Брюссель – Двостороння співпраця між Україною та Євросоюзом у сфері модернізації газотранспортної мережі викликала різку та багату на погрози реакцію Кремля. Російські лідери заявляють, що результатом досягнутих домовленостей буде не лише оновлення, а й перехід енергетичної системи України до рук європейців. Політичний аналітик із «Центру європейських реформ» Катінка Бариш у розмові з Радіо Свобода припустила, що така поведінка російських лідерів – через побоювання остаточно втратити контроль над українською мережею.
– Як на Вашу думку, що є справжньою причиною таких різких заяв представників Російської Федерації щодо ініціативи Євросоюзу з модернізації української газотранспортної мережі?
– Загальновідомо, що Росія віддає перевагу власному контролю над транзитними системами, через які експортується її газ. Так є в Білорусі, і відомо, що вони б раділи, якби подібна ситуація була б і в Україні. Якраз це може й бути причиною такої різкої реакції росіян на оголошення, що європейці могли б допомогти з модернізацією української газотранспортної системи. На мій погляд, це дивно, бо Росія повинна вітати такі проекти: адже українські газогони дуже старі й було б добре, якщо б у оновлення цієї системи вкладали кошти. Також додаткове залучення іноземного капіталу сприяло б прозорості транзитної системи України. Принаймні, саме цього хотіла Росія, судячи з її офіційних заяв...
– І попри все, росіяни досить негативно реагують на українсько-європейську газотранспортну декларацію. А деякі фахівці з енергетичних питань ще й стверджують, що окрім політичного, цьому є ще й суто технічне пояснення: мовляв, прозорість оновленої ГТС України означатиме зменшення важелів впливу Кремля і на Україну, і на Європу. Чи погоджуєтеся Ви з такими аргументами?
– Якщо є такі припущення, то я не знаю, на якій основі вони будуються. Євросоюз не говорить про купівлю української газотранспортної мережі, а тільки про пошуки шляхів її модернізації. Європа, як кінцевий споживач, і Росія, як експортер, спільно зацікавлені в ефективності та оновленні цієї газової системи. Намагання Росії встановити контроль над українською ГТС – це ідея, яка не до вподоби українцям. Вони не вітали б таких спроб ні з російської, ні з європейської сторін. В українсько-європейській декларації не йдеться про купівлю чи розділ із європейцями українських газотранспортних шляхів, а тільки про інвестиції на їх оновлення. Якщо Росія захоче долучитися до цього, то це сприймуть тільки позитивно.
– Проте прем’єр-міністр Росії Володимир Путін бачить у цьому процесі тільки встановлення європейського контролю над українською газовою трубою.
– У такому разі Путіну слід буде погодитися із твердженням, що мотиви європейців такі ж, як і мотиви росіян. Власне, я не знаю про що саме думає Володимир Путін і не бачу нічого прихованого в європейських зусиллях. У заяві Євросоюзу не йдеться про контроль, а тільки про допомогу в модернізації газової системи. Лобійований Росією проект «Північний потік» не прогресує, як нам того хотілося б. І навіть по завершенні ним перекачуватиметься до Європи тільки 55 мільярдів кубічних метрів газу. Тим часом, українська газотранспортна система спроможна на 120-140 мільярдів. Тож замінити її неможливо, і потреба в українській мережі залишатиметься й надалі. Але ця система дуже застаріла.
(Прага – Київ)
– Загальновідомо, що Росія віддає перевагу власному контролю над транзитними системами, через які експортується її газ. Так є в Білорусі, і відомо, що вони б раділи, якби подібна ситуація була б і в Україні. Якраз це може й бути причиною такої різкої реакції росіян на оголошення, що європейці могли б допомогти з модернізацією української газотранспортної системи. На мій погляд, це дивно, бо Росія повинна вітати такі проекти: адже українські газогони дуже старі й було б добре, якщо б у оновлення цієї системи вкладали кошти. Також додаткове залучення іноземного капіталу сприяло б прозорості транзитної системи України. Принаймні, саме цього хотіла Росія, судячи з її офіційних заяв...
– І попри все, росіяни досить негативно реагують на українсько-європейську газотранспортну декларацію. А деякі фахівці з енергетичних питань ще й стверджують, що окрім політичного, цьому є ще й суто технічне пояснення: мовляв, прозорість оновленої ГТС України означатиме зменшення важелів впливу Кремля і на Україну, і на Європу. Чи погоджуєтеся Ви з такими аргументами?
– Якщо є такі припущення, то я не знаю, на якій основі вони будуються. Євросоюз не говорить про купівлю української газотранспортної мережі, а тільки про пошуки шляхів її модернізації. Європа, як кінцевий споживач, і Росія, як експортер, спільно зацікавлені в ефективності та оновленні цієї газової системи. Намагання Росії встановити контроль над українською ГТС – це ідея, яка не до вподоби українцям. Вони не вітали б таких спроб ні з російської, ні з європейської сторін. В українсько-європейській декларації не йдеться про купівлю чи розділ із європейцями українських газотранспортних шляхів, а тільки про інвестиції на їх оновлення. Якщо Росія захоче долучитися до цього, то це сприймуть тільки позитивно.
– Проте прем’єр-міністр Росії Володимир Путін бачить у цьому процесі тільки встановлення європейського контролю над українською газовою трубою.
– У такому разі Путіну слід буде погодитися із твердженням, що мотиви європейців такі ж, як і мотиви росіян. Власне, я не знаю про що саме думає Володимир Путін і не бачу нічого прихованого в європейських зусиллях. У заяві Євросоюзу не йдеться про контроль, а тільки про допомогу в модернізації газової системи. Лобійований Росією проект «Північний потік» не прогресує, як нам того хотілося б. І навіть по завершенні ним перекачуватиметься до Європи тільки 55 мільярдів кубічних метрів газу. Тим часом, українська газотранспортна система спроможна на 120-140 мільярдів. Тож замінити її неможливо, і потреба в українській мережі залишатиметься й надалі. Але ця система дуже застаріла.
(Прага – Київ)