Севастополь – Кримський регіон Української держави відомий зосередженням на цьому відносно невеликому клаптику землі багатьох політичних, етнічних і конфесійних суперечностей. Це суперечності між російським й українським населенням, між слов'янським і татарським населенням, між християнством й ісламом, між російським й українським православ'ям, між прихильниками Росії й України тощо. Все це обтяжується присутністю в Криму військових баз, а відтак і збройних формувань Російської Федерації, активною підривною діяльністю російських спецслужб, агресивною антиукраїнською пропагандою й експансією російських політичних і економічних структур у Криму.
Отже, крім об'єктивних особливостей, що завжди робили цей півострів надмірно вразливим у геополітичному відношенні, за останні 18 років дуже багато зроблено офіційною Росією, щоби посилити ці негативні тенденції, і замало зроблено Україною, щоб нейтралізувати ці деструктивні прагнення. Звісно, російська сторона буде спростовувати всі ці тези приблизно в такому ж самому стилі, як прем'єр Російської Федерації Володимир Путін, який днями заявив, що саме Росія була ініціатором державної незалежності України, Грузії і Молдови, а нині щиро радіє з приводу того, що вони стали повноцінними учасниками міжнародного спілкування. Це дещо нагадує тези лідера комуністичної партії України Петра Симоненка про те, що саме комуністи були найактивнішими борцями за самостійну Україну.
Монополія на присутність: російське і ще раз російське
Небезпечність ситуації в Криму посилюється одноманітністю іноземної присутності на півострові. У Сімферополі є консульство Російської Федерації, майже весь (принаймні на 90%) іноземний бізнес у Криму – російський, практично всі іноземні культурні представництва в Криму – російські, практично всі іноземні навчальні заклади – російські, вся іноземна преса – російська і цей список можна ще довго доповнювати.
Кримська курортна земля, якщо вона належить іноземцям, також є власністю росіян. Крім консульства в Сімферополі, нещодавно в Севастополі було відкрито в центрі міста представництво Москви. Важко сказати, який воно має статус з огляду на міжнародне право і сталі норми дипломатії. Однак постала ця дивна установа на теренах українського міста за ініціативою московського мера Лужкова. Якщо в Криму є спільні підприємства, то вони в переважній, якщо не абсолютній більшості є спільними з російськими бізнесменами.
А от присутність сусідньої Туреччини в Криму помітити дуже важко, незважаючи на постійне залякування населення турецьким фактором.
Ба більше: кримська влада не дуже заохочує навіть бізнесменів з інших регіонів України, що вже казати про неросійських іноземців...
Чим загрожує монополія на іноземну присутність у Криму
Моноприсутність Російської Федерації в Криму реально загрожує дестабілізацією становища на півострові, адже у випадку будь-якого конфлікту можливість позитивного втручання міжнародного співтовариства буде суттєво обмежена чи повністю заблокована Кремлем, що буде здатен, спираючись на свої численні структури і війська, перетворити Крим на ізольовану зону, геть відрізану від світу, куди не допустять представників міжнародних організацій, іноземних спостерігачів і журналістів. Замість інформації Європа, Америка і цілий світ матимуть лише відфільтровану пропагандистськими структурами Кремля псевдоінформацію, таку собі інформаційну «жуйку». Навіть сьогодні російські телеканали, радіостанції і газети подають з Криму повідомлення, що більше нагадують продукти військової цензури чи центрів психологічної війни.
Чимало міжнародних аналітиків вважають, що після Грузії Російська Федерація може спокуситися Кримом. Справді, між Абхазією і Південною Осетією з одного боку і Кримом із другого є багато подібного. Зокрема, та ж сама інформаційна герметичність плюс моноприсутність Росії. Якби у Цхінвалі та Сухумі перебували поважні міжнародні спостережні місії, представництва США, Європейського Союзу, Канади, Великої Британії, Франції та інших західних країн, то далеко не факт, що події набули б такого гострого характеру. Тому наявність у Криму консульств і місій, як міжнародних, так і національних сприятиме суттєвому оздоровленню ситуації та зниженню рівня напруженості, відновленню геополітичного балансу тощо. Інтернаціоналізація зовнішнього спілкування Кримської автономії, що сьогодні обмежена виключно російським вектором, гарантуватиме Україну і Крим як її частину від кризового розвитку подій.
Нині монополія російського бізнесу на присутність в Криму спокушає його ставитися до півострова як своєї де-факто території, спонукаючи до конвертації панування економічного в панування геополітичне. Російський бізнес в цьому регіоні не має жодного конкурента, з яким він був би змушений шукати взаєморозуміння. Крім того, виникнення іноземних підприємств, активність іноземних працедавців помітно знизила б рівень ксенофобії носіїв російсько-імперської ідентичності.
Іноземна економічна присутність в Автономній республіці Крим допомогла б вирішувати вибухонебезпечне кримськотатарське питання. Якби європейські, американські і турецькі фірми звернули б свою увагу на сільське господарство Криму, на туристичну галузь, на сферу послуг тощо, це дозволило б знизити доволі високий рівень етнічного безробіття, яке є великою бідою саме кримськотатарського народу, що породжує настрої відчаю та безнадійності, що є сприятливим ґрунтом для поширення ідеології політичного ісламу в середовищі кримськотатарської молоді. Крим має величезний рекреаційний потенціал, занедбаний місцевою владою, що досі залишається носієм совєтських адміністративних та господарських традицій. Російський бізнес також не має досвіду організації сучасної індустрії відпочинку. Потребує значних інвестицій транспортна мережа, екологічна сфера, будівництво. Чекає на інвестиції потенційно потужна сфера рибальства, харчова і легка промисловість.
Чи є у Києва політична воля зламати російську монополію?
Пожвавлення економічного життя в Криму за участі капіталу різних держав дуже позитивно позначилось би на процесах нормалізації політичної обстановки та міжетнічних відносин. Активне спілкування з європейцями та американцями зробило б кримську громадську атмосферу набагато здоровішою, послабивши політичну істерію, що штучно роздмухується. Її вістря спрямовано наче проти Північноатлантичного Альянсу, а насправді проти європейського цивілізаційного вибору України.
Крім усього сказаного вище, необхідно звернути увагу на те, що Європа, США та світ потребують постійного моніторингу ситуації в Криму, враховуючи той факт, що Крим має морський кордон у Чорному морі з країнами НАТО та Європейського Союзу. Цей моніторинг не може забезпечуватися окремими поїздками іноземних делегацій до Криму, він має здійснюватися на постійній основі. Отже, це вимагає створення якихось місій, центрів, інформаційних структур. Відкриття ж дипломатичних, консульських установ, незважаючи на лють відомих сил і невдоволення Москви, багатьма кримчанами було б сприйнято позитивно, адже нині їм доводиться доволі далеко їздити, щоб отримати візу на в'їзд до тієї чи іншої зарубіжної країни, якщо це подорож у візових справах не до Києва, то до Одеси. Чимало кримчан із полегшенням сприйняли б новину про те, що тепер вони можуть все те вирішувати в Сімферополі. Це сприяло б більш активним контактам кримчан із тим західним світом, яким їх так старанно залякують багато років. Не завадило б також відкрити в Криму ( найкраще в Севастополі) постійний офіс – представництво військово-морських флотів країн Альянсу для обміну досвідом організації спільних антитерористичних і антипіратських операцій з Військово-Морськими Силами України або Центр міжнародної військово-морської співпраці.
Однак усе це навряд чи стане реальністю без активної, ініціативної та наступальної політики офіційного Києва. А це передбачає якусь бодай мінімальну єдність у складі української еліти навіть одного політичного кольору. А така єдність сьогодні відсутня.
Тим часом на кримському напрямку протистояння з силами імперського реваншу є особливо загостреним, як це засвідчує досвід навіть першої половини 1990-х років за часів значно ліберальнішого (ніж нинішній московський) режиму Бориса Єльцина. Будь-який український і європейський проект у Криму вимагає активних узгоджених дій, рішучої і принципової позиції української влади, щоби подолати саботаж місцевої влади і протидію російських структур. Європейцям й американцям варто більше цікавитися Кримом, беручи участь в його розвитку. Адже глибока дестабілізація цього регіону не стане явищем, локалізованим у межах України. То буде геополітична криза великого розмаху, то буде струс, що зачепить всю Європу, а, можливо, і Євразію. А сьогодні Захід ще має можливості позитивно вплинути на Крим, сприяючи його мирному розвитку, блокуючи загрози і виклики одним лише фактором своєї присутності.
(Севастополь – Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Монополія на присутність: російське і ще раз російське
Небезпечність ситуації в Криму посилюється одноманітністю іноземної присутності на півострові. У Сімферополі є консульство Російської Федерації, майже весь (принаймні на 90%) іноземний бізнес у Криму – російський, практично всі іноземні культурні представництва в Криму – російські, практично всі іноземні навчальні заклади – російські, вся іноземна преса – російська і цей список можна ще довго доповнювати.
Кримська курортна земля, якщо вона належить іноземцям, також є власністю росіян. Крім консульства в Сімферополі, нещодавно в Севастополі було відкрито в центрі міста представництво Москви. Важко сказати, який воно має статус з огляду на міжнародне право і сталі норми дипломатії. Однак постала ця дивна установа на теренах українського міста за ініціативою московського мера Лужкова. Якщо в Криму є спільні підприємства, то вони в переважній, якщо не абсолютній більшості є спільними з російськими бізнесменами.
А от присутність сусідньої Туреччини в Криму помітити дуже важко, незважаючи на постійне залякування населення турецьким фактором.
Ба більше: кримська влада не дуже заохочує навіть бізнесменів з інших регіонів України, що вже казати про неросійських іноземців...
Чим загрожує монополія на іноземну присутність у Криму
Моноприсутність Російської Федерації в Криму реально загрожує дестабілізацією становища на півострові, адже у випадку будь-якого конфлікту можливість позитивного втручання міжнародного співтовариства буде суттєво обмежена чи повністю заблокована Кремлем, що буде здатен, спираючись на свої численні структури і війська, перетворити Крим на ізольовану зону, геть відрізану від світу, куди не допустять представників міжнародних організацій, іноземних спостерігачів і журналістів. Замість інформації Європа, Америка і цілий світ матимуть лише відфільтровану пропагандистськими структурами Кремля псевдоінформацію, таку собі інформаційну «жуйку». Навіть сьогодні російські телеканали, радіостанції і газети подають з Криму повідомлення, що більше нагадують продукти військової цензури чи центрів психологічної війни.
Чимало міжнародних аналітиків вважають, що після Грузії Російська Федерація може спокуситися Кримом. Справді, між Абхазією і Південною Осетією з одного боку і Кримом із другого є багато подібного. Зокрема, та ж сама інформаційна герметичність плюс моноприсутність Росії. Якби у Цхінвалі та Сухумі перебували поважні міжнародні спостережні місії, представництва США, Європейського Союзу, Канади, Великої Британії, Франції та інших західних країн, то далеко не факт, що події набули б такого гострого характеру. Тому наявність у Криму консульств і місій, як міжнародних, так і національних сприятиме суттєвому оздоровленню ситуації та зниженню рівня напруженості, відновленню геополітичного балансу тощо. Інтернаціоналізація зовнішнього спілкування Кримської автономії, що сьогодні обмежена виключно російським вектором, гарантуватиме Україну і Крим як її частину від кризового розвитку подій.
Нині монополія російського бізнесу на присутність в Криму спокушає його ставитися до півострова як своєї де-факто території, спонукаючи до конвертації панування економічного в панування геополітичне. Російський бізнес в цьому регіоні не має жодного конкурента, з яким він був би змушений шукати взаєморозуміння. Крім того, виникнення іноземних підприємств, активність іноземних працедавців помітно знизила б рівень ксенофобії носіїв російсько-імперської ідентичності.
Іноземна економічна присутність в Автономній республіці Крим допомогла б вирішувати вибухонебезпечне кримськотатарське питання. Якби європейські, американські і турецькі фірми звернули б свою увагу на сільське господарство Криму, на туристичну галузь, на сферу послуг тощо, це дозволило б знизити доволі високий рівень етнічного безробіття, яке є великою бідою саме кримськотатарського народу, що породжує настрої відчаю та безнадійності, що є сприятливим ґрунтом для поширення ідеології політичного ісламу в середовищі кримськотатарської молоді. Крим має величезний рекреаційний потенціал, занедбаний місцевою владою, що досі залишається носієм совєтських адміністративних та господарських традицій. Російський бізнес також не має досвіду організації сучасної індустрії відпочинку. Потребує значних інвестицій транспортна мережа, екологічна сфера, будівництво. Чекає на інвестиції потенційно потужна сфера рибальства, харчова і легка промисловість.
Чи є у Києва політична воля зламати російську монополію?
Пожвавлення економічного життя в Криму за участі капіталу різних держав дуже позитивно позначилось би на процесах нормалізації політичної обстановки та міжетнічних відносин. Активне спілкування з європейцями та американцями зробило б кримську громадську атмосферу набагато здоровішою, послабивши політичну істерію, що штучно роздмухується. Її вістря спрямовано наче проти Північноатлантичного Альянсу, а насправді проти європейського цивілізаційного вибору України.
Крім усього сказаного вище, необхідно звернути увагу на те, що Європа, США та світ потребують постійного моніторингу ситуації в Криму, враховуючи той факт, що Крим має морський кордон у Чорному морі з країнами НАТО та Європейського Союзу. Цей моніторинг не може забезпечуватися окремими поїздками іноземних делегацій до Криму, він має здійснюватися на постійній основі. Отже, це вимагає створення якихось місій, центрів, інформаційних структур. Відкриття ж дипломатичних, консульських установ, незважаючи на лють відомих сил і невдоволення Москви, багатьма кримчанами було б сприйнято позитивно, адже нині їм доводиться доволі далеко їздити, щоб отримати візу на в'їзд до тієї чи іншої зарубіжної країни, якщо це подорож у візових справах не до Києва, то до Одеси. Чимало кримчан із полегшенням сприйняли б новину про те, що тепер вони можуть все те вирішувати в Сімферополі. Це сприяло б більш активним контактам кримчан із тим західним світом, яким їх так старанно залякують багато років. Не завадило б також відкрити в Криму ( найкраще в Севастополі) постійний офіс – представництво військово-морських флотів країн Альянсу для обміну досвідом організації спільних антитерористичних і антипіратських операцій з Військово-Морськими Силами України або Центр міжнародної військово-морської співпраці.
Однак усе це навряд чи стане реальністю без активної, ініціативної та наступальної політики офіційного Києва. А це передбачає якусь бодай мінімальну єдність у складі української еліти навіть одного політичного кольору. А така єдність сьогодні відсутня.
Тим часом на кримському напрямку протистояння з силами імперського реваншу є особливо загостреним, як це засвідчує досвід навіть першої половини 1990-х років за часів значно ліберальнішого (ніж нинішній московський) режиму Бориса Єльцина. Будь-який український і європейський проект у Криму вимагає активних узгоджених дій, рішучої і принципової позиції української влади, щоби подолати саботаж місцевої влади і протидію російських структур. Європейцям й американцям варто більше цікавитися Кримом, беручи участь в його розвитку. Адже глибока дестабілізація цього регіону не стане явищем, локалізованим у межах України. То буде геополітична криза великого розмаху, то буде струс, що зачепить всю Європу, а, можливо, і Євразію. А сьогодні Захід ще має можливості позитивно вплинути на Крим, сприяючи його мирному розвитку, блокуючи загрози і виклики одним лише фактором своєї присутності.
(Севастополь – Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.