисті дзвони – це ознака перемоги. Сумують дзвони за душею померлого. А ось дзвін в усі дзвони називають найвеличнішим – красним.
Церковного дзвону, кажуть, боїться нечиста сила. Боялись і більшовики-комуністи у радянський час. Після Жовтневої революції дзвонами торгували, їх переплавляли, руйнували. Але багато дзвонів люди закопали у землю.
У 30-х роках 20-го століття у Києво-Печерській Лаврі було 10 великих дзвонів. Надзусилля доклали ченці, щоб витягти їх на гору. Але дзвони зруйнували, їх розбивали на шматки. Кажуть, що монах, який дзвонив у ці дзвони, не витримав і сам кинувся на ними додолу…
Дзвін – ознака християнської віри
Павло Лашкевич розповідає й про великі цілющі властивості дзвонів. Спеціально на дзвіницю приходять парафіяни, щоб постояти під дзвоном і послухали його дзвін.
«Ви відчуваєте звуки. Мені здавалося, що глухі люди відчують усім тілом ці вібрації. Я хотів, щоб вони сюди приходили, просили зцілення, можливо, комусь Господь би подарував слух. Але за 11 років, скільки я тут дзвоню, були одиниці… На жаль. А ось приходять сліпі, невіруючі, які шукають Бога і віри, хочуть зцілитись духовно. Приходять хворі. Дзвін завжди був ознакою християнської віри», – каже лаврський дзвонар.
Голос дзвонів заспокоює, людина позбавляється почуття страху, нервозності, розповідає Павло Лашкевич, а найважливіше – наближує людину до Бога.
«Голос дзвонів означає голос Божої ласки, що людей до Бога кличе, – писав митрополит УГКЦ Андрей Шептицький. – Цей голос Божий – то так як відгомін Божої ласки, що кличе та запрошує християнина до кожного доброго діла та перестерігає перед кожним недобрим».
(Київ – Прага)
Будівництво лаврської дзвіниці завершив у 1745 році архітектор Йоган Ґотфрід Шедель. Досі дзвіницю називають «Шеделеве диво». Це 8-гранна 4-ярусна вежа майже 100 метрів заввишки. Збудована вона частково на кошти, які ще на початку 1700-х років надав на неї гетьман Іван Мазепа.
Але найбільше багатство – дзвони. Тут 6 середніх дзвонів від 20 до 100 кілограмів, 7 маленьких від 10 до 20 кілограмів, і 3 великих – два з них по 3 тонни, а один – понад 5 з половиною тонн. Сімнадцятий, символічний – «Всіх святих» – стоїть унизу Великої дзвіниці.
«Подивіться, яка у нього форма – це суцільна досконалість. У нас, на жаль, втрачена школа дзвонарства, лише одиниці людей є справжніми майстрами. Зла людина не може розносити чистий голос дзвонів», – зауважує Павло Лашкевич.
Люди закопували дзвони у землю
Церковні дзвони сповіщають і радість, і смуток. Поодинокі удари є орієнтиром для заблукалого, частими ударами дзвонів сповіщали про стихійні лиха чи війну, трикратні урочисті дзвони – це ознака перемоги. Сумують дзвони за душею померлого. А ось дзвін в усі дзвони називають найвеличнішим – красним.
Церковного дзвону, кажуть, боїться нечиста сила. Боялись і більшовики-комуністи у радянський час. Після Жовтневої революції дзвонами торгували, їх переплавляли, руйнували. Але багато дзвонів люди закопали у землю.
У 30-х роках 20-го століття у Києво-Печерській Лаврі було 10 великих дзвонів. Надзусилля доклали ченці, щоб витягти їх на гору. Але дзвони зруйнували, їх розбивали на шматки. Кажуть, що монах, який дзвонив у ці дзвони, не витримав і сам кинувся на ними додолу…
Дзвін – ознака християнської віри
Павло Лашкевич розповідає й про великі цілющі властивості дзвонів. Спеціально на дзвіницю приходять парафіяни, щоб постояти під дзвоном і послухали його дзвін.
«Ви відчуваєте звуки. Мені здавалося, що глухі люди відчують усім тілом ці вібрації. Я хотів, щоб вони сюди приходили, просили зцілення, можливо, комусь Господь би подарував слух. Але за 11 років, скільки я тут дзвоню, були одиниці… На жаль. А ось приходять сліпі, невіруючі, які шукають Бога і віри, хочуть зцілитись духовно. Приходять хворі. Дзвін завжди був ознакою християнської віри», – каже лаврський дзвонар.
Голос дзвонів заспокоює, людина позбавляється почуття страху, нервозності, розповідає Павло Лашкевич, а найважливіше – наближує людину до Бога.
«Голос дзвонів означає голос Божої ласки, що людей до Бога кличе, – писав митрополит УГКЦ Андрей Шептицький. – Цей голос Божий – то так як відгомін Божої ласки, що кличе та запрошує християнина до кожного доброго діла та перестерігає перед кожним недобрим».
(Київ – Прага)