Прага – Хто би не переміг на майбутніх виборах, зовнішня політика України буде проросійськішою, очікує британський політолог Ендрю Вілсон. Він автор кількох досліджень про Україну і нині є старшим науковим співробітником Європейської ради із зовнішніх відносин. У розмові з Радіо Свобода британський оглядач прокоментував останні політичні події в Україні.
– Які будуть наслідки провалу коаліційних переговорів в Україні? Одні це бачать як перемогу демократії, адже була гостра критика закритості переговорного процесу, й особливо спроб змінити перед виборами Конституцію, а з іншого боку, є попередження про неминуче загострення політичного протистояння.
– Це була вже щонайменше четверта спроба створити так звану «ширку». Були запитання щодо способу зміни Конституції, але також важливо згадати про побоювання, що еліти поділять Україну між собою. Деякі найодіозніші українські політики-бізнесмени підтримували такі зміни, щоб захистити свої інтереси. Домовленості не вийшло, бо обидві сторони не довіряють одна одній у справах на перспективу. Щодо наслідків, то Україна знову опинилася там, де була. Наступні вибори Президента будуть у грудні чи в січні наступного року. Є два чинники, які можуть вплинути на перебіг кампанії. По-перше, це економіка і загроза поглиблення кризи, можливо у банківському секторі, подальше послаблення гривні. По-друге, ймовірне загострення енергетичного протистояння з Росією, можливо вже цього літа. Тобто, становище в Україні дуже хитке і так буде щонайменше до президентських виборів, а можливо і після них, адже будь-який новий Президент буде змушений мати справу зі старою Верховною Радою.
– У спробах змінити формат влади в Україні Віктор Ющенко і його соратники бачили російський слід. Чи він помітний також із Лондона, а чи, може, це нагадує часи Леоніда Кучми, який також говорив про закордонні сценарії, коли ситуація розвивалася не на його користь?
– Очевидно, що російський фактор є дуже важливим в українській політиці, і Росія використовує свої ресурси набагато ефективніше, ніж Європейський Союз, щоб вплинути на головних українських політичних гравців. Частково це пов’язане з тим, що Росія після 2004 року змінила свою лінію поведінки у таких державах як Україна. Росія усвідомлює, що не може мати в Україні свою маріонетку. Пані Тимошенко – наочний приклад. Зустрічі Тимошенко з Путіним, більшу частину з яких проводять за зачиненими дверима, неминуче породжують припущення. Так, з минулого року Тимошенко політично наблизилася до Росії. Але Росія не дурна і розуміє, що Тимошенко також маневрує заради внутрішньополітичних інтересів. Очевидно, що російський фактор в Україні існує, але стосовно російського сценарію то, я думаю, що це вже зовсім інше питання. Внутрішні інтереси тут переважають.
– Є така думка, що хто б не переміг на наступних виборах в Україні, неминучий крен держави в бік Росії. Як Ви це бачите?
– До певної міри це вже сталося. З огляду на те, що Президент Ющенко був найпрозахіднішим українським політиком і зараз є настільки слабким, що в нього практично немає жодних шансів на майбутніх президентських виборах. Всі головні кандидати на Президента України є прихильниками багатовекторнішої й трохи проросійськішої політики. Очевидно, що це стосується Віктора Януковича, хоча він і не є жорстким русифікатором, як його часто зображають. Проросійськішої політики дотримується і Тимошенко з вересня минулого року, Яценюк мав сумніви щодо долучення України до Плану дій щодо членства України в НАТО. Тому справді, хто б не виграв вибори, зовнішня політика України буде багатовекторнішою, з сильнішою проросійською складовою.
– Провал коаліційних переговорів також означає нову перспективу для таких українських політиків як Арсеній Яценюк. Чи Яценюк, на Вашу думку, є політиком нового для України європейського зразка, чи все-таки молодшим представником старої політичної школи?
– Хто такий пан Яценюк, ми ще не знаємо. Наразі в нього чудовий піар, але він ще не визначився політично. Він стильний, але за його діями відносно мало змісту. З короткої перспективи це цілком зрозуміло. Серед українців переважають аполітичні настрої, і це йде на користь пану Яценюкові. Але він не може бути постійно проти всіх, без власної програми. Також до кінця не ясно, хто ж його підтримує. За його спиною є багато різних підприємців – і з доброю репутацією, і з поганою. Неясно, чи він проект нового покоління, як сам себе представляє, чи, до певної міри, рятівне коло для декого зі своїх прихильників.
(Київ – Прага)
– Це була вже щонайменше четверта спроба створити так звану «ширку». Були запитання щодо способу зміни Конституції, але також важливо згадати про побоювання, що еліти поділять Україну між собою. Деякі найодіозніші українські політики-бізнесмени підтримували такі зміни, щоб захистити свої інтереси. Домовленості не вийшло, бо обидві сторони не довіряють одна одній у справах на перспективу. Щодо наслідків, то Україна знову опинилася там, де була. Наступні вибори Президента будуть у грудні чи в січні наступного року. Є два чинники, які можуть вплинути на перебіг кампанії. По-перше, це економіка і загроза поглиблення кризи, можливо у банківському секторі, подальше послаблення гривні. По-друге, ймовірне загострення енергетичного протистояння з Росією, можливо вже цього літа. Тобто, становище в Україні дуже хитке і так буде щонайменше до президентських виборів, а можливо і після них, адже будь-який новий Президент буде змушений мати справу зі старою Верховною Радою.
– У спробах змінити формат влади в Україні Віктор Ющенко і його соратники бачили російський слід. Чи він помітний також із Лондона, а чи, може, це нагадує часи Леоніда Кучми, який також говорив про закордонні сценарії, коли ситуація розвивалася не на його користь?
– Очевидно, що російський фактор є дуже важливим в українській політиці, і Росія використовує свої ресурси набагато ефективніше, ніж Європейський Союз, щоб вплинути на головних українських політичних гравців. Частково це пов’язане з тим, що Росія після 2004 року змінила свою лінію поведінки у таких державах як Україна. Росія усвідомлює, що не може мати в Україні свою маріонетку. Пані Тимошенко – наочний приклад. Зустрічі Тимошенко з Путіним, більшу частину з яких проводять за зачиненими дверима, неминуче породжують припущення. Так, з минулого року Тимошенко політично наблизилася до Росії. Але Росія не дурна і розуміє, що Тимошенко також маневрує заради внутрішньополітичних інтересів. Очевидно, що російський фактор в Україні існує, але стосовно російського сценарію то, я думаю, що це вже зовсім інше питання. Внутрішні інтереси тут переважають.
– Є така думка, що хто б не переміг на наступних виборах в Україні, неминучий крен держави в бік Росії. Як Ви це бачите?
– До певної міри це вже сталося. З огляду на те, що Президент Ющенко був найпрозахіднішим українським політиком і зараз є настільки слабким, що в нього практично немає жодних шансів на майбутніх президентських виборах. Всі головні кандидати на Президента України є прихильниками багатовекторнішої й трохи проросійськішої політики. Очевидно, що це стосується Віктора Януковича, хоча він і не є жорстким русифікатором, як його часто зображають. Проросійськішої політики дотримується і Тимошенко з вересня минулого року, Яценюк мав сумніви щодо долучення України до Плану дій щодо членства України в НАТО. Тому справді, хто б не виграв вибори, зовнішня політика України буде багатовекторнішою, з сильнішою проросійською складовою.
– Провал коаліційних переговорів також означає нову перспективу для таких українських політиків як Арсеній Яценюк. Чи Яценюк, на Вашу думку, є політиком нового для України європейського зразка, чи все-таки молодшим представником старої політичної школи?
– Хто такий пан Яценюк, ми ще не знаємо. Наразі в нього чудовий піар, але він ще не визначився політично. Він стильний, але за його діями відносно мало змісту. З короткої перспективи це цілком зрозуміло. Серед українців переважають аполітичні настрої, і це йде на користь пану Яценюкові. Але він не може бути постійно проти всіх, без власної програми. Також до кінця не ясно, хто ж його підтримує. За його спиною є багато різних підприємців – і з доброю репутацією, і з поганою. Неясно, чи він проект нового покоління, як сам себе представляє, чи, до певної міри, рятівне коло для декого зі своїх прихильників.
(Київ – Прага)