Прага – Наступ армії Пакистану на бійців руху «Талібан» на північному заході країни призвів до такого масового напливу біженців, що всі зусилля в намаганні відвернути гуманітарну кризу відразу виявилися недостатніми. Табори, які створив для втікачів уряд, швидко переповнилися, й людям дають прихисток місцеві мешканці, а дехто долає тисячі кілометрів у пошуках кращої долі на півдні Пакистану.
Фазаль Рахман, пуштун із долини Сват, усе не може заспокоїтися, коли розповідає, як його родина тікала від боїв. Сам 58-річний торгівець фруктами, разом зі старими й немічними батьками, дружиною, трьома синами й п’ятьма доньками днями мусив відсиджуватися в своїй глинобитній оселі під повітряними й артилерійськими ударами пакистанського війська по позиціях талібів, а потім скористався рішенням влади зняти комендантський час, щоб із родиною пройти півсотні кілометрів пішки до найближчого безпечного місця.
«Умови були такі жахливі, що не можна було сказати, хто друг, а хто ворог. Із одного боку нас били б таліби. Із іншого військові наказали нам покинути домівку. А обстріли вбивали однаково і талібів, і невинних людей. Урешті військові наказали нам покинути район, щоб вони могли оточити талібів і покінчити з ними», – розповідає Фазаль Рахман.
Інший пакистанець, теж пуштун Ебад-уль-Хак, із найбільшого міста долини Сват, 350-тисячної Мінґори, де нині йдуть вуличні бої, довго тримався свого дому, але мусив змінити думку. «Ми потерпали, але все не хотіли залишати дім. Але коли ми почули вночі вибухи і побачили, як на нас летять ракети, ми злякалися і втекли разом із дітьми й жінками», – каже він.
Таборів на всіх не вистачає
Таких, як вони, утікачів із регіонів Сват, Нижній Дір і Бунер на заході Пакистану, сотні й сотні тисяч. Близько 200 тисяч із них нині знайшли притулок у загалом 26 таборах для біженців у сусідній області Мардан Південно-Західної прикордонної провінції.
15 із них уряд створив із початком нинішньої кризи. Решта існує ще з серпня минулого року – в них живуть іще майже 550 тисяч пуштунів, які втекли від боїв у ще двох сусідніх регіонах Баджаур і Мохманд, що почалися ще тоді.
Загалом за останні 5 років у Пакистані залишили домівки, тікаючи від боїв, майже 3 мільйони людей. Тільки останні бої в долині Сват і навколо неї зігнали з місця 1 мільйон 700 тисяч. І понад 90 відсотків із усіх внутрішніх біженців у Пакистані – пуштуни.
Лише відносно незначна частка втікачів живе в урядових таборах. Більшій частині їх дають притулок родичі чи просто добрі люди. А дехто вирушає за тисячу кілометрів на стабільний і більш заможний південь Пакистану.
На стабільному півдні тепер міжнаціональні тертя
Дістався врешті до портового міста Карачі, продавши для цього прикраси дочки, і Фазаль Рахман із родиною. Тепер він та інші біженці живуть там у маленьких помешканнях і на гроші місцевої пуштунської громади.
Але масове прибуття туди пуштунів знову розпалило давні національні ворожнечі. Провінцію Сіндг, столицею якої є Карачі, в суботу і в понеділок охоплювали страйки: представники місцевої більшості, народу синдгі, так протестували проти приїзду пуштунів.
А тим часом як уряд Пакистану і гуманітарні агентства захлинаються від напливу біженців, яким дедалі більше доводиться самим давати собі раду, нові бої зганяють із місця все нові хвилі цивільних мешканців. За повідомленнями, тисячі людей уже починають утікати з регіону Вазиристан, що на 400 кілометрів на південь від Свату, в очікуванні на майбутній наступ війська на тамтешні позиції талібів.
(Прага – Київ)
«Умови були такі жахливі, що не можна було сказати, хто друг, а хто ворог. Із одного боку нас били б таліби. Із іншого військові наказали нам покинути домівку. А обстріли вбивали однаково і талібів, і невинних людей. Урешті військові наказали нам покинути район, щоб вони могли оточити талібів і покінчити з ними», – розповідає Фазаль Рахман.
Інший пакистанець, теж пуштун Ебад-уль-Хак, із найбільшого міста долини Сват, 350-тисячної Мінґори, де нині йдуть вуличні бої, довго тримався свого дому, але мусив змінити думку. «Ми потерпали, але все не хотіли залишати дім. Але коли ми почули вночі вибухи і побачили, як на нас летять ракети, ми злякалися і втекли разом із дітьми й жінками», – каже він.
Таборів на всіх не вистачає
Таких, як вони, утікачів із регіонів Сват, Нижній Дір і Бунер на заході Пакистану, сотні й сотні тисяч. Близько 200 тисяч із них нині знайшли притулок у загалом 26 таборах для біженців у сусідній області Мардан Південно-Західної прикордонної провінції.
15 із них уряд створив із початком нинішньої кризи. Решта існує ще з серпня минулого року – в них живуть іще майже 550 тисяч пуштунів, які втекли від боїв у ще двох сусідніх регіонах Баджаур і Мохманд, що почалися ще тоді.
Загалом за останні 5 років у Пакистані залишили домівки, тікаючи від боїв, майже 3 мільйони людей. Тільки останні бої в долині Сват і навколо неї зігнали з місця 1 мільйон 700 тисяч. І понад 90 відсотків із усіх внутрішніх біженців у Пакистані – пуштуни.
Лише відносно незначна частка втікачів живе в урядових таборах. Більшій частині їх дають притулок родичі чи просто добрі люди. А дехто вирушає за тисячу кілометрів на стабільний і більш заможний південь Пакистану.
На стабільному півдні тепер міжнаціональні тертя
Дістався врешті до портового міста Карачі, продавши для цього прикраси дочки, і Фазаль Рахман із родиною. Тепер він та інші біженці живуть там у маленьких помешканнях і на гроші місцевої пуштунської громади.
Але масове прибуття туди пуштунів знову розпалило давні національні ворожнечі. Провінцію Сіндг, столицею якої є Карачі, в суботу і в понеділок охоплювали страйки: представники місцевої більшості, народу синдгі, так протестували проти приїзду пуштунів.
А тим часом як уряд Пакистану і гуманітарні агентства захлинаються від напливу біженців, яким дедалі більше доводиться самим давати собі раду, нові бої зганяють із місця все нові хвилі цивільних мешканців. За повідомленнями, тисячі людей уже починають утікати з регіону Вазиристан, що на 400 кілометрів на південь від Свату, в очікуванні на майбутній наступ війська на тамтешні позиції талібів.
(Прага – Київ)