Київ – «Перетворювати парламент на Бедлам я не дозволю нікому», – заявив десь із рік тому тоді-ще-спікер Арсеній Яценюк. І додав ще кілька нешанобливих слів про небезпечні політичні ідеї, які «у багатьох хворих головах сьогодні існують». Депутати подумали-подумали, потанцювали навколо трибуни, сходили на літній відпочинок й… усунули надто розумного Яценюка з посади. Бо ж знає якісь незрозумілі для широких депутатських мас слова та ще й діагнози колегам ставить – не політологічні, а радше медичні.
І нікому стало боротися проти перетворення Верховної Ради України на Бедлам (саме так, з великої літери), бо, попри докторські вчені ступені та академічні регалії десятків народних депутатів тих, хто вповні зрозумів екс-спікера, мабуть, можна перерахувати на пальцях однієї руки. Інакше-бо хіба б ухвалювали українські парламентарії закони, які не просто суперечать один одному, а й елементарному здоровому глузду? Хіба б могла, скажімо, скластися така цікава ситуація, коли на законодавчому рівні в Україні (у семи законах) визнана лише любов до Батьківщини і любов… до своєї військової частини, а іншої любові депутатами не передбачено?
З іншого боку, Арсеній Яценюк, мабуть, не мусив би обмежувати Бедлам-по-українськи лише стінами Верховної Ради. Бо ж суспільство вже не дивується, коли доктора медичних наук, за фахом гінеколога, Президент України призначає секретарем Ради нацбезпеки й оборони, бізнесмена-мультимільйонера, фахового економіста – керівником Антитерористичного центру СБУ, а людину, яка жодного дня не служила в армії, як казали в радянські часи, вміло «закосила» від війська – міністром оборони (за якого, для прикладу, солдати-десантники аеромобільної бригади так і не здійснили жодного стрибка з парашутом...)
Тим більше не дивується воно черговим безапеляційним твердженням «мера всієї України» (як він сам себе зве) Леоніда Черновецького, як-от: «Релігія – це обряди й заробляння грошей, віра в Бога».
Королівська лікарня, в яку так і не потрапив король
Історична довідка для тих колег Арсенія Яценюка, котрі у дитинстві читали не ті, що належало би майбутнім «батькам нації», книжки.
Бедлам (англ. Bedlam, від Bethlehem; офіційна назва Бетлемська королівська лікарня, Bethlem Royal Hospital, психіатрична лікарня в Лондоні (з 1547 року). У перші століття свого існування ця лікарня набула сумної відомості через брутальне поводження із хворими, яке, втім, відповідало тогочасним нормам «науки»: божевільних змушували ковтати сушених мокриць та живих морських червів, ставили їм клістири з ялівцевого диму і, звісно, читали над ними молитви про вигнання бісів. 1815 року шпиталь перебудували і почали застосовувати значно більш гуманні та наукові, як на ті часи, методи лікування. Але ще до цього слово «Бедлам» стало загальником не тільки у Великій Британії, а й у континентальній Європі: спершу – синонімом божевільні як такої, згодом – позначенням крайнього безладу і безглуздя.
До Бедламу за часи його існування потрапляли (особливо з ХІХ століття, коли знущання з пацієнтів перетворилося на справжнє лікування) й відомі особи, серед них – політики. Та в силу певних британських традицій сталося так, що до шпиталю так і не потрапив іменитий пацієнт, який за своїм діагнозом неодмінно мусив би там бути. Звався він король Джордж ІІІ.
Цей монарх пробув на престолі майже 60 років. Нестандартні риси характеру (назвімо це так) він демонстрував із самого початку свого владарювання: від схильності до проведення «чорних мес» до влаштування захопливого полювання на мух у королівському палаці. Яку політику проводив Джордж ІІІ, поки ще був більш-менш притомним? Її яскрава характеристика – у «Декларації незалежності» Сполучених Штатів Америки. Поза сумнівом, заокеанські колонії так чи інакше здобули б незалежність; але певні особисті риси короля (який у ті часи мав чималі владні можливості) зробили війну з колоністами тривалою і жорстокою. Врешті-решт британський парламент таки приборкав «партію війни», змусив короля визнати незалежність колоній і сформував уряд, який різко обмежив можливості королівської сваволі.
Із кінця 1780-х років хвороба Джорджа ІІІ перейшла у тяжку й самоочевидну фазу. Проте певні політичні сили Британії не зважали на це, раз у раз використовуючи схильність короля до порушення законів і неписаних норм політичного життя у своїх цілях. Наслідком стала низка поразок Британії у війнах із революційною Францією і встановлення проти неї «континентальної блокади»; тільки 1811 року, коли парламенту вдалося поставити регентом королівського сина, який 1820 року посів престол під ім’ям Джорджа IV, політика Британії стала більш передбачуваною й успішною.
Більше у Великій Британії подібних експериментів із можновладцями, яким місце було не у публічній політиці, а зовсім в іншому місці, не проводили. Та й, власне, Джорджа ІІІ постійно обмежував у «різких рухах» парламент, а свої «нетрадиційні» заняття він здійснював подалі від ока громадськості, бо вільна преса й політична опозиція вже тоді мали велику силу у країні. Ба більше: без згоди парламенту, ясна річ, король не міг видати жодного законодавчого акту. Це рятувало Британію від монарших указів на кшталт тих, що виходили з-під пера російського самодержця Петра І (ще один потенційний пацієнт Бедламу): скажімо, що «про пожежу слід повідомляти за півгодини до її початку» чи що «підлеглий перед начальником повинен мати вигляд хвацький і придуркуватий, щоб розумом своїм не бентежити начальство».
Бедлам по-українськи: надто багато претендентів?
Що стосується сучасної України, то не так просто зрозуміти, коли політики і чиновники прикидаються потенційними пацієнтами сучасних еквівалентів Бедламу, а коли насправді повністю відповідають вимогам до цих пацієнтів.
...Скажімо, в Одесі управління внутрішніх справ міськради вирішує, чи дозволити громадянам публічні акції, спираючись на... норми указу Президії Верховної Ради СРСР від 28.07.1988 року «О порядке организации и проведения собраний, митингов, уличных походов и демонстраций в СССР».
А у Києві після того, як 6 березня Президент Віктор Ющенко своїм указом звільнив п’ятьох заступників столичного міського голови, всі ці заступники Леоніда Черновецького ходять на роботу і виконують свої обов’язки; перший заступник мера Ірена Кільчицька заявила, що президентський указ «технічне непорозуміння», яке «не матиме жодних наслідків для діяльності мерії».
Сам же Леонід Черновецький через неповні два тижні після того, як перед телекамерами на дачі демонстрував свою тяжку хворобу (запалення легенів! цілодобово чергує «швидка допомога»!) влаштовує (також перед камерами) пробіжку на стадіоні й заплив у басейні. І заявив: «Філософія моєї поведінки така: я хочу перед усіма киянами і українцями показати, що я фізично і психічно абсолютно здоровий».
У Львові ж СБУ затримала, нарешті, суддю Ігоря Зварича, у кабінеті якого перед тим були вилучені кілька мішків із грошима (мільйон доларів і два мільйони гривень); причому Зварич заявив і заявляє, що десь зо $100 000 – це фактично «наколядовані» гроші, якими його гості «посівали» в кабінеті під час відкриття приміщення суду, і він їх планував «віддати церкві».
Ну, і нарешті, приклад, що стосується всієї країни: згідно з урядовою постановою, в сільському господарстві дотується площа засіяної ріллі, незалежно від врожайності зерна на ній і від обсягів продажу збіжжя на організованому ринку. Іншими словами, той, хто продуктивно працює на менших земельних площах, допомоги від держави не отримує, а нездара чи махінатор, який засіває великі площі ланів і знімає з них жалюгідні врожаї – той отримує за це добрі гроші від держави...
А відтак не дивно, що ідея стосовно того, що бедлам в Українській державі напряму залежить від надто великого числа потенційних пацієнтів Бедламу в структурах влади, знаходить собі все більше і більше прибічників. Тільки ж от проблема: коли народні депутати (цілком можливо, що вмотивовано) призначають комусь із посадовців психіатричну експертизу, то хто компетентний призначить таку експертизу самим депутатам? І чи не кращою гарантією щодо недопущення політичних ігор на межі і за межею здорового глузду стане всебічний розвиток громадянського суспільства та вільних ЗМІ?
З іншого боку, втім, не завадило б проводити якесь тестування серед законотворців на виявлення рівня елементарної культури, бо ж не лише Арсеній Яценюк має твердо знати: парламент – це не Бедлам і він не повинен створювати в країні атмосферу, де добре почуваються лише «хворі голови».
P.S. В українському війську є звання «матрос» і «старший матрос», є й звання «старший солдат». А от звання просто «солдат» чомусь відсутнє...
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
З іншого боку, Арсеній Яценюк, мабуть, не мусив би обмежувати Бедлам-по-українськи лише стінами Верховної Ради. Бо ж суспільство вже не дивується, коли доктора медичних наук, за фахом гінеколога, Президент України призначає секретарем Ради нацбезпеки й оборони, бізнесмена-мультимільйонера, фахового економіста – керівником Антитерористичного центру СБУ, а людину, яка жодного дня не служила в армії, як казали в радянські часи, вміло «закосила» від війська – міністром оборони (за якого, для прикладу, солдати-десантники аеромобільної бригади так і не здійснили жодного стрибка з парашутом...)
Тим більше не дивується воно черговим безапеляційним твердженням «мера всієї України» (як він сам себе зве) Леоніда Черновецького, як-от: «Релігія – це обряди й заробляння грошей, віра в Бога».
Королівська лікарня, в яку так і не потрапив король
Історична довідка для тих колег Арсенія Яценюка, котрі у дитинстві читали не ті, що належало би майбутнім «батькам нації», книжки.
Бедлам (англ. Bedlam, від Bethlehem; офіційна назва Бетлемська королівська лікарня, Bethlem Royal Hospital, психіатрична лікарня в Лондоні (з 1547 року). У перші століття свого існування ця лікарня набула сумної відомості через брутальне поводження із хворими, яке, втім, відповідало тогочасним нормам «науки»: божевільних змушували ковтати сушених мокриць та живих морських червів, ставили їм клістири з ялівцевого диму і, звісно, читали над ними молитви про вигнання бісів. 1815 року шпиталь перебудували і почали застосовувати значно більш гуманні та наукові, як на ті часи, методи лікування. Але ще до цього слово «Бедлам» стало загальником не тільки у Великій Британії, а й у континентальній Європі: спершу – синонімом божевільні як такої, згодом – позначенням крайнього безладу і безглуздя.
До Бедламу за часи його існування потрапляли (особливо з ХІХ століття, коли знущання з пацієнтів перетворилося на справжнє лікування) й відомі особи, серед них – політики. Та в силу певних британських традицій сталося так, що до шпиталю так і не потрапив іменитий пацієнт, який за своїм діагнозом неодмінно мусив би там бути. Звався він король Джордж ІІІ.
Цей монарх пробув на престолі майже 60 років. Нестандартні риси характеру (назвімо це так) він демонстрував із самого початку свого владарювання: від схильності до проведення «чорних мес» до влаштування захопливого полювання на мух у королівському палаці. Яку політику проводив Джордж ІІІ, поки ще був більш-менш притомним? Її яскрава характеристика – у «Декларації незалежності» Сполучених Штатів Америки. Поза сумнівом, заокеанські колонії так чи інакше здобули б незалежність; але певні особисті риси короля (який у ті часи мав чималі владні можливості) зробили війну з колоністами тривалою і жорстокою. Врешті-решт британський парламент таки приборкав «партію війни», змусив короля визнати незалежність колоній і сформував уряд, який різко обмежив можливості королівської сваволі.
Із кінця 1780-х років хвороба Джорджа ІІІ перейшла у тяжку й самоочевидну фазу. Проте певні політичні сили Британії не зважали на це, раз у раз використовуючи схильність короля до порушення законів і неписаних норм політичного життя у своїх цілях. Наслідком стала низка поразок Британії у війнах із революційною Францією і встановлення проти неї «континентальної блокади»; тільки 1811 року, коли парламенту вдалося поставити регентом королівського сина, який 1820 року посів престол під ім’ям Джорджа IV, політика Британії стала більш передбачуваною й успішною.
Більше у Великій Британії подібних експериментів із можновладцями, яким місце було не у публічній політиці, а зовсім в іншому місці, не проводили. Та й, власне, Джорджа ІІІ постійно обмежував у «різких рухах» парламент, а свої «нетрадиційні» заняття він здійснював подалі від ока громадськості, бо вільна преса й політична опозиція вже тоді мали велику силу у країні. Ба більше: без згоди парламенту, ясна річ, король не міг видати жодного законодавчого акту. Це рятувало Британію від монарших указів на кшталт тих, що виходили з-під пера російського самодержця Петра І (ще один потенційний пацієнт Бедламу): скажімо, що «про пожежу слід повідомляти за півгодини до її початку» чи що «підлеглий перед начальником повинен мати вигляд хвацький і придуркуватий, щоб розумом своїм не бентежити начальство».
Бедлам по-українськи: надто багато претендентів?
Що стосується сучасної України, то не так просто зрозуміти, коли політики і чиновники прикидаються потенційними пацієнтами сучасних еквівалентів Бедламу, а коли насправді повністю відповідають вимогам до цих пацієнтів.
...Скажімо, в Одесі управління внутрішніх справ міськради вирішує, чи дозволити громадянам публічні акції, спираючись на... норми указу Президії Верховної Ради СРСР від 28.07.1988 року «О порядке организации и проведения собраний, митингов, уличных походов и демонстраций в СССР».
А у Києві після того, як 6 березня Президент Віктор Ющенко своїм указом звільнив п’ятьох заступників столичного міського голови, всі ці заступники Леоніда Черновецького ходять на роботу і виконують свої обов’язки; перший заступник мера Ірена Кільчицька заявила, що президентський указ «технічне непорозуміння», яке «не матиме жодних наслідків для діяльності мерії».
Сам же Леонід Черновецький через неповні два тижні після того, як перед телекамерами на дачі демонстрував свою тяжку хворобу (запалення легенів! цілодобово чергує «швидка допомога»!) влаштовує (також перед камерами) пробіжку на стадіоні й заплив у басейні. І заявив: «Філософія моєї поведінки така: я хочу перед усіма киянами і українцями показати, що я фізично і психічно абсолютно здоровий».
У Львові ж СБУ затримала, нарешті, суддю Ігоря Зварича, у кабінеті якого перед тим були вилучені кілька мішків із грошима (мільйон доларів і два мільйони гривень); причому Зварич заявив і заявляє, що десь зо $100 000 – це фактично «наколядовані» гроші, якими його гості «посівали» в кабінеті під час відкриття приміщення суду, і він їх планував «віддати церкві».
Ну, і нарешті, приклад, що стосується всієї країни: згідно з урядовою постановою, в сільському господарстві дотується площа засіяної ріллі, незалежно від врожайності зерна на ній і від обсягів продажу збіжжя на організованому ринку. Іншими словами, той, хто продуктивно працює на менших земельних площах, допомоги від держави не отримує, а нездара чи махінатор, який засіває великі площі ланів і знімає з них жалюгідні врожаї – той отримує за це добрі гроші від держави...
А відтак не дивно, що ідея стосовно того, що бедлам в Українській державі напряму залежить від надто великого числа потенційних пацієнтів Бедламу в структурах влади, знаходить собі все більше і більше прибічників. Тільки ж от проблема: коли народні депутати (цілком можливо, що вмотивовано) призначають комусь із посадовців психіатричну експертизу, то хто компетентний призначить таку експертизу самим депутатам? І чи не кращою гарантією щодо недопущення політичних ігор на межі і за межею здорового глузду стане всебічний розвиток громадянського суспільства та вільних ЗМІ?
З іншого боку, втім, не завадило б проводити якесь тестування серед законотворців на виявлення рівня елементарної культури, бо ж не лише Арсеній Яценюк має твердо знати: парламент – це не Бедлам і він не повинен створювати в країні атмосферу, де добре почуваються лише «хворі голови».
P.S. В українському війську є звання «матрос» і «старший матрос», є й звання «старший солдат». А от звання просто «солдат» чомусь відсутнє...
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.