Брюссель – Через 12 днів у країнах Європейського Союзу обиратимуть депутатів до Європарламенту. Одним із головних видів, так би мовити, «політичної зброї» в арсеналі цієї установи є відстоювання та охорона прав людини та її основних свобод. Проте, нерідко парламенту Європейського Союзу закидають звинувачення у подвійних стандартах. Мовляв, він тисне на незначні країни, але закриває очі, коли мова йде про порушення прав людини у великих державах, таких, як Росія чи Китай. Радіо Свобода спробувало довідатися, як насправді протікає правоохоронна місія Європарламенту.
Ще у 2004 році, на початку роботи нинішнього депутатського складу, який має змінитися після виборів 7 червня, у Європарламенті створили спеціальну підкомісію з прав людини. Її роль зосереджена на недопущенні подвійних стандартів у правозахисних політичних акціях установ та урядів Європейського Союзу.
Голова цієї підкомісії, євродепутат Елен Флотр пояснює, що «загалом, Євросоюз із усіма його установами справді має тенденцію розвінчувати порушення прав людини у далеких невеликих країнах, із якими майже немає торговельних стосунків. Тим часом, ЄС звинувачують також у тому, що він не завжди висловлюється щодо стратегічно важливих країн. Наприклад, Росії, з якою його пов’язують енергетичні інтереси, чи Китаю – великого комерційного партнера».
Проте, якраз Китай перед самими олімпійськими іграми минулого літа, був у центрі дебатів щодо вручення премії Сахарова. Попри погрози офіційного Пекіна та дипломатичні скандали, престижну нагороду за відстоювання прав людини, зрештою таки отримав ув'язнений китайський правозахисник Ху Цзя. Таке рішення парламенту ЄС стало ілюстрацією його послідовності у відстоюванні базових демократичних засад.
Стратегічні інтереси чи права людини?
А от у стосунку Росії, всі спроби впливу з боку Європарламенту донині не принесли відчутних результатів. Депутат від Франції Марі Анн Іслер Бекін, неодноразово зазначала, що у переговорах із Росією Європа насамперед повинна вимагати припинення порушень фундаментальних прав людини. Знаковим політичним жестом стало присвоєння одному із прес-центрів Європарламенту імені загиблої російської журналістки Анни Політковської. Проте далі символічних сигналів справа не пішла. Що ж заважає Європейському парламенту впливати на ситуацію із правами людини у таких країнах, як Росія? Можливо, брак поваги до нього?
Елен Флотр заперечує таке припущення і додає, що Європейський парламент на світовій арені справді має велику вагу.
«Європарламент поважають, – каже вона. – Його роль полягає у чиненні постійного тиску. Але чи завжди така діяльність приводить до перемоги? – Ні. Причина проста: коли стратегічні інтереси переважають, національні делегації при Європарламенті можуть бути під тиском їхніх власних урядів. Результатом і є рішення, що не узгоджуються зі справжньою роллю Європарламенту».
Тим часом, між різними європейськими політичними рухами та країнами Євросоюзу існують також різні підходи до стосунків із Росією. Наприклад, Польща, країни Балтії чи Великобританія давно відстоюють думку, що Європі слід тримати тверду позицію щодо Кремля. Тим часом, Німеччина, Франція, Італія чи Іспанія традиційно вважалися прихильниками тісних стосунків із Росією. Проте, за свідченнями аналітиків, військове вторгнення росіян на Кавказ та нещодавня газова криза спричинили до тріщини навіть у, здавалося б, нерозлучних відносинах Москви та Берліна. Проте це стосується тільки політики. На економічні зв’язки Європи з Росією, «газові та військові демарші» та агресивна риторика Кремля поки що суттєво не вплинули.
(Брюссель – Прага – Київ)
Голова цієї підкомісії, євродепутат Елен Флотр пояснює, що «загалом, Євросоюз із усіма його установами справді має тенденцію розвінчувати порушення прав людини у далеких невеликих країнах, із якими майже немає торговельних стосунків. Тим часом, ЄС звинувачують також у тому, що він не завжди висловлюється щодо стратегічно важливих країн. Наприклад, Росії, з якою його пов’язують енергетичні інтереси, чи Китаю – великого комерційного партнера».
Проте, якраз Китай перед самими олімпійськими іграми минулого літа, був у центрі дебатів щодо вручення премії Сахарова. Попри погрози офіційного Пекіна та дипломатичні скандали, престижну нагороду за відстоювання прав людини, зрештою таки отримав ув'язнений китайський правозахисник Ху Цзя. Таке рішення парламенту ЄС стало ілюстрацією його послідовності у відстоюванні базових демократичних засад.
Стратегічні інтереси чи права людини?
А от у стосунку Росії, всі спроби впливу з боку Європарламенту донині не принесли відчутних результатів. Депутат від Франції Марі Анн Іслер Бекін, неодноразово зазначала, що у переговорах із Росією Європа насамперед повинна вимагати припинення порушень фундаментальних прав людини. Знаковим політичним жестом стало присвоєння одному із прес-центрів Європарламенту імені загиблої російської журналістки Анни Політковської. Проте далі символічних сигналів справа не пішла. Що ж заважає Європейському парламенту впливати на ситуацію із правами людини у таких країнах, як Росія? Можливо, брак поваги до нього?
Елен Флотр заперечує таке припущення і додає, що Європейський парламент на світовій арені справді має велику вагу.
«Європарламент поважають, – каже вона. – Його роль полягає у чиненні постійного тиску. Але чи завжди така діяльність приводить до перемоги? – Ні. Причина проста: коли стратегічні інтереси переважають, національні делегації при Європарламенті можуть бути під тиском їхніх власних урядів. Результатом і є рішення, що не узгоджуються зі справжньою роллю Європарламенту».
Тим часом, між різними європейськими політичними рухами та країнами Євросоюзу існують також різні підходи до стосунків із Росією. Наприклад, Польща, країни Балтії чи Великобританія давно відстоюють думку, що Європі слід тримати тверду позицію щодо Кремля. Тим часом, Німеччина, Франція, Італія чи Іспанія традиційно вважалися прихильниками тісних стосунків із Росією. Проте, за свідченнями аналітиків, військове вторгнення росіян на Кавказ та нещодавня газова криза спричинили до тріщини навіть у, здавалося б, нерозлучних відносинах Москви та Берліна. Проте це стосується тільки політики. На економічні зв’язки Європи з Росією, «газові та військові демарші» та агресивна риторика Кремля поки що суттєво не вплинули.
(Брюссель – Прага – Київ)