Київ – Служба безпеки України пропонує Федеральній службі безпеки Росії підписати угоду про співпрацю з розсекречення всіх архівних документів. Оскільки спільну історію, відображену у архівах каральних органів Радянського Союзу, неможливо осягнути повністю, якщо вивчати її частинами. Яким чином співпрацюють архіви СБУ та ФСБ зараз? Та як оцінюють відкритість російських архівів українські історики?
Інколи відчуваєш – збуваються речі, що видавалися неможливими ще десятиліття тому.
Просто й буденно відбувається те, що насправді є реальним свідченням зламу старої системи і певного поступу до відкритішого суспільства.
Саме такою є отримана через звичайний інформаційний запит можливість потрапити у сховище архіву КДБ і навіть провести там фотозйомку.
Радіо Свобода завжди було під особливим «прицілом» радянських спецслужб і через 18 років після розпаду СРСР ми отримуємо доступ до документів, які усі без винятку мали гриф «таємно».
На звичайних металевих полицях, у кімнаті без вікон, з єдиними броньованими дверима, у картонних нумерованих коробках лежать справи, у яких історії скалічених людських доль та загублених життів.
Архів КДБ містить переважно кримінальні справи
Провідний науковий співробітник Галузевого державного архіву СБУ Володимир Говорун працює там з 1997 року. Він розповідає, що левову частку усіх документів складають кримінальні справи, тобто справи окремих людей – з моменту арешту і до винесення вироку. Але є й документи загально-інформативного характеру.
«Збереглися деякі звіти і з ними вже працюють науковці. Є й матеріали оперативного характеру, але їх багато втрачено. Папки зникли, а коробки залишилися пустими. Ми думаємо, що ці документи були знищені, або вивезені, але ми не знаємо точно, у який саме період це було зроблено. Частина документів, що стосуються України, зберігається у Москві», – каже співробітник архіву.
Укласти угоду й зняти всі застереження
Саме до офіційної Москви, до ФСБ Росії звернувся голова СБУ Валентин Наливайченко з пропозицією підписати угоду про спільне розсекречення усіх архівних документів каральних органів Радянського Союзу.
Оскільки, «зібрати історію докупи» можна, відкрито дослідивши усі документи єдиної колись системи.
«Ми пропонуємо нашим російським партнерам нарешті укласти угоду і зняти будь-які застереження і питання для всіх: для журналістів, науковців та неурядових організацій», – заявив Валентин Наливайченко.
Поки ж співпраця між архівами СБУ та ФСБ ведеться на рівні пошуку окремих документів. Архіви надсилають один одному запити, ведуть ділову переписку, і не більше того.
«Ця переписка ведеться з 90 років. Вона не стала меншою і не стала більшою, але в Україні зростає попит на документи, які могла б надати ФСБ Російської Федерації. І тут ми маємо певну проблему», – стверджує Володимир Говорун.
Політика все ще попереду історичної науки
У травні минулого року ФСБ Росії розсекретила документи НКВД СРСР про діяльність Організації українських націоналістів – Української повстанської армії на території України в роки Другої світової війни. Також на сайтах офіційних відомств Російської Федерації з’являлися архівні документи, що проливали світло на «дражливі» сторінки історії.
Однак, українські історики не отримали того, чого чекали, вважає заступник голови Українського інституту національної пам'яті, історик Владислав Верстюк.
« Вони фактично розсекречують те, що вже давним давно історики знають. Добре, якщо там є бодай десята частина справді невідомих документів. Це певна гра така. До того ж відбувається специфічний підбір документів для оприлюднення. От, наприклад, як у випадку із документами про Голодомор, які з'являлися на сайті МЗС РФ про те, що весною 1933 року Україні надавалося зернові позики. Це подається, як намагання допомогти тим, хто помирав від голоду. А насправді йшлося про забезпечення посівної кампанії, а не про порятунок селян від смерті. Поки очевидно, що політика іде попереду історії як науки», – вважає доктор історичних наук Верстюк.
Позбавити політику можливості маніпулювати наукою можна, відкривши архіви для досліджень і налагодивши постійний діалог істориків та інших дослідників.
Служба Безпеки України має намір розсекретити й оприлюднити архівні документи з 1917 до 1991 року включно, що пов’язані з українським визвольним рухом, політичними репресіями й голодоморами в Україні до кінця 2009 року.
(Київ–Прага)
Просто й буденно відбувається те, що насправді є реальним свідченням зламу старої системи і певного поступу до відкритішого суспільства.
Саме такою є отримана через звичайний інформаційний запит можливість потрапити у сховище архіву КДБ і навіть провести там фотозйомку.
Радіо Свобода завжди було під особливим «прицілом» радянських спецслужб і через 18 років після розпаду СРСР ми отримуємо доступ до документів, які усі без винятку мали гриф «таємно».
На звичайних металевих полицях, у кімнаті без вікон, з єдиними броньованими дверима, у картонних нумерованих коробках лежать справи, у яких історії скалічених людських доль та загублених життів.
Архів КДБ містить переважно кримінальні справи
Провідний науковий співробітник Галузевого державного архіву СБУ Володимир Говорун працює там з 1997 року. Він розповідає, що левову частку усіх документів складають кримінальні справи, тобто справи окремих людей – з моменту арешту і до винесення вироку. Але є й документи загально-інформативного характеру.
«Збереглися деякі звіти і з ними вже працюють науковці. Є й матеріали оперативного характеру, але їх багато втрачено. Папки зникли, а коробки залишилися пустими. Ми думаємо, що ці документи були знищені, або вивезені, але ми не знаємо точно, у який саме період це було зроблено. Частина документів, що стосуються України, зберігається у Москві», – каже співробітник архіву.
Укласти угоду й зняти всі застереження
Саме до офіційної Москви, до ФСБ Росії звернувся голова СБУ Валентин Наливайченко з пропозицією підписати угоду про спільне розсекречення усіх архівних документів каральних органів Радянського Союзу.
Оскільки, «зібрати історію докупи» можна, відкрито дослідивши усі документи єдиної колись системи.
«Ми пропонуємо нашим російським партнерам нарешті укласти угоду і зняти будь-які застереження і питання для всіх: для журналістів, науковців та неурядових організацій», – заявив Валентин Наливайченко.
Поки ж співпраця між архівами СБУ та ФСБ ведеться на рівні пошуку окремих документів. Архіви надсилають один одному запити, ведуть ділову переписку, і не більше того.
«Ця переписка ведеться з 90 років. Вона не стала меншою і не стала більшою, але в Україні зростає попит на документи, які могла б надати ФСБ Російської Федерації. І тут ми маємо певну проблему», – стверджує Володимир Говорун.
Політика все ще попереду історичної науки
У травні минулого року ФСБ Росії розсекретила документи НКВД СРСР про діяльність Організації українських націоналістів – Української повстанської армії на території України в роки Другої світової війни. Також на сайтах офіційних відомств Російської Федерації з’являлися архівні документи, що проливали світло на «дражливі» сторінки історії.
Однак, українські історики не отримали того, чого чекали, вважає заступник голови Українського інституту національної пам'яті, історик Владислав Верстюк.
« Вони фактично розсекречують те, що вже давним давно історики знають. Добре, якщо там є бодай десята частина справді невідомих документів. Це певна гра така. До того ж відбувається специфічний підбір документів для оприлюднення. От, наприклад, як у випадку із документами про Голодомор, які з'являлися на сайті МЗС РФ про те, що весною 1933 року Україні надавалося зернові позики. Це подається, як намагання допомогти тим, хто помирав від голоду. А насправді йшлося про забезпечення посівної кампанії, а не про порятунок селян від смерті. Поки очевидно, що політика іде попереду історії як науки», – вважає доктор історичних наук Верстюк.
Позбавити політику можливості маніпулювати наукою можна, відкривши архіви для досліджень і налагодивши постійний діалог істориків та інших дослідників.
Служба Безпеки України має намір розсекретити й оприлюднити архівні документи з 1917 до 1991 року включно, що пов’язані з українським визвольним рухом, політичними репресіями й голодоморами в Україні до кінця 2009 року.
(Київ–Прага)