Прага – Лідери країн Центральної Азії, де поклади енергоносіїв значно більші, ніж у сусідній Росії, звикли до закордонних візитерів, які шукають доступу до цих ресурсів. Але у більшості випадків європейські гості поверталися додому ні з чим. І от тепер емісари з Центральної Азії самі навідуються до Брюсселя, намагаючись позбавитися опіки Росії над своїми експортними шляхами.
Ще кілька років тому годі було уявити собі вищого посадовця Туркменистану в Брюсселі. Нині ж туркменський міністр закордонних справ Рашід Мередов перебуває в неформальній столиці Євросоюзу з низкою енергетичних пропозицій.
Чутливі до критики щодо ситуації з правами людини у їхніх країнах, лідери Туркменистану та Узбекистану намагалися триматися від Європи та її критики щонайдалі. Але тепер і Ташкент і Ашгабат змінили свій підхід.
Італійський енергетичний аналітик Федеріко Бордонаро вважає, що на їхнє рішення вплинув приклад сусідів, які вже раніше відчули позитивні сторони диверсифікації ринків енергоносіїв.
«Першими країнами, які ухвалили такий підхід, були Казахстан та Азербайджан. Кожен у своєму регіоні: Казахстан у Центральній Азії, і Азербайджан у Закавказзі – грають у нову енергетичну гру в спільному регіоні, що має назву Каспійський. Суть цієї гри полягає в тому, що чим більше вони знайдуть покупців для своїх енергоресурсів, чим більше зуміють диверсифікувати свої експортні шляхи, тим вигідніше це буде для них», – зазначає Федеріко Бордонаро.
«Вони хочуть вийти з-під російської гегемонії»
Настільки велике зацікавлення зараз викликають нові можливості експорту, що Ашгабат і Ташкент навіть натякають, що готові щось зробити для поліпшення ситуації з правами людини. Бо у їхньому нинішньому стані, каже італійський експерт, єдина країна, яка готова з ними співпрацювати, це Росія.
«Гадаю, що і туркмени, і узбеки не хотіли б, щоб Росія відігравала таку велику роль у їхніх енергетичних питаннях, бо це веде до зростання політичного впливу Росії в їхніх країнах. Вони не бачать себе в ролі сателітів Росії. Вони хочуть вийти з-під російської гегемонії і шукають співпраці з Європою», – зауважує Федеріко Бордонаро.
У квітні найбільша німецька енергетична компанія, RWE, отримала доступ до розробки туркменських родовищ у Каспійському морі. Тим часом президент Узбекистану Іслам Каримов запрошує іспанську та італійську компанію інвестувати в узбецькі проекти. Раніше до участі в них допускалися тільки російські фірми.
«Газпром» несе величезні збитки
Але російський «Газпром», який намагався за всяку ціну торпедувати усі європейські проекти, включно з газогоном «Набукко», врешті переплатив. Пообіцявши платити «європейську ціну» за газ на підйомі цін на енергоносії, «Газпром» нині несе величезні збитки. Бо за контрактом із Туркменистаном, він мусить платити по 300 доларів за тисячу кубометрів, хоча продати його в Європі він може трохи більше, ніж за 200 доларів за тисячу кубометрів.
Перегравши тактично «Газпром», лідери Узбекистану та Туркменистану тепер, на переконання експертів, хочуть довести йому, що і питання експорту вони спроможні вирішувати без його опіки.
(Прага – Київ)
Чутливі до критики щодо ситуації з правами людини у їхніх країнах, лідери Туркменистану та Узбекистану намагалися триматися від Європи та її критики щонайдалі. Але тепер і Ташкент і Ашгабат змінили свій підхід.
Італійський енергетичний аналітик Федеріко Бордонаро вважає, що на їхнє рішення вплинув приклад сусідів, які вже раніше відчули позитивні сторони диверсифікації ринків енергоносіїв.
«Першими країнами, які ухвалили такий підхід, були Казахстан та Азербайджан. Кожен у своєму регіоні: Казахстан у Центральній Азії, і Азербайджан у Закавказзі – грають у нову енергетичну гру в спільному регіоні, що має назву Каспійський. Суть цієї гри полягає в тому, що чим більше вони знайдуть покупців для своїх енергоресурсів, чим більше зуміють диверсифікувати свої експортні шляхи, тим вигідніше це буде для них», – зазначає Федеріко Бордонаро.
«Вони хочуть вийти з-під російської гегемонії»
Настільки велике зацікавлення зараз викликають нові можливості експорту, що Ашгабат і Ташкент навіть натякають, що готові щось зробити для поліпшення ситуації з правами людини. Бо у їхньому нинішньому стані, каже італійський експерт, єдина країна, яка готова з ними співпрацювати, це Росія.
«Гадаю, що і туркмени, і узбеки не хотіли б, щоб Росія відігравала таку велику роль у їхніх енергетичних питаннях, бо це веде до зростання політичного впливу Росії в їхніх країнах. Вони не бачать себе в ролі сателітів Росії. Вони хочуть вийти з-під російської гегемонії і шукають співпраці з Європою», – зауважує Федеріко Бордонаро.
У квітні найбільша німецька енергетична компанія, RWE, отримала доступ до розробки туркменських родовищ у Каспійському морі. Тим часом президент Узбекистану Іслам Каримов запрошує іспанську та італійську компанію інвестувати в узбецькі проекти. Раніше до участі в них допускалися тільки російські фірми.
«Газпром» несе величезні збитки
Але російський «Газпром», який намагався за всяку ціну торпедувати усі європейські проекти, включно з газогоном «Набукко», врешті переплатив. Пообіцявши платити «європейську ціну» за газ на підйомі цін на енергоносії, «Газпром» нині несе величезні збитки. Бо за контрактом із Туркменистаном, він мусить платити по 300 доларів за тисячу кубометрів, хоча продати його в Європі він може трохи більше, ніж за 200 доларів за тисячу кубометрів.
Перегравши тактично «Газпром», лідери Узбекистану та Туркменистану тепер, на переконання експертів, хочуть довести йому, що і питання експорту вони спроможні вирішувати без його опіки.
(Прага – Київ)