Прага – Без сумніву, бути господарем великої спортивної події, такої як Олімпіада, дуже престижно. Але чи це вигідно? За даними нового американського дослідження, економічний зиск обов’язково буде – від пожвавлення торгівлі. Як не дивно, можуть заробити навіть ті держави, які програли змагання за право приймати міжнародні змагання.
Вартість підготовки до Олімпіади астрономічна. Наприклад, Олімпійські ігри в Лондоні у 2012 році коштуватимуть 13,5 мільярдів доларів. Це майже вчетверо більше, ніж спершу планували.
Ціна зимових Олімпійських ігор у Сочі в 2014 році становитиме близько 12 мільярдів доларів.
Очевидно, що вартість підготовки до таких змагань не порівняти з прямими доходами від приїзду гостей на турнір. Чому ж держави продовжують запекло виборювати право бути господарем таких ігор?
Відповідь на це запитання можливо мають двоє американських економістів – Ендрю Роуз і Марк Шпіґель.
Професор Каліфорнійського університету Марк Роуз розповів Радіо Свобода про свій висновок. «Коли країна приймає Олімпійські ігри, то торгівля зростає в середньому на 30 відсотків. Це постійне явище, не тимчасове», – каже він.
Чимало держав потужних експортерів уже були господарями Олімпійських ігор: Японія, Південна Корея і Китай.
У 2001 році офіційний Пекін виборов право приймати Олімпійські ігри-2008. Через кілька місяців Китай також долучився до Світової організації торгівлі. Токіо вперше приймало Олімпійські ігри 1964 року і тоді ж Японія приєдналася до Міжнародного валютного фонду. Стосовно Південної Кореї, то в її історії запалення олімпійського вогню у 1988 році збіглося з політичною лібералізацією.
Заявки на Олімпіаду як стимул до реформ
Але, мабуть, більш несподіваний висновок американських учених полягає у тому, що вигідно навіть просто брати участь у змаганні за Олімпіаду.
Коли держави подають заявки, то показують інвесторам, що готові серйозно братися за реформи. А ці реформи тоді буває легше провести, бо є конкретна мета.
«Серйозна заявка на велику подію привертає дуже велику міжнародну увагу, і тоді вже принизливо відступати назад. Так само торговельні реформи виглядають значно серйознішими, бо принизливо їх згортати. До речі, лібералізація є найефективнішою, коли має довший часовий горизонт, скажімо 5 чи 6 років», – зауважує професор Роуз.
Щоправда, це дослідження не пояснює все, що відбувається довкола Олімпіад. Скажімо, чому така розвинена держава як Японія вже втретє хоче приймати Олімпіаду, цього разу Ігри 2016 року. Або чому деякі країни знову і знову беруть участь у конкурсі, незважаючи на результат. Так, зокрема, Аргентина програвала вже чотири рази, востаннє 2004 року.
(Прага – Київ)
Ціна зимових Олімпійських ігор у Сочі в 2014 році становитиме близько 12 мільярдів доларів.
Очевидно, що вартість підготовки до таких змагань не порівняти з прямими доходами від приїзду гостей на турнір. Чому ж держави продовжують запекло виборювати право бути господарем таких ігор?
Відповідь на це запитання можливо мають двоє американських економістів – Ендрю Роуз і Марк Шпіґель.
Професор Каліфорнійського університету Марк Роуз розповів Радіо Свобода про свій висновок. «Коли країна приймає Олімпійські ігри, то торгівля зростає в середньому на 30 відсотків. Це постійне явище, не тимчасове», – каже він.
Чимало держав потужних експортерів уже були господарями Олімпійських ігор: Японія, Південна Корея і Китай.
У 2001 році офіційний Пекін виборов право приймати Олімпійські ігри-2008. Через кілька місяців Китай також долучився до Світової організації торгівлі. Токіо вперше приймало Олімпійські ігри 1964 року і тоді ж Японія приєдналася до Міжнародного валютного фонду. Стосовно Південної Кореї, то в її історії запалення олімпійського вогню у 1988 році збіглося з політичною лібералізацією.
Заявки на Олімпіаду як стимул до реформ
Але, мабуть, більш несподіваний висновок американських учених полягає у тому, що вигідно навіть просто брати участь у змаганні за Олімпіаду.
Коли держави подають заявки, то показують інвесторам, що готові серйозно братися за реформи. А ці реформи тоді буває легше провести, бо є конкретна мета.
«Серйозна заявка на велику подію привертає дуже велику міжнародну увагу, і тоді вже принизливо відступати назад. Так само торговельні реформи виглядають значно серйознішими, бо принизливо їх згортати. До речі, лібералізація є найефективнішою, коли має довший часовий горизонт, скажімо 5 чи 6 років», – зауважує професор Роуз.
Щоправда, це дослідження не пояснює все, що відбувається довкола Олімпіад. Скажімо, чому така розвинена держава як Японія вже втретє хоче приймати Олімпіаду, цього разу Ігри 2016 року. Або чому деякі країни знову і знову беруть участь у конкурсі, незважаючи на результат. Так, зокрема, Аргентина програвала вже чотири рази, востаннє 2004 року.
(Прага – Київ)