Анамарія Рамач
Белград – Десять років тому союз НАТО розпочав повітряну атаку на тодішню Союзну Республіку Югославію. Метою альянсу було зупинити насильство сербських військових підрозділів у Косові над місцевим албанським населенням. Повітряна кампанія тривала 78 днів. Коли скінчилася, сербські сили відступили з провінції, а їм на зміну за мандатом Ради Безпеки ООН прибули міжнародні миротворчі Косовські сили (KFOR), які стали під командування НАТО, і була встановлена адміністрація ООН. Від авіаударів, за різними даними, загинуло від 1200 до 2500 осіб. У 10-ті роковини початку бомбардувань уряд Сербії закликав громадян хвилиною мовчання вшанувати полеглих.
Сьогодні в усіх сербських школах перший урок був присвячений згадці про бомбардування країни силами НАТО. А деякі діти ділилися своїми спогадами.
«Я пригадую, як перші три дні ми були у сховищі, потім перейшли в підвал у нашому будинку. Пригадую, як у мене був якийсь надувний матрац, на якому влітку плаваємо на морі. Пам’ятаю, як ми там щовечора ночували, і мама мені говорила, щоб я уявляла собі, що я десь на морі, на пляжі», – розповіла школярка однієї сербської школи. А її однокласник сказав: «Пригадую, як ми з кузиною дивилися якийсь серіал, коли загуділи сирени, і тоді ми пішли у сховище. На мене це справило дуже сильне враження, я пригадуватиму це все своє життя».
Під час бомбардування люди стали ближчими
А мешканка Нового Саду Весна Міранов у розмові з Радіо Свобода зазначила: «На мою думку, до цієї теми слід підійти трохи ширше, психологічно. Хотілося б розповісти, як люди на нашій вулиці стали ближчими. Навіть люди, які раніше не впізнавали один одного на вулиці, не віталися, тоді почали вітатися. Люди почали більше допомагати один одному, тоді зароджувалися нові товариства, а ця дружба триває до сьогоднішніх днів». Десять років тому Весна Міранов ще працювала архітектором, тепер вона вже на пенсії.
Особливо їй запам’яталося 1 квітня, коли о п’ятій годині ранку був зруйнований міст на Дунаї. «Люди з обох сторін мосту приходили і приносили квіти, як померлому, усюди були квіти. І молодь, і старші люди, усі плакали. Адже той міст був для багатьох історією з юності. Молоді люди тут раніше ночами гуляли, ходили через міст до відомої дискотеки і завжди пішки по мосту поверталися. Було дуже зворушливе бачити, як над водою, де залишилася частина конструкції від зваленого моста, усе було застелене квітами», – розповіла пані Міранов.
Найважче було, коли зруйнували усі три мости на Дунаї. Тоді дві частини міста були фактично відрізаними одна від одної, і люди були змушені переправлятися на поромах та човнах. Комусь треба було переправитися на протилежний берег річки на роботу чи до родичів, до лікаря чи за харчами. Усі згадують страшенні черги та натовпи. Немало жартів з’явилося саме в таких скрутних обставинах. Отак лихо й страх можуть зробити людей ближчими.
Для Белграда бомбардування – незаконна дія, для Приштини – шлях до незалежності
Бомбардування, окрім численних жертв та психічних травм, спричинило і руйнацію інфраструктури тодішньої Югославії – включаючи Сербію, її провінцію Косово та Чорногорію.
Офіційний Белград і досі вважає, що повітряної кампанії не мало б бути. Цієї ж думки дотримується і міністр оборони Сербії Драґан Шутановац: «Думаю, що це було великою помилкою альянсу, бомбардування не мало бути. Я вірю, що на роздоріжжі двох тисячоліть та двох століть було повністю неприродним, одну націю бомбити, a коли кажу нація, думаю про всіх громадян тодішньої Югославії. І думаю, що мета, яку НАТО хотіло досягти, могла бути здійснена з меншими затратами, а громадяни могли бути позбавлені того, що сталося».
Сербські урядовці зазначають, що бомбардування було незаконною дією, якій можна було запобігти. І воно, за їхніми словами, не призвело до вирішення косовської проблеми, заради якої було започатковане.
Натомість для косовських албанців той день був початком звільнення від, як вони це назвали, «сербського загарбництва», зародженням незалежності.
Думку своїх співгромадян поділяє і прем’єр-міністр Косова Хашім Тачі. «Це було неминучим рішенням міжнародного співтовариства після підписання угоди в Рамбує. Косово охопив вогонь, почалась депортація цивільного населення, спричинена Сербією. Через це ми здобули підтримку міжнародного співтовариства. Атака була виправданою інтервенцією у вдалий момент, і Косову пощастило досягти свою свободу», – заявляє косовський прем’єр-міністр.
(Белград – Прага – Київ)
Белград – Десять років тому союз НАТО розпочав повітряну атаку на тодішню Союзну Республіку Югославію. Метою альянсу було зупинити насильство сербських військових підрозділів у Косові над місцевим албанським населенням. Повітряна кампанія тривала 78 днів. Коли скінчилася, сербські сили відступили з провінції, а їм на зміну за мандатом Ради Безпеки ООН прибули міжнародні миротворчі Косовські сили (KFOR), які стали під командування НАТО, і була встановлена адміністрація ООН. Від авіаударів, за різними даними, загинуло від 1200 до 2500 осіб. У 10-ті роковини початку бомбардувань уряд Сербії закликав громадян хвилиною мовчання вшанувати полеглих.
Сьогодні в усіх сербських школах перший урок був присвячений згадці про бомбардування країни силами НАТО. А деякі діти ділилися своїми спогадами.
«Я пригадую, як перші три дні ми були у сховищі, потім перейшли в підвал у нашому будинку. Пригадую, як у мене був якийсь надувний матрац, на якому влітку плаваємо на морі. Пам’ятаю, як ми там щовечора ночували, і мама мені говорила, щоб я уявляла собі, що я десь на морі, на пляжі», – розповіла школярка однієї сербської школи. А її однокласник сказав: «Пригадую, як ми з кузиною дивилися якийсь серіал, коли загуділи сирени, і тоді ми пішли у сховище. На мене це справило дуже сильне враження, я пригадуватиму це все своє життя».
Під час бомбардування люди стали ближчими
А мешканка Нового Саду Весна Міранов у розмові з Радіо Свобода зазначила: «На мою думку, до цієї теми слід підійти трохи ширше, психологічно. Хотілося б розповісти, як люди на нашій вулиці стали ближчими. Навіть люди, які раніше не впізнавали один одного на вулиці, не віталися, тоді почали вітатися. Люди почали більше допомагати один одному, тоді зароджувалися нові товариства, а ця дружба триває до сьогоднішніх днів». Десять років тому Весна Міранов ще працювала архітектором, тепер вона вже на пенсії.
Особливо їй запам’яталося 1 квітня, коли о п’ятій годині ранку був зруйнований міст на Дунаї. «Люди з обох сторін мосту приходили і приносили квіти, як померлому, усюди були квіти. І молодь, і старші люди, усі плакали. Адже той міст був для багатьох історією з юності. Молоді люди тут раніше ночами гуляли, ходили через міст до відомої дискотеки і завжди пішки по мосту поверталися. Було дуже зворушливе бачити, як над водою, де залишилася частина конструкції від зваленого моста, усе було застелене квітами», – розповіла пані Міранов.
Найважче було, коли зруйнували усі три мости на Дунаї. Тоді дві частини міста були фактично відрізаними одна від одної, і люди були змушені переправлятися на поромах та човнах. Комусь треба було переправитися на протилежний берег річки на роботу чи до родичів, до лікаря чи за харчами. Усі згадують страшенні черги та натовпи. Немало жартів з’явилося саме в таких скрутних обставинах. Отак лихо й страх можуть зробити людей ближчими.
Для Белграда бомбардування – незаконна дія, для Приштини – шлях до незалежності
Бомбардування, окрім численних жертв та психічних травм, спричинило і руйнацію інфраструктури тодішньої Югославії – включаючи Сербію, її провінцію Косово та Чорногорію.
Офіційний Белград і досі вважає, що повітряної кампанії не мало б бути. Цієї ж думки дотримується і міністр оборони Сербії Драґан Шутановац: «Думаю, що це було великою помилкою альянсу, бомбардування не мало бути. Я вірю, що на роздоріжжі двох тисячоліть та двох століть було повністю неприродним, одну націю бомбити, a коли кажу нація, думаю про всіх громадян тодішньої Югославії. І думаю, що мета, яку НАТО хотіло досягти, могла бути здійснена з меншими затратами, а громадяни могли бути позбавлені того, що сталося».
Сербські урядовці зазначають, що бомбардування було незаконною дією, якій можна було запобігти. І воно, за їхніми словами, не призвело до вирішення косовської проблеми, заради якої було започатковане.
Натомість для косовських албанців той день був початком звільнення від, як вони це назвали, «сербського загарбництва», зародженням незалежності.
Думку своїх співгромадян поділяє і прем’єр-міністр Косова Хашім Тачі. «Це було неминучим рішенням міжнародного співтовариства після підписання угоди в Рамбує. Косово охопив вогонь, почалась депортація цивільного населення, спричинена Сербією. Через це ми здобули підтримку міжнародного співтовариства. Атака була виправданою інтервенцією у вдалий момент, і Косову пощастило досягти свою свободу», – заявляє косовський прем’єр-міністр.
(Белград – Прага – Київ)