Брюссель – Візові обмеження для українців - коли вони зникнуть? Та й чи зникнуть узагалі? П’єр Верлуіз, автор книги «20 років після падіння Муру. Компенсація Європи» й директор інтернет-агенції геополітичних досліджень «Diploweb», каже, що попереду довгий та складний шлях. Європа дуже поділена через міграційні питання. Причина у тому, що для одних європейських країн Україна має важливіше значення, ніж для інших, зазначив П’єр Верлуіз в інтерв’ю Радіо Свобода.
– Офіційний Київ, плекаючи надію на полегшення візового режиму між Україною та Євросоюзом, випробовує різні методи. Спочатку скасовує візи для європейців, сподіваючись на взаємність. Далі домагається спрощення цього режиму, що, зрештою, як свідчать українські туристи та бізнесмени, тільки ускладнює процедуру отримання віз. А останнім часом, представники різних гілок української влади заявляють, про можливий перегляд безвізового режиму для громадян Євросоюзу, бо Брюссель не робить особливих кроків у відповідь. Як на Вашу думку, чи слід українцям сподіватися, що, одного дня, візи, якщо й не відмінять, то принаймні, видаватимуть без створення штучних адміністративних бар’єрів.
– Правду кажучи, я у таких заявах бачу тільки політичну гру. Очевидно, що з боку України є вимоги полегшити рух своїх громадян до країн Європейського Союзу. Від 2005 року для європейців, що подорожують до України, немає потреби у візах. Тому природньо, що Київ сподівається на взаємність з боку Європи. Але чи готовий до цього Євросоюз, наразі сказати важко. Це тривалий та складний процес, де кожна країна ЄС має свій автономний підхід. Всі ці держави не є на однаковому рівні у стосунках із Україною. Наприклад, Польща значно войовничіша у захисті українських інтересів, ніж, скажімо, Франція.
– Європейська спільнота, шукає формулу, що задовольняла б і її, і Україну. Тому, наразі покладаються великі надії на ініціативу «Східного партнерства», де окремим пунктом виділено питання візової лібералізації. Натомість, офіційний Київ, хоч і не відкидає запрошення до участі в цій схемі, все ж наполягає на першочерговому поглибленні двосторонніх відносин. Як у цьому контексті виглядають перспективи повного скасування шенґенських віз для українців?
– Євросоюз складається з 27 незалежних держав, що вирішили об’єднати та спільно вирішувати питання у деяких основних сферах. Україна у цьому сенсі, цікавий випадок, бо вона знаходиться на східному кордоні Європейського Союзу. Та ж Польща дуже близька до України і географічно, і політично. Як відомо, вона відігравала важливу роль у Помаранчевій революції 2004 року і прагне, щоб Україна та Євросоюз поглибили свої зв’язки. Інші країни об’єднаної Європи провадять стриманішу політику у цьому сенсі. Отже, питання міграційних потоків між ЄС та Україною ілюструє досить різні підходи окремих країн Європи. У нинішньому питанні скасування віз кожна держава окремо разом із євроустановами повинна визначитися. Якою саме буде спільна відповідь наперед сказати важко.
– Як відреагує Європейський Союз, якщо українські лідери вирішать поновити колишній візовий режим?
– Слід дати час політичній владі кожної сторони відреагувати та ухвалити ті рішення, які вони вважатимуть правильними. Я маю великі сумніви, що Європейський Союз піде на те, аби будувати свої стосунки із сусідами на основі шантажування чи проявів сили. Ці стосунки тут вирішують по-іншому, бо ЄС – це простір переговорів та поступок, а не силового тиску. Тому, будь-які намагання тиснути заздалегідь приречені на неуспіх.
– Дехто з експертів нинішню візову ситуацію часом порівнює із невидимою «залізною завісою», що продовжує свою давню місію поділу Європи на «схід-захід». Чи погоджуєтеся Ви з таким баченням візових обмежень?
– Гадаю, що від таких порівнянь слід утримуватися. Десятиліття минули з того часу, коли Радянський Союз звів «залізну завісу», щоб чітко провести межу між Сходом та Заходом. У даному випадку – це звичайне питання організації доступу на територію. Кожна країна має суверенне право забороняти, чи дозволяти за окремих умов перетин своїх кордонів. Причому, це правило діє у стосунку України так само, як і у відношенні, скажімо, Італії чи Словенії. У цьому немає нічого шокуючого, бо це є суверенним правом будь-якої держави. Можна зрозуміти, що це питання може десь мати й доволі чутливі реакції. Проте, я переконаний, що країни все ж налаштовані на діалог та компроміси, які будуть проявом коректності та поваги до інтересів кожної сторони.
(Брюссель – Прага – Київ)
– Правду кажучи, я у таких заявах бачу тільки політичну гру. Очевидно, що з боку України є вимоги полегшити рух своїх громадян до країн Європейського Союзу. Від 2005 року для європейців, що подорожують до України, немає потреби у візах. Тому природньо, що Київ сподівається на взаємність з боку Європи. Але чи готовий до цього Євросоюз, наразі сказати важко. Це тривалий та складний процес, де кожна країна ЄС має свій автономний підхід. Всі ці держави не є на однаковому рівні у стосунках із Україною. Наприклад, Польща значно войовничіша у захисті українських інтересів, ніж, скажімо, Франція.
– Європейська спільнота, шукає формулу, що задовольняла б і її, і Україну. Тому, наразі покладаються великі надії на ініціативу «Східного партнерства», де окремим пунктом виділено питання візової лібералізації. Натомість, офіційний Київ, хоч і не відкидає запрошення до участі в цій схемі, все ж наполягає на першочерговому поглибленні двосторонніх відносин. Як у цьому контексті виглядають перспективи повного скасування шенґенських віз для українців?
– Євросоюз складається з 27 незалежних держав, що вирішили об’єднати та спільно вирішувати питання у деяких основних сферах. Україна у цьому сенсі, цікавий випадок, бо вона знаходиться на східному кордоні Європейського Союзу. Та ж Польща дуже близька до України і географічно, і політично. Як відомо, вона відігравала важливу роль у Помаранчевій революції 2004 року і прагне, щоб Україна та Євросоюз поглибили свої зв’язки. Інші країни об’єднаної Європи провадять стриманішу політику у цьому сенсі. Отже, питання міграційних потоків між ЄС та Україною ілюструє досить різні підходи окремих країн Європи. У нинішньому питанні скасування віз кожна держава окремо разом із євроустановами повинна визначитися. Якою саме буде спільна відповідь наперед сказати важко.
– Як відреагує Європейський Союз, якщо українські лідери вирішать поновити колишній візовий режим?
– Слід дати час політичній владі кожної сторони відреагувати та ухвалити ті рішення, які вони вважатимуть правильними. Я маю великі сумніви, що Європейський Союз піде на те, аби будувати свої стосунки із сусідами на основі шантажування чи проявів сили. Ці стосунки тут вирішують по-іншому, бо ЄС – це простір переговорів та поступок, а не силового тиску. Тому, будь-які намагання тиснути заздалегідь приречені на неуспіх.
– Дехто з експертів нинішню візову ситуацію часом порівнює із невидимою «залізною завісою», що продовжує свою давню місію поділу Європи на «схід-захід». Чи погоджуєтеся Ви з таким баченням візових обмежень?
– Гадаю, що від таких порівнянь слід утримуватися. Десятиліття минули з того часу, коли Радянський Союз звів «залізну завісу», щоб чітко провести межу між Сходом та Заходом. У даному випадку – це звичайне питання організації доступу на територію. Кожна країна має суверенне право забороняти, чи дозволяти за окремих умов перетин своїх кордонів. Причому, це правило діє у стосунку України так само, як і у відношенні, скажімо, Італії чи Словенії. У цьому немає нічого шокуючого, бо це є суверенним правом будь-якої держави. Можна зрозуміти, що це питання може десь мати й доволі чутливі реакції. Проте, я переконаний, що країни все ж налаштовані на діалог та компроміси, які будуть проявом коректності та поваги до інтересів кожної сторони.
(Брюссель – Прага – Київ)