Україна має сплатити борг до 45 мільярдів євро. (Європейська преса)

Прага – Європейські газети інформують про те, що повернення делегації Міжнародного валютного фонду в Україну дає Києву шанс не лише отримати кредит МВФ, але й хоча б якесь сподівання відстрочити виплати у цьому році 45-мільярдів євро боргів. Деякі оглядачі вважають, що ні Помаранчева революція у Києві, ні Революція троянд у Грузії зовсім не були насправді революціями і справжні революції у цих країнах ще попереду.
Російська «Нєзавісімая Ґазєта» констатує, що повернення місії МВФ до Києва знаменує поки що зупинення конфлікту, який тривав між Фондом та української владою два місяці. Газета, однак, зауважує, що «не виключене й іще одне відкладення чергового траншу кредиту МВФ», бо гарантій, що 14-17 квітня у Верховній Раді схвалять основні антикризові закони, яких вимагає і Фонд, не має. Московське видання наводить невтішні економічні прогнози для України, що їх дає Світовий банк і також інформує, що золотовалютні запаси Нацбанку «схудли» у порівнянні з минулим роком на 7 мільярдів доларів і складають сьогодні лише 25 мільярдів доларів. «Нєзавісімая Ґазєта» також наводить оцінки експертів про ймовірність у державі дефолту, якщо такі бажані західні кредити не почнуть надходити до Києва.

Австрійська «Ді Прессе» вважає, що найбільшим гальмом в ухваленні Верховною Радою необхідних антикризових законів нині є партія «Єдиний Центр», якою керує глава секретаріату Президента України Віктор Балога. Ця ж газета наводить слова віце-прем’єра уряду України Григорія Немирі про те, що «підтримка МВФ – для нас якір порятунку». «Ді Прессе» вказує також на те, що отримання чергових двох мільярдів доларів кредиту МВФ означає для Києва хоч якесь відновлення кредиту довір’я до інвесторів, які очікують від України, у разі чого повернення у цьому році виплат боргів у розмірі 45 мільярдів євро. Надходження західних кредитів хоч у чомусь може порятувати ситуацію з невідворотністю непідйомних для Києва виплат, зауважує австрійська газета.

Впливова німецька «Зюддойче Цайтунґ» стверджує, що «кольорові революції» на пострадянському просторі, котрі породили сподівання на демократизацію у цих країнах, виявилися свого роду «пшиками». Страхи Москви перед цими «революціями», де режим поки що міцний, також виявилися марними. Автор статті в «Зюддойче Цайтунґ», Соня Цекрі, наводить приклади розчарування українців у лідері помаранчевих Вікторові Ющенку, а також грузинів – у Міхеїлові Саакашвілі. Цекрі вважає, що головна причина «провалів цих революцій» була у тому, що «вони й не були революціями», а лише «зміною людей при старій системі влади». Авторка також переконана, що і Саакашвілі, і Ющенко, і Бакієв – це люди «старої системи» і «їм чужі компроміси та повага до противника, вони притримуються старих традицій, заснованих на корупції, параної і насильстві над особою».

(Прага–Київ)