Сімферополь – У Криму вийшла друком перша книга про новітню історію кримськотатарського народу, його національного руху і дисидентів. Презентація праці Гульнари Бекирової «Кримські татари, 1941-91 роки» пройшла в сімферопольській кофейні «Ай-Серез» і стала теж першим подібним публічним заходом цього закладу, що хоче стати літературно-історичним кафе.
Експерти кажуть, що це справді перша серйозна та об’єктивна книга про сучасну історію кримських татар і Криму. Монографія московського і кримського історика Гульнари Бекирової стала комплексним дослідженням основних етапів політичної історії кримських татар з початку німецько-радянської війни і до розпаду СРСР.
Автор не обійшла теми колабораціонізму в Криму, а також участі кримських татар у партизанському русі. Але особливу увагу автор приділила моделям розв’язання кримськотатарської проблеми в Радянському Союзу. Вона ретельно дослідила етапи народження кримськотатарського національного руху, який потім переріс у широкий демократичний рух і за право повернутися до Криму, і проти радянської тиранії.
Гульнара Бекирова детально пише про участь кримських татар у дисидентському русі в колишньому Радянському Союзі. За її словами, в книзі багато епізодів про зв’язки кримськотатарських активістів з відомими правозахисниками – Петром Григоренком, Андрієм Сахаровим, Григорієм Александровим. Багато дисидентів зазнали репресій від радянського режиму через те, що підтримували і захищали кримських татар.
Головний редактор газети «Кирим» Бекир Мамутов зазначив, що книга написана із залученням великих масивів раніше невідомих архівних документів та усних джерел. Істориків також зацікавило, що в ній публікується велика підбірка рідкісних документів з теми дослідження.
Чи вдасться повернути історію з архівів?
Водночас, голова Республіканського комітету з інформації Криму Шевкет Меметов зазначив, що такої літератури видається дуже мало, а серед того, що виходить – багато необ’єктивного і спекулятивного. З одного боку, на висвітлення кримськотатарської проблематики дуже впливає політика, а з іншого – більшість документів, що стосувалися теми депортації кримських татар та їхньої боротьби за повернення на батьківщину, були засекречені. І процес їхнього розсекречення іде дуже повільно.
За словами Гульнари Бекирової, в Росії він практично зупинився. Інша ситуація в Україні, де СБУ зараз активно відкриває свої архіви. І тут уже багато залежатиме від кримських дослідників, їхнього професіоналізму та об’єктивності. Книга «Кримські татари, 1941-91 роки» - це перший том дилогії про політичну історію кримських татар новітніх часів. Над другим автор вже працює і він торкнеться епохи після розпаду СРСР, коли Україна стала незалежною, а кримські татари почали масово повертатися на батьківщину.
Історія Криму – історія кримських татар
Депутат кримського парламенту, відомий журналіст і письменник Леонід Пилунський, який не зміг прийти до «Ай-Серезу» на презентацію книги, якось сказав, що історія Криму – це насправді історія кримських татар, їхньої любові до рідної землі.
Але поки що Гульнарі Бекировій, щоб описати роки і депортації, і сучасності, доводиться цитувати Оксану Забужко: «Складніше з Кримом – з цим типовим «домом без господаря» з обез’язиченою топонімікою й ґвалтом позбавленою традиційних, віками проваджуваних тут господарств, природою, котра з року в рік невловно марніє, блякне, мов безмужня жона… Кримиська земля «говорить по-татарськи», і людей, що заселили її по татарах, - не росіян і не українців, а так – легіонерів імперії, «насєлєніє Крима», наслідком лабораторного експерименту добуто породу «гомосовєтікус», - вона «не любить», як «не люблять» (не розуміють) її вони».
(Сімферополь–Київ–Прага)
Автор не обійшла теми колабораціонізму в Криму, а також участі кримських татар у партизанському русі. Але особливу увагу автор приділила моделям розв’язання кримськотатарської проблеми в Радянському Союзу. Вона ретельно дослідила етапи народження кримськотатарського національного руху, який потім переріс у широкий демократичний рух і за право повернутися до Криму, і проти радянської тиранії.
Гульнара Бекирова детально пише про участь кримських татар у дисидентському русі в колишньому Радянському Союзі. За її словами, в книзі багато епізодів про зв’язки кримськотатарських активістів з відомими правозахисниками – Петром Григоренком, Андрієм Сахаровим, Григорієм Александровим. Багато дисидентів зазнали репресій від радянського режиму через те, що підтримували і захищали кримських татар.
Головний редактор газети «Кирим» Бекир Мамутов зазначив, що книга написана із залученням великих масивів раніше невідомих архівних документів та усних джерел. Істориків також зацікавило, що в ній публікується велика підбірка рідкісних документів з теми дослідження.
Чи вдасться повернути історію з архівів?
Водночас, голова Республіканського комітету з інформації Криму Шевкет Меметов зазначив, що такої літератури видається дуже мало, а серед того, що виходить – багато необ’єктивного і спекулятивного. З одного боку, на висвітлення кримськотатарської проблематики дуже впливає політика, а з іншого – більшість документів, що стосувалися теми депортації кримських татар та їхньої боротьби за повернення на батьківщину, були засекречені. І процес їхнього розсекречення іде дуже повільно.
За словами Гульнари Бекирової, в Росії він практично зупинився. Інша ситуація в Україні, де СБУ зараз активно відкриває свої архіви. І тут уже багато залежатиме від кримських дослідників, їхнього професіоналізму та об’єктивності. Книга «Кримські татари, 1941-91 роки» - це перший том дилогії про політичну історію кримських татар новітніх часів. Над другим автор вже працює і він торкнеться епохи після розпаду СРСР, коли Україна стала незалежною, а кримські татари почали масово повертатися на батьківщину.
Історія Криму – історія кримських татар
Депутат кримського парламенту, відомий журналіст і письменник Леонід Пилунський, який не зміг прийти до «Ай-Серезу» на презентацію книги, якось сказав, що історія Криму – це насправді історія кримських татар, їхньої любові до рідної землі.
Але поки що Гульнарі Бекировій, щоб описати роки і депортації, і сучасності, доводиться цитувати Оксану Забужко: «Складніше з Кримом – з цим типовим «домом без господаря» з обез’язиченою топонімікою й ґвалтом позбавленою традиційних, віками проваджуваних тут господарств, природою, котра з року в рік невловно марніє, блякне, мов безмужня жона… Кримиська земля «говорить по-татарськи», і людей, що заселили її по татарах, - не росіян і не українців, а так – легіонерів імперії, «насєлєніє Крима», наслідком лабораторного експерименту добуто породу «гомосовєтікус», - вона «не любить», як «не люблять» (не розуміють) її вони».
(Сімферополь–Київ–Прага)