Рим – Італійська Піза мало чим вирізняється з-поміж інших середньовічних поселень центрального регіону Тоскана. Але це місто славиться на увесь світ через своє диво – Пізанську похилену вежу. Самі мешканці часом обурюються, мовляв, не тільки вежа існує в місті, а є й інші принади. Одна з них – древній Празник світла, коли щороку 16 червня вечірня Піза перетворюється на таємниче поселення.
Майже кожне місто чи містечко на Апеннінах має свого покровителя. На честь святого заступника спрадавна влаштовували великі святкування. На сьогодні колишні релігійні празники набули вже світського стилю та вважаються невід’ємною характеристикою міст.
Культуролог Валентина Фоліо розповіла: «У червні в Пізі проходять різні культурно-розважальні заходи: Ігри на мосту, Регата сарацинів, Празник світла. Ці забави є особливістю пізанського життя. Але окрім розваг, у Пізі живеться гарно, бо місто дуже спокійне, пристосоване для нормального життя».
Традиція вшанування покровителя Святого Ранієрі зародилася у Пізі в XVII столітті. З настанням надвечір’я майже 70 тисяч свічок освітлюють будівлі, церкви та мости над річкою Арно, а вночі палахкотять феєрверки. У народі Празник світла називають «Люмінара», що пов’язано зі словом «ілюмінація». Колись жителі міста, освітлюючи шлях для релігійних процесій, запалювали у вікнах олійні лампи.
Тепер же такі процесії відійшли у минувшину, але запалювати воскові свічки та лампи в день Святого продовжують. Ба більше, цього року хто залишить вікно без освітлення, може поплатитися штрафом до 500 євро. Втім, мешканці переконані, що неосвітлене вікно не вважатиметься злочином: міська влада просто намагається забезпечити бездоганну ілюмінацію у таку магічну ніч.
За вежею спостерігають ніби за живою істотою
Палає святковими вогнями і гордість пізанців та й усіх італійців – Пізанська вежа-дзвіниця. На відміну від інших древніх монументів до цієї пам’ятки прикута особлива увага, бо за нею спостерігають, ніби за живою істотою. То вона хилиться, то стоїть на місці, то знову починає просідати... Дзвіниця на площі Чудес виглядає відокремленою, але це помилкове враження, пояснила екскурсовод Надя Костанці, вежа є частиною собору Дуомо і баптистерію.
Говорячи про історію будівництва, вона зазначила: «Зодчі взяли за ідею мінарет арабської вежі, звідки муедзин (у мусульман служитель при мечеті) закликав вірян до молитви. Вежу почали зводити у 1173 році під керівництвом місцевого архітектора Бонанно Пізано. На жаль, закінчивши третій ярус галерей, будівельні роботи припинили через просідання ґрунту, внаслідок чого конструкція почала хилитися».
Будівництво відновили через сто років і нарешті у XIV столітті завершили зведення семи ярусів Пізанської вежі-дзвіниці висотою понад 58 метрів, а відхилялася вона від вертикалі майже на півтора метра. Нині фахівці-реставратори запевняють, що ця примхлива кам’яна дама буде непорушною упродовж наступних 300 років.
Подолавши 294 сходинки, опинилася і я на горі «аномального творіння» з білого мармуру. Окрім захоплення видовищною панорамою міста, відчула ще й мурашки по тілу, бо нахил споруди трохи відчутний, не кажучи вже про висоту. Звісно, куди мені до витримки й сміливості уродженця Пізи Галілео Галілея, котрий, кажуть, використовував вежу для своїх наукових дослідів. На доказ теорії про вільне падіння тіл відомий астроном і фізик годинами кидав із вежі важкі предмети.
(Рим – Прага – Київ)
Культуролог Валентина Фоліо розповіла: «У червні в Пізі проходять різні культурно-розважальні заходи: Ігри на мосту, Регата сарацинів, Празник світла. Ці забави є особливістю пізанського життя. Але окрім розваг, у Пізі живеться гарно, бо місто дуже спокійне, пристосоване для нормального життя».
Традиція вшанування покровителя Святого Ранієрі зародилася у Пізі в XVII столітті. З настанням надвечір’я майже 70 тисяч свічок освітлюють будівлі, церкви та мости над річкою Арно, а вночі палахкотять феєрверки. У народі Празник світла називають «Люмінара», що пов’язано зі словом «ілюмінація». Колись жителі міста, освітлюючи шлях для релігійних процесій, запалювали у вікнах олійні лампи.
Тепер же такі процесії відійшли у минувшину, але запалювати воскові свічки та лампи в день Святого продовжують. Ба більше, цього року хто залишить вікно без освітлення, може поплатитися штрафом до 500 євро. Втім, мешканці переконані, що неосвітлене вікно не вважатиметься злочином: міська влада просто намагається забезпечити бездоганну ілюмінацію у таку магічну ніч.
За вежею спостерігають ніби за живою істотою
Палає святковими вогнями і гордість пізанців та й усіх італійців – Пізанська вежа-дзвіниця. На відміну від інших древніх монументів до цієї пам’ятки прикута особлива увага, бо за нею спостерігають, ніби за живою істотою. То вона хилиться, то стоїть на місці, то знову починає просідати... Дзвіниця на площі Чудес виглядає відокремленою, але це помилкове враження, пояснила екскурсовод Надя Костанці, вежа є частиною собору Дуомо і баптистерію.
Говорячи про історію будівництва, вона зазначила: «Зодчі взяли за ідею мінарет арабської вежі, звідки муедзин (у мусульман служитель при мечеті) закликав вірян до молитви. Вежу почали зводити у 1173 році під керівництвом місцевого архітектора Бонанно Пізано. На жаль, закінчивши третій ярус галерей, будівельні роботи припинили через просідання ґрунту, внаслідок чого конструкція почала хилитися».
Будівництво відновили через сто років і нарешті у XIV столітті завершили зведення семи ярусів Пізанської вежі-дзвіниці висотою понад 58 метрів, а відхилялася вона від вертикалі майже на півтора метра. Нині фахівці-реставратори запевняють, що ця примхлива кам’яна дама буде непорушною упродовж наступних 300 років.
Подолавши 294 сходинки, опинилася і я на горі «аномального творіння» з білого мармуру. Окрім захоплення видовищною панорамою міста, відчула ще й мурашки по тілу, бо нахил споруди трохи відчутний, не кажучи вже про висоту. Звісно, куди мені до витримки й сміливості уродженця Пізи Галілео Галілея, котрий, кажуть, використовував вежу для своїх наукових дослідів. На доказ теорії про вільне падіння тіл відомий астроном і фізик годинами кидав із вежі важкі предмети.
(Рим – Прага – Київ)