Україна має визначитися, на чиєму вона боці – голова Сенату Чехії

Пршемисл Соботка

Прага – Господарем міжнародної конференції, присвяченій десятій річниці розширення НАТО на терени Чехії, Угорщини і Польщі, є голова Сенату Чеської Республіки Пршемисл Соботка. Він є одним із засновників Громадянсько-демократичної партії Чехії, представник якої нині очолює уряд Чехії. Пршемисл Соботка вважає, що фатальною помилкою для світової безпеки буде розбудова регіональних структур, паралельних до НАТО. Північноатлантичний союз довів свою необхідність під час холодної війни і тепер також спроможний долати нові виклики, вважає цей чеський політик. У кулуарах конференції, яка завершилася в Празі у п’ятницю, голова Сенату Чехії відповів на кілька запитань Радіо Свобода.

– Ваш український колега, Голова Верховної Ради Володимир Литвин переконаний, що Україна має бути нейтральною державою. Щоб ви можете відповісти йому і тим українцям, які проти членства в НАТО?

– Я говоритиму як чеський політик і можу з певністю сказати, що для мене вступ до НАТО був гарантією того, що в Чехії буде демократія і свобода. Кожна країна, яка думає про нейтралітет, все одно мусить сказати, на чиєму вона боці.

– Нині підтримка НАТО в Чехії найвища за всі десять років перебування держави в Північноатлантичному союзі – три чверті людей схвалюють таку політику. Як Вам це вдалося?

– Можливо, громадяни зрозуміли, що крок, який ми зробили у 1999 році, коли вступали до НАТО, був вірним. Це збігається з моєю думкою, що за допомогою членства в НАТО ми маємо свободу і демократію. Я переконаний, що НАТО аж ніяк не є агресивною організацією. Сьогодні перед нами постали великі виклики. Це передовсім боротьба з тероризмом. Гадаю, що НАТО береться за це вельми раціонально.

– Цього року Чехія, як і низка інших європейських держав, стала жертвою енергетичного конфлікту між Україною і Росією. Чи Ви підтримуєте заклики до НАТО більше дбати про енергетичну безпеку своїх членів, аж до змін у Статуті Північноатлантичного союзу?

– Енергетична безпека не є головним питанням, яким нині переймається керівництво НАТО. Цим треба займатися на двосторонньому рівні, між окремими державами і Росією, яка є головним постачальником газу. Якщо ж вийде, – а це велике питання для Європейського Союзу, – то треба проводити спільну політику щодо Росії і, звісно, щодо транзитних держав.

(Прага – Київ)