Лондон – Протягом останніх тижнів виникло кілька ознак того, що Сполучені Штати почали щільніше прикладатися до вирішення одного із найскладніших своїх питань в міжнародному плані. Йдеться про стосунки з Росією. Ледве не водночас до регіону пострадянського простору відрядили двох високопоставлених співробітників американського держдепартаменту.
До Києва прибув перший заступник держсекретаря США Джеймс Стайнберг. А дещо раніше помічник держсекретаря з питань Південної і Центральної Азії Річард Баучер відвідав Туркменистан.
Американська дипломатія вирішила зондувати ситуацію в регіоні через дві держави, у яких складаються непрості взаємини з Росією.
Адже і досі не зовсім зрозуміло, які справжні наслідки виринуть у довгостроковій перспективі від січневих газових баталій між Москвою і Києвом.
Монополія втомилась
Очевидно, що Росія шукатиме шляхи впливу на Україну і надалі, хоча це для Москви не така легка справа, навіть за умови, що енергозалежність України від Росії істотно не зменшилась.
Адже сам по собі конфлікт продемонстрував, що Москва в принципі уже не має вільної руки монопольного і одностороннього хазяйнування в регіоні. Не все так однозначне, як це було раніше.
Тому Кремль змушений був відійти від традиційно-кавалерійської атаки і перейти на дещо інші методи дипломатії впливу на Україну.
Однак від усього світу не відійшов непоміченим очевидний факт – російська нероздільна монополія починає давати тріщини. І тріщини саме в тій царині, в якій їх очікували хіба що останніми – в енергетичній площині.
Спротив пануванню
Ще більше ці злами вимальовуються в туркменському напрямку. Ашгабат відкрито звинуватив Москву в порушеннях домовленостей про постачання туркменського газу Росії.
Туркменське керівництво підкріпило нечувану досі критику на адресу Москви ще й погрозами вимагати компенсацію за збитки. У Кремлі такі речі завжди сприймали досить нервово. В Києві про це добре знають.
Коли в Україні розгорнулася кампанія стосовно Голодомору 1932-33 років, то тоді лунали голоси, що український уряд має вимагати від Москви компенсацій і репарацій за шкоду і збитки, спричинені сталінським злочином. Це викликало в Москві шквал обурень.
Щоправда, у випадку з Туркменистаном кремлівські керівники воліли не педалювати з контратаками, бо ситуація з Ашгабатом, явно вийшла з-під російського контролю.
У пошуках резервів опору
Якщо Кремль впевнений, що Україна далеко не втече, і при усій задиркуватості все-таки шукатиме порозуміння з Москвою, то у випадку з Туркменистаном такої впевненості уже нема.
Ашгабат активно розбудовує свої економічні стосунки з Китаєм. На стадії завершення новий газопровід, і перший туркменський газ китайська сторона очікує отримати наприкінці року.
Практично вперше Росія проґавила появу такого могутнього конкурента в регіоні Центральної Азії. Монопольне володіння Туркменистаном закінчується.
Зрозуміло чому в цю тріщину відразу ж скерував свої зусилля Іран. Нікому не хочеться втрачати реальну можливість зірвати хлібний куш. Залишаються лише формальності, і серйозна частина туркменського газу буде спрямована в обхід Росії.
Ще один напрямок сьогодні інтенсивно розробляє туркменське керівництво, який виник внаслідок січневих газових баталій між Москвою та Києвом. Це – європейський напрямок.
Нині країни Центральної і Західної Європи активно шукають альтернативних постачальників газу в обхід Росії, серед яких Туркменистан виглядає одним із найреальніших.
Не затягнути пташку до клітки
Хотіла Україна того, чи не хотіла, але саме київська січнева газова впертість підштовхнула Європу до Туркменистану. І недовго залишилося чекати.
Уже Євросоюз уклав спеціальну економічну угоду з Ашгабатом. Величезні німецькі консорціуми укладають договори із Туркменистаном щодо розробки газомереж і постачання туркменського газу.
Москва не встигає оговтатись, як її місце уже займають інші клієнти. Днями свої послуги Ашгабату запропонували Чеська Республіка і Південна Корея.
Не хоче стояти осторонь і американський бізнес. Про це, до речі, зазначив помічник держсекретаря США Річард Баучер під час зустрічі з президентом Туркменистану Гурбангули Бердимухамедовим.
Для Росії втрата Туркменистану – це серйозний прецедент, і сам Путін це визнав, вимагаючи від своїх прямих підлеглих швидко повернути колишній статус-кво у стосунках між Москвою і Ашгабатом.
У відповідь туркменський президент подає Кремлеві дуже мало надій на повернення, якщо взагалі проявляє якісь надії. Навпаки, будь-які спроби реставрації в Ашгабаті сприймаються дуже стримано.
Туркмени зрозуміли, що у них є реальний шанс позбутися віковічного опікуна. Це той крок до реальної незалежності, який може дати відлуння в усьому пострадянському регіоні.
(Лондон – Прага – Київ)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Американська дипломатія вирішила зондувати ситуацію в регіоні через дві держави, у яких складаються непрості взаємини з Росією.
Адже і досі не зовсім зрозуміло, які справжні наслідки виринуть у довгостроковій перспективі від січневих газових баталій між Москвою і Києвом.
Монополія втомилась
Очевидно, що Росія шукатиме шляхи впливу на Україну і надалі, хоча це для Москви не така легка справа, навіть за умови, що енергозалежність України від Росії істотно не зменшилась.
Адже сам по собі конфлікт продемонстрував, що Москва в принципі уже не має вільної руки монопольного і одностороннього хазяйнування в регіоні. Не все так однозначне, як це було раніше.
Тому Кремль змушений був відійти від традиційно-кавалерійської атаки і перейти на дещо інші методи дипломатії впливу на Україну.
Однак від усього світу не відійшов непоміченим очевидний факт – російська нероздільна монополія починає давати тріщини. І тріщини саме в тій царині, в якій їх очікували хіба що останніми – в енергетичній площині.
Спротив пануванню
Ще більше ці злами вимальовуються в туркменському напрямку. Ашгабат відкрито звинуватив Москву в порушеннях домовленостей про постачання туркменського газу Росії.
Туркменське керівництво підкріпило нечувану досі критику на адресу Москви ще й погрозами вимагати компенсацію за збитки. У Кремлі такі речі завжди сприймали досить нервово. В Києві про це добре знають.
Коли в Україні розгорнулася кампанія стосовно Голодомору 1932-33 років, то тоді лунали голоси, що український уряд має вимагати від Москви компенсацій і репарацій за шкоду і збитки, спричинені сталінським злочином. Це викликало в Москві шквал обурень.
Щоправда, у випадку з Туркменистаном кремлівські керівники воліли не педалювати з контратаками, бо ситуація з Ашгабатом, явно вийшла з-під російського контролю.
У пошуках резервів опору
Якщо Кремль впевнений, що Україна далеко не втече, і при усій задиркуватості все-таки шукатиме порозуміння з Москвою, то у випадку з Туркменистаном такої впевненості уже нема.
Ашгабат активно розбудовує свої економічні стосунки з Китаєм. На стадії завершення новий газопровід, і перший туркменський газ китайська сторона очікує отримати наприкінці року.
Практично вперше Росія проґавила появу такого могутнього конкурента в регіоні Центральної Азії. Монопольне володіння Туркменистаном закінчується.
Зрозуміло чому в цю тріщину відразу ж скерував свої зусилля Іран. Нікому не хочеться втрачати реальну можливість зірвати хлібний куш. Залишаються лише формальності, і серйозна частина туркменського газу буде спрямована в обхід Росії.
Ще один напрямок сьогодні інтенсивно розробляє туркменське керівництво, який виник внаслідок січневих газових баталій між Москвою та Києвом. Це – європейський напрямок.
Нині країни Центральної і Західної Європи активно шукають альтернативних постачальників газу в обхід Росії, серед яких Туркменистан виглядає одним із найреальніших.
Не затягнути пташку до клітки
Хотіла Україна того, чи не хотіла, але саме київська січнева газова впертість підштовхнула Європу до Туркменистану. І недовго залишилося чекати.
Уже Євросоюз уклав спеціальну економічну угоду з Ашгабатом. Величезні німецькі консорціуми укладають договори із Туркменистаном щодо розробки газомереж і постачання туркменського газу.
Москва не встигає оговтатись, як її місце уже займають інші клієнти. Днями свої послуги Ашгабату запропонували Чеська Республіка і Південна Корея.
Не хоче стояти осторонь і американський бізнес. Про це, до речі, зазначив помічник держсекретаря США Річард Баучер під час зустрічі з президентом Туркменистану Гурбангули Бердимухамедовим.
Для Росії втрата Туркменистану – це серйозний прецедент, і сам Путін це визнав, вимагаючи від своїх прямих підлеглих швидко повернути колишній статус-кво у стосунках між Москвою і Ашгабатом.
У відповідь туркменський президент подає Кремлеві дуже мало надій на повернення, якщо взагалі проявляє якісь надії. Навпаки, будь-які спроби реставрації в Ашгабаті сприймаються дуже стримано.
Туркмени зрозуміли, що у них є реальний шанс позбутися віковічного опікуна. Це той крок до реальної незалежності, який може дати відлуння в усьому пострадянському регіоні.
(Лондон – Прага – Київ)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.