Рівне – Тисячі прочан зібралися учора вшанувати пам’ять героїв Берестецкої битви в Національному історико-меморіальному заповіднику «Поле Берестецької битви».
Упродовж трьох днів між селами Пляшева та Острів у Радивилівському районі Рівненщини таборувалися молодь і учасники різноманітних патріотичних організацій, відбувалася посвята в козаки; поряд у Радивилові тривав фестиваль козацької пісні; у монастирі на острові Журавлиха звучали панахиди по загиблих у далекій битві 358 років тому.
Рік не ювілейний, але вже у неділю на території заповідника зібралися тисячі людей – свідчення не лише повернення зацікавленості українців своєю минувшиною, а й наближення президентських виборів, про які нагадували присутнім навіть слова проповіді патріарха Всієї України-Руси Філарета:
«Чим вони (козаки – авт..) керувалися, коли віддавали своє життя? Багатством, славою? – Ні. Вони керувалися любов’ю до своєї Батьківщини. Озирнемося навколо й подивимося на те, що робиться в Українській державі. То де головна причина усіх тих негараздів, проблем, протистоянь? – Причина в тому, що вони не люблять Україну і не віддадуть свого життя за неї. Якщо і віддадуть життя – то за своє багатство».
Земля зберегла історію
На місці загибелі трьохсот козаків, оспіваному у народній пісні та описаному в монографії француза П’єра Шевальє, саме в ці дні постав пам’ятний знак, виготовлений на замовлення волинських козаків у Луцьку.
Крок за кроком ентузіасти поступово упорядковують меморіальні місця найзапекліших сутичок Берестецької битви. У заповіднику, який отримав статус національного менше року тому, нині можна реально доторкнутися до історії – додає його директор Леонід Галабуз.
«У нашому музеї експонати – не муляжі. Козацьких речей в Україні дуже мало є, от ми цікавилися, були на виставках, ринках –у Києві є ринок старих речей – нічого фактично немає по козацтву. А в нас це справжні речі, адже тут були болота, не було доступу повітря, і в дуже хорошому стані зберігалися навіть шкіряні речі. У звичайних умовах шкіра більше ста років не зберігається», – каже директор заповідника Леонід Галабуз.
«Чорна» археологія – замість продовження розкопок
Тим часом із шляхів, якими козаки відступали, відбиваючись від королівського війська і де лишилася маса матеріальних свідчень тієї епохи – поки що вивчений лише один, – розповідає Леонід Галабуз: «Видатний археолог Ігор Свєшніков, який дуже детально займався цими розкопками свого часу, це було змістом всього його життя, вказав у своїй книзі про ще дві не знайдених переправи. Якби їх можна було віднайти – тоді б наша колекція була поповнена набагато більше».
У нинішньому році працівники заповідника домовились про проведення археологічної розвідки території з Інститутом археології України. Однак на розкопки коштів немає. Замість археологів, експедиції яких держава не фінансує впродовж останніх п’яти років, тут працюють так звані «чорні» археологи – розповідає заступник директора заповідника Анатолій Лотоцький: «Якраз вони копають на місці, де були переправи знайдені, біля хрестів, на Монастирщині – зазвичай вечорами або зранку. Знаходять, мають точки збуту десь у Києві, і все воно сплавляється…Думаю, що це питання культури не цікавить і депутатів наших. Вони зроблять собі приватні музеї, приватні колекції, а ці музеї всі – знищили…Ось – приїжджали, домагалися, щоб ми передали в «Арсенал» човен – тут у нас єдиний, дерев’яний…І чоботи – таких знахідок більше ніде немає».
Чому держава не гарантує надійного збереження подібних цінностей навіть у заповіднику національного значення? – на це запитання Радіо Свобода відповів один з прочан, голова Верховної Ради України Володимир Литвин: «Треба наповнити реальним змістом статус «Національний»… Буде цей реальний зміст, коли влада займатиметься взаємопоборюванням – а це місце заслуговує такого статусу в найпершу чергу. Бо ми повинні зрозуміти оту одвічну істину, про яку сказала Ліна Костенко: « Ніщо не вчить так, як поразки. Я буду звертатися і до Президента України, і до уряду насамперед, з тим, щоб відповідне фінансування було забезпечене для цієї національної установи».
Пам’ятки реставрують зусиллями області
Голова Рівненської обласної адміністрації Віктор Матчук повідомив, що після завершення заходів зі вшанування пам’яті героїв Берестецької битви в заповіднику розпочнуться реставраційно-відновлювальні роботи, кошти на які – близько трьохсот тисяч гривень – зібрали рівненські підприємці.
Нині, вважають музейники, найпершим чином потрібно забезпечити збереження фрески Георгіївського храму «Голгофа», написаної у 1914 році на металі відомим українським художником Їжакевичем. Фреску планували викласти мозаїкою. Врятувати розпис можна лише, якщо викласти нині мозаїкою храмову стіну й відреставрувати і перенести фреску до новозбудованого приміщення, – переконані фахівці.
Кілька років працівники заповідника виношували план нового приміщення для експозицій. Нинішнє розміщене в колишніх келіях монастиря – тож його хочуть повернути ченцям. Львівські архітектори створили проект будинку у вигляді підкови, в центрі якої має бути розташована панорама. Музей має бути розташований на шляху до пам’ятника загиблим козакам і селянам, який височіє посеред поля – так, щоб через його обриси проглядався сам пам’ятник. Щоправда, цей проект так досі й не затвердили.
(Рівне – Київ – Прага)
Рік не ювілейний, але вже у неділю на території заповідника зібралися тисячі людей – свідчення не лише повернення зацікавленості українців своєю минувшиною, а й наближення президентських виборів, про які нагадували присутнім навіть слова проповіді патріарха Всієї України-Руси Філарета:
«Чим вони (козаки – авт..) керувалися, коли віддавали своє життя? Багатством, славою? – Ні. Вони керувалися любов’ю до своєї Батьківщини. Озирнемося навколо й подивимося на те, що робиться в Українській державі. То де головна причина усіх тих негараздів, проблем, протистоянь? – Причина в тому, що вони не люблять Україну і не віддадуть свого життя за неї. Якщо і віддадуть життя – то за своє багатство».
Земля зберегла історію
На місці загибелі трьохсот козаків, оспіваному у народній пісні та описаному в монографії француза П’єра Шевальє, саме в ці дні постав пам’ятний знак, виготовлений на замовлення волинських козаків у Луцьку.
Крок за кроком ентузіасти поступово упорядковують меморіальні місця найзапекліших сутичок Берестецької битви. У заповіднику, який отримав статус національного менше року тому, нині можна реально доторкнутися до історії – додає його директор Леонід Галабуз.
«У нашому музеї експонати – не муляжі. Козацьких речей в Україні дуже мало є, от ми цікавилися, були на виставках, ринках –у Києві є ринок старих речей – нічого фактично немає по козацтву. А в нас це справжні речі, адже тут були болота, не було доступу повітря, і в дуже хорошому стані зберігалися навіть шкіряні речі. У звичайних умовах шкіра більше ста років не зберігається», – каже директор заповідника Леонід Галабуз.
«Чорна» археологія – замість продовження розкопок
Тим часом із шляхів, якими козаки відступали, відбиваючись від королівського війська і де лишилася маса матеріальних свідчень тієї епохи – поки що вивчений лише один, – розповідає Леонід Галабуз: «Видатний археолог Ігор Свєшніков, який дуже детально займався цими розкопками свого часу, це було змістом всього його життя, вказав у своїй книзі про ще дві не знайдених переправи. Якби їх можна було віднайти – тоді б наша колекція була поповнена набагато більше».
У нинішньому році працівники заповідника домовились про проведення археологічної розвідки території з Інститутом археології України. Однак на розкопки коштів немає. Замість археологів, експедиції яких держава не фінансує впродовж останніх п’яти років, тут працюють так звані «чорні» археологи – розповідає заступник директора заповідника Анатолій Лотоцький: «Якраз вони копають на місці, де були переправи знайдені, біля хрестів, на Монастирщині – зазвичай вечорами або зранку. Знаходять, мають точки збуту десь у Києві, і все воно сплавляється…Думаю, що це питання культури не цікавить і депутатів наших. Вони зроблять собі приватні музеї, приватні колекції, а ці музеї всі – знищили…Ось – приїжджали, домагалися, щоб ми передали в «Арсенал» човен – тут у нас єдиний, дерев’яний…І чоботи – таких знахідок більше ніде немає».
Чому держава не гарантує надійного збереження подібних цінностей навіть у заповіднику національного значення? – на це запитання Радіо Свобода відповів один з прочан, голова Верховної Ради України Володимир Литвин: «Треба наповнити реальним змістом статус «Національний»… Буде цей реальний зміст, коли влада займатиметься взаємопоборюванням – а це місце заслуговує такого статусу в найпершу чергу. Бо ми повинні зрозуміти оту одвічну істину, про яку сказала Ліна Костенко: « Ніщо не вчить так, як поразки. Я буду звертатися і до Президента України, і до уряду насамперед, з тим, щоб відповідне фінансування було забезпечене для цієї національної установи».
Пам’ятки реставрують зусиллями області
Голова Рівненської обласної адміністрації Віктор Матчук повідомив, що після завершення заходів зі вшанування пам’яті героїв Берестецької битви в заповіднику розпочнуться реставраційно-відновлювальні роботи, кошти на які – близько трьохсот тисяч гривень – зібрали рівненські підприємці.
Нині, вважають музейники, найпершим чином потрібно забезпечити збереження фрески Георгіївського храму «Голгофа», написаної у 1914 році на металі відомим українським художником Їжакевичем. Фреску планували викласти мозаїкою. Врятувати розпис можна лише, якщо викласти нині мозаїкою храмову стіну й відреставрувати і перенести фреску до новозбудованого приміщення, – переконані фахівці.
Кілька років працівники заповідника виношували план нового приміщення для експозицій. Нинішнє розміщене в колишніх келіях монастиря – тож його хочуть повернути ченцям. Львівські архітектори створили проект будинку у вигляді підкови, в центрі якої має бути розташована панорама. Музей має бути розташований на шляху до пам’ятника загиблим козакам і селянам, який височіє посеред поля – так, щоб через його обриси проглядався сам пам’ятник. Щоправда, цей проект так досі й не затвердили.
(Рівне – Київ – Прага)