Прага – Дедалі більше людей у світі потерпають від браку безпеки, несправедливості й приниження гідності. Це висновок «Міжнародної Амністії», яка вказує на те, що світова економічна криза також завдала серйозного удару по правах людини. Оцінюючи становище в Україні, міжнародні правозахисники вказують на вже хронічну проблему – тортури в місцях позбавлення волі і нове тривожне явище – напади на расистському ґрунті.
Економічна криза означає нестачу харчів, роботи і житла, але також зростання нерівності, ксенофобію і репресії. Про це заявила, представляючи новий звіт, генеральний директор «Міжнародної Амністії» Айрін Хан. На її думку, державні органи не змогли захистити людей від економічних потрясінь, хоча влада і бізнес повинні визнавати економічні і соціальні права, включно з правом на їжу та охорону здоров’я.
Айрін Хан закликає владу більше дбати про інтереси найбільш незахищених верств населення. «Ми в «Міжнародній Амністії» віримо, що спосіб, у який права людини можуть допомогти нам вийти з економічної кризи,– це приділяти більше уваги тим, хто опинився на узбіччі суспільства. Ми хочемо, щоб права бідних визнавали, щоб влада активно сприяла участі зубожілих людей у рішеннях, які впливають на їхнє життя», – зазначає правозахисниця.
Коментуючи становище в окремих країнах, «Міжнародна Амністія» повідомляє, що в Ірані поширена цензура і немає свободи зборів. В’язні нарікають на тортури, а порушникам закону можуть ампутувати частини тіла. В Афганістані мільйони жителів на сході і півдні країни потерпають від бойовиків із «Талібану», а влада в Кабулі не може подбати навіть про елементарні інтереси людей у тих районах, які контролює.
Щодо російсько-грузинської війни, то «Міжнародна Амністія» підрахувала, що в результаті конфлікту були змушені покинути домівки близько 200 тисяч людей. Оглядачі припускають, що грузинські військові не зробили все від них залежне, щоб захистити цивільне населення під час операції у Південній Осетії. А після війни, як мовиться у звіті, південноосетинські військові займалися мародерством грузинських сіл.
Поруч із довгим списком світових проблем «Міжнародна Амністія» вказує і на позитив – рішення Узбекистану скасувати смертну кару. Таким чином, нині єдина держава на теренах Євразії, де влада ще позбавляє життя, – це Білорусь.
Влада має визнати серйозність загрози расизму в Україні
Стосовно України, то «Міжнародна Амністія» передовсім стривожена нападами на расистському ґрунті. За оцінкою оглядачів, деякі українські офіційні особи не усвідомлюють серйозності проблеми, яку ще підживлює брак політичної волі подолати ксенофобію і недосконалість законів. Один із прикладів – навесні 2007 року четверо молодиків побили громадянина Південної Кореї, який невдовзі помер. За даними прокуратури, один із нападників говорив, що йому не подобається національність корейця. Убивць засудили за хуліганство, і лише після довгого лобіювання південнокорейського посольства підозрюваним змінили статтю на розпалювання національної ворожнечі. Але Генеральна прокуратура подала апеляцію проти формулювання, пояснивши, що нападники не вчинили злочину, який є пропагандою расизму. Верховний суд відхилив цей позов.
Для того, щоб зупинити прояви ксенофобії, міжнародні спостерігачі радять Україні, зокрема, змінити 161 статтю Карного кодексу, щоб було легше покарати всіх, хто провокує міжнаціональну ворожнечу. Крім цього, визнати серйозність подібних діянь, бо інакше, як мовиться в звіті, злочинці фактично здобули імунітет.
Натомість за оцінкою іншого міжнародного звіту – експертів Ради Європи, становище у сфері міжетнічних відносин в Україні останнім часом трохи поліпшилося.
Безкарність як українська буденність?
Тим часом «Міжнародна Амністія» закликає Україну перестати видворяти шукачів притулку, які наражаються на небезпеку в себе вдома. Так, зокрема, у березні 2008 року Україна вислала 11 тамілів до Шрі-Ланки, хоча всі вони стали на облік у Представництві ООН з питань біженців, а шестеро попросили про статус біженця українську владу.
Вже хронічною для України є проблема тортур у місцях позбавлення волі. Тут правозахисники звертають увагу на свідчення, коли з підозрюваних вибивають зізнання силою. Автори звіту «Міжнародної амністії» описують справу киянина Олександра Рафальского, який каже, що правоохоронці душили його, вдягнувши на голову пластиковий пакет, а зверху на нього ще й протигаз, а згодом мучили електрошоком. Жодну з цих скарг ніхто не розслідував.
«Міжнародна Амністія» далі не забуває і про справу Георгія Гонгадзе. Організатори вбивства журналіста у 2000 році досі не сіли на лаву підсудних, незважаючи на запевнення влади довести розслідування до кінця.
(Прага – Київ)
Айрін Хан закликає владу більше дбати про інтереси найбільш незахищених верств населення. «Ми в «Міжнародній Амністії» віримо, що спосіб, у який права людини можуть допомогти нам вийти з економічної кризи,– це приділяти більше уваги тим, хто опинився на узбіччі суспільства. Ми хочемо, щоб права бідних визнавали, щоб влада активно сприяла участі зубожілих людей у рішеннях, які впливають на їхнє життя», – зазначає правозахисниця.
Коментуючи становище в окремих країнах, «Міжнародна Амністія» повідомляє, що в Ірані поширена цензура і немає свободи зборів. В’язні нарікають на тортури, а порушникам закону можуть ампутувати частини тіла. В Афганістані мільйони жителів на сході і півдні країни потерпають від бойовиків із «Талібану», а влада в Кабулі не може подбати навіть про елементарні інтереси людей у тих районах, які контролює.
Щодо російсько-грузинської війни, то «Міжнародна Амністія» підрахувала, що в результаті конфлікту були змушені покинути домівки близько 200 тисяч людей. Оглядачі припускають, що грузинські військові не зробили все від них залежне, щоб захистити цивільне населення під час операції у Південній Осетії. А після війни, як мовиться у звіті, південноосетинські військові займалися мародерством грузинських сіл.
Поруч із довгим списком світових проблем «Міжнародна Амністія» вказує і на позитив – рішення Узбекистану скасувати смертну кару. Таким чином, нині єдина держава на теренах Євразії, де влада ще позбавляє життя, – це Білорусь.
Влада має визнати серйозність загрози расизму в Україні
Стосовно України, то «Міжнародна Амністія» передовсім стривожена нападами на расистському ґрунті. За оцінкою оглядачів, деякі українські офіційні особи не усвідомлюють серйозності проблеми, яку ще підживлює брак політичної волі подолати ксенофобію і недосконалість законів. Один із прикладів – навесні 2007 року четверо молодиків побили громадянина Південної Кореї, який невдовзі помер. За даними прокуратури, один із нападників говорив, що йому не подобається національність корейця. Убивць засудили за хуліганство, і лише після довгого лобіювання південнокорейського посольства підозрюваним змінили статтю на розпалювання національної ворожнечі. Але Генеральна прокуратура подала апеляцію проти формулювання, пояснивши, що нападники не вчинили злочину, який є пропагандою расизму. Верховний суд відхилив цей позов.
Для того, щоб зупинити прояви ксенофобії, міжнародні спостерігачі радять Україні, зокрема, змінити 161 статтю Карного кодексу, щоб було легше покарати всіх, хто провокує міжнаціональну ворожнечу. Крім цього, визнати серйозність подібних діянь, бо інакше, як мовиться в звіті, злочинці фактично здобули імунітет.
Натомість за оцінкою іншого міжнародного звіту – експертів Ради Європи, становище у сфері міжетнічних відносин в Україні останнім часом трохи поліпшилося.
Безкарність як українська буденність?
Тим часом «Міжнародна Амністія» закликає Україну перестати видворяти шукачів притулку, які наражаються на небезпеку в себе вдома. Так, зокрема, у березні 2008 року Україна вислала 11 тамілів до Шрі-Ланки, хоча всі вони стали на облік у Представництві ООН з питань біженців, а шестеро попросили про статус біженця українську владу.
Вже хронічною для України є проблема тортур у місцях позбавлення волі. Тут правозахисники звертають увагу на свідчення, коли з підозрюваних вибивають зізнання силою. Автори звіту «Міжнародної амністії» описують справу киянина Олександра Рафальского, який каже, що правоохоронці душили його, вдягнувши на голову пластиковий пакет, а зверху на нього ще й протигаз, а згодом мучили електрошоком. Жодну з цих скарг ніхто не розслідував.
«Міжнародна Амністія» далі не забуває і про справу Георгія Гонгадзе. Організатори вбивства журналіста у 2000 році досі не сіли на лаву підсудних, незважаючи на запевнення влади довести розслідування до кінця.
(Прага – Київ)