Київ – Київ, звісно, не Канни й навіть не Берлін, проте відтепер українська столиця теж обзавелася власним міжнародним кінофестивалем. Про якийсь авторитет наського кінофоруму в світі говорити, певна річ, ще зарано. Проте в цьому авторитеті, як і у вмінні роздобувати кошти, важко відмовити Богданові Ступці – батькові-засновнику та головному ідеологу новоспеченого кінофоруму, бюджет якого складає близько 4 мільйонів гривень. Хтозна, де і як пан Ступка роздобув необхідні кошти. Але, можливо, саме ім’я Богдана Ступки якимось чином посприяло певній респектабельності фесту. Адже 37 фільмів із 25 країн – цілком пристойні показники, тим більше для початку, хіба ні? Та й журі очолив не абихто, а сам Кшиштоф Зануссі, всесвітньо відомий польський режисер і, певна річ, друг Богдана Ступки. Він його не лише по-дружньому називає «Богдашкою», а ще й задіяв у фільмі «Серце на долоні», за роль у котрому Ступка удостоївся призу Римського кінофестивалю.
Відкривав же київське дійство фільм «Рембрандт: Я звинувачую!» авторства британського метра Пітера Грінуея, котрого, мабуть, не варто зайвий раз представляти. Втім, місцева специфіка таки позначалася на перебігу подій, причому з перших хвилин кінофесту. Під час показу того ж таки «Рембрандта...» стався конфуз із проектором, котрий не могли підключити через брак спеціального шнура. Врешті-решт, вітчизняні «сапожники» справу полагодили, але знадобилося для цього півтори години – ні більше, ні менше. До цього можна додати і такий казус, як перегляд конкурсних фільмів на плазмових телевізорах чи вибоїни під килимовою доріжкою, на якій спотикалися заїжджі й місцеві «зірки». Але то вже таке. Головне, що ті зірки були. Ну, не Квентін Тарантіно чи там яка Мадонна, але той же таки Івар Калниньш, улюбленець радянських і «есендівських» жінок, ще досить таки в формі і, якщо й не за зірку, то за якийсь болотяний вогник зійде цілком. Вже не кажучи про Руслану Писанку, чий внесок в кіно, окрім замурзаної відьми з гофманівського «Вогнем і мечем», важко й пригадати, але бюст, котрим у телепрогнозах пані Писанка закривала пів-Європи, пам'ятається по сьогодні.
І дарма деякі вічно невдоволені на кшталт режисера Юрія Іллєнка нагнітають, мовляв, в Україні не знімається кіно, а вони фестивалі проводять! Це, звісно ж, звичайна жаба. Зелена. А коли наступного року на березі Дніпра, як було обіцяно, облаштують ціле фестивальне містечко, а Богдан Ступка запросить на кінофест Роберта де Ніро, з яким оце днями якраз і вів перемови в Америці, то й поготів. Всім доведеться визнати: Україна – велика кінематографічна держава. Хоч у ній і немає кінематографа. Таке трапляється. А, до речі, кращим фільмом Київського фесту була визнана картина сербського режисера Горана Марковича «Турне».
Рокова «Чайка»
Де вже точно була зіркова програма, так це на аеродромі «Чайка». У цьому екзотичному місці вже в 11-й раз пройшов однойменний рок-фестиваль, який, до речі, окрім того, що найбільший в Україні, є ще й одним із наймасштабніших у Східній Європі. Ну де ще, скажіть, можна майже одночасно побачити таких монстрів, як «ВВ» і «Мумій Троль», «Брати Гадюкіни» і «Аліса», «Дельфін» і «Бумбокс». До речі, саме останні відкривали фестиваль, нагрянувши туди прямо з-за хутора Михайлівського, з Москви. Там «бумбоксів» вшановували на церемонії нагородження на VII щорічній національній телевізійній Премії у галузі популярної музики МузТВ 2009. Український гурт було номіновано в категоріях: «Кращий альбом» («Family Бiзнес»), «Кращий саунд трек» («Вахтерам») і «Хіп¬хоп проект року». Не розчарував гурт і українську публіку, утримуючи в драйвовій напрузі усіх, хто зібрався на «Чайці».
Звичайно, на подію тягне і виступ «Гадів», тобто «Братів Гадюкіних», котрі в Україні не з'являлися на люди вже років п'ять. Втім, це абсолютно не позначилося на майстерності, тож не дивно, що 17 хітів, виконаних «братами», сприйнялися на «ура». Зрештою, як і виступ «ВВ» на чолі з Олегом Скрипкою. Окрім усього іншого, цікавим був сам репертуар «ВВ», де крім давно знаних «Весни» та інших хітів, прозвучали такі, здавалося б, несподівані для рокової сцени речі, як «Розпрягайте хлопці коней» чи «Марш січових стрільців». Як на мене, одна така пісня від Олега Скрипки, в плані патріотичного впливу на молодь (та й не лише) працює ефективніше, ніж будь-які «просвітянські» заходи. Зі «спілчансько-письменницькими» на додачу.
(Київ – Прага)
Відкривав же київське дійство фільм «Рембрандт: Я звинувачую!» авторства британського метра Пітера Грінуея, котрого, мабуть, не варто зайвий раз представляти. Втім, місцева специфіка таки позначалася на перебігу подій, причому з перших хвилин кінофесту. Під час показу того ж таки «Рембрандта...» стався конфуз із проектором, котрий не могли підключити через брак спеціального шнура. Врешті-решт, вітчизняні «сапожники» справу полагодили, але знадобилося для цього півтори години – ні більше, ні менше. До цього можна додати і такий казус, як перегляд конкурсних фільмів на плазмових телевізорах чи вибоїни під килимовою доріжкою, на якій спотикалися заїжджі й місцеві «зірки». Але то вже таке. Головне, що ті зірки були. Ну, не Квентін Тарантіно чи там яка Мадонна, але той же таки Івар Калниньш, улюбленець радянських і «есендівських» жінок, ще досить таки в формі і, якщо й не за зірку, то за якийсь болотяний вогник зійде цілком. Вже не кажучи про Руслану Писанку, чий внесок в кіно, окрім замурзаної відьми з гофманівського «Вогнем і мечем», важко й пригадати, але бюст, котрим у телепрогнозах пані Писанка закривала пів-Європи, пам'ятається по сьогодні.
І дарма деякі вічно невдоволені на кшталт режисера Юрія Іллєнка нагнітають, мовляв, в Україні не знімається кіно, а вони фестивалі проводять! Це, звісно ж, звичайна жаба. Зелена. А коли наступного року на березі Дніпра, як було обіцяно, облаштують ціле фестивальне містечко, а Богдан Ступка запросить на кінофест Роберта де Ніро, з яким оце днями якраз і вів перемови в Америці, то й поготів. Всім доведеться визнати: Україна – велика кінематографічна держава. Хоч у ній і немає кінематографа. Таке трапляється. А, до речі, кращим фільмом Київського фесту була визнана картина сербського режисера Горана Марковича «Турне».
Рокова «Чайка»
Де вже точно була зіркова програма, так це на аеродромі «Чайка». У цьому екзотичному місці вже в 11-й раз пройшов однойменний рок-фестиваль, який, до речі, окрім того, що найбільший в Україні, є ще й одним із наймасштабніших у Східній Європі. Ну де ще, скажіть, можна майже одночасно побачити таких монстрів, як «ВВ» і «Мумій Троль», «Брати Гадюкіни» і «Аліса», «Дельфін» і «Бумбокс». До речі, саме останні відкривали фестиваль, нагрянувши туди прямо з-за хутора Михайлівського, з Москви. Там «бумбоксів» вшановували на церемонії нагородження на VII щорічній національній телевізійній Премії у галузі популярної музики МузТВ 2009. Український гурт було номіновано в категоріях: «Кращий альбом» («Family Бiзнес»), «Кращий саунд трек» («Вахтерам») і «Хіп¬хоп проект року». Не розчарував гурт і українську публіку, утримуючи в драйвовій напрузі усіх, хто зібрався на «Чайці».
Звичайно, на подію тягне і виступ «Гадів», тобто «Братів Гадюкіних», котрі в Україні не з'являлися на люди вже років п'ять. Втім, це абсолютно не позначилося на майстерності, тож не дивно, що 17 хітів, виконаних «братами», сприйнялися на «ура». Зрештою, як і виступ «ВВ» на чолі з Олегом Скрипкою. Окрім усього іншого, цікавим був сам репертуар «ВВ», де крім давно знаних «Весни» та інших хітів, прозвучали такі, здавалося б, несподівані для рокової сцени речі, як «Розпрягайте хлопці коней» чи «Марш січових стрільців». Як на мене, одна така пісня від Олега Скрипки, в плані патріотичного впливу на молодь (та й не лише) працює ефективніше, ніж будь-які «просвітянські» заходи. Зі «спілчансько-письменницькими» на додачу.
(Київ – Прага)