Лондон – Практично уся Європа перебуває зараз на межі чергового витка кризи, і це може вдарити по багатьох європейських країнах, включно з Україною. Ледве не в усіх засобах масової інформації заговорили про серйозну небезпеку появи нової «залізної завіси», на зразок тої, яка розділяла радянський і нерадянський світи в Європі до розпаду СРСР.
Чіткого водорозділу, де саме проходитиме можлива нова «залізна завіса» нема, але країни Східної Європи, нові члени Європейського Союзу, такі як Чехія, Польща, Угорщина та інші уже висловлюють побоювання, що навіть вони можуть опинитися за традиційним кордоном між Заходом і Сходом.
Неабияку тривогу викликає конкретна перспектива подальшого розвитку економічної кризи, коли мільйони людей захочуть все-таки зі Сходу перекочувати на Захід Європи. Одне це уже зараз змушує замислюватись Західну Європу як захистити себе від такого можливого розвитку подій
Обережно!.. Провалля!
Дев’ять країн, нових членів Європейського Союзу: Угорщина, Румунія, Латвія, Болгарія, Чехія, Литва, Словаччина, Польща і Естонія провели свій безпрецедентний саміт перед загальним самітом усіх членів Євросоюзу в Брюсселі.
На малому саміті як раз і прозвучало чимало тривожних висловлювань про можливий розкол. Угорський прем’єр Ференц Дюрчань відкрив цю тему такими словами: «Ми повинні не дозволити встановленню нової «залізної завіси», яка розділить Європу на дві частини. Це найбільший виклик для Європи за останні 20 років. На початку 90-x років ми об’єднали Європу. Зараз перед нами стоїть інший виклик: чи зможемо ми об’єднати Європу в сфері фінансів та економіки?»
Не треба, ймовірно, витрачати час, щоб переконувати будь-кого, як подібні складні процеси можуть позначитись на розвитку подій в інших країнах Європи, котрі не є членами Євросоюзу. В цьому плані Україна не є винятком. Будь-які політико-економічні негаразди на європейському континенті можуть ще більше дестабілізувати ситуацію в самій Україні.
Чи розуміє Україна і як саме вона розуміє?
І в цьому контексті не останнім залишається запитання: наскільки Україна внутрішньо підготовлена до ще більших випробувань? Чи може вона повною мірою усвідомити усю глибину кризи і можливі наслідки як для неї, так і для усіх разом країн?
Чи здатна вона виступати надійним партнером у складних кризових умовах? Де і в чому європейські близькі і далекі сусіди можуть покладатися на Україну, як на таку, котра сприятиме виходу зі скрутного становища і спільно діятиме разом з іншими державами в напрямку чіткої координації і відповідної самодисципліни, як фінансово-економічної дисципліни, так і загальнополітичної?
Останні, і не лише останні події, як раз свідчать про серйозну вразливість України в усіх цих важливих вимогах, які диктуються природними законами кризового часу.
Західні країни уже не раз натякали українському керівництву, що розвиток ситуації в країні сьогодні викликає неабияке здивування в бізнесових і політичних колах у багатьох країнах. Особливо це стосується постійних чвар як між опозицією та правлячими партіями, так і в середовищі тих сил, котрі нині представляють владу.
Відтепер розмова буде іншою
В решті-решт від м’яких натяків і дружніх порад ключові іноземні партнери України перейшли у відкриті майже публічні попередження. Адже саме це сталося, коли сім іноземних послів країн G-7 напросилися на зустріч із Президентом України, і закликали докласти зусиль, щоб нарешті припинити сутички з Прем’єр-міністром.
Подія в міжнародних стосунках виглядає просто нечуваною. Закордонні представники дали зрозуміти, що співпраця України зі світом, а особливо з найрозвиненішими країнами Європи та Америки прямо залежатиме від того, наскільки консолідованою буде влада в самій Україні.
По суті це було щось на зразок останнього попередження. Ключові країни світу подали Києву недвозначний сигнал, що в умовах кризи закордонні партнери України не будуть списувати усі внутрішньо-українські політичні міжусобиці на набір уже заяложених причин.
Уже не буде вагомим факт того, що в країні дедалі серйозніше відчувається брак державного досвіду і державного мислення, що і досі різні політичні угруповання не можуть дійти порозуміння і відкласти свої політичні змагання до передвиборного часу.
Не зважатимуть на Заході і на те, що цю державну незрілість численні українські політики прикривають непримиренною словесною та фізичною штовханиною в усіх державних форумах та установах.
Від слів до діла
Західні країни самі зараз перебувають у досить хиткій ситуації, щоб витрачати час і ресурси на намовляння інших. Міжнародні фінансові організації також підключилися до дисциплінарного режиму супроти України. Міжнародний валютний фонд вимагає від української влади конкретно довести, що вона може діяти консолідовано. І лише за цих умов МВФ погодився надати подальшу фінансову позику Україні. Цю позицію підтримав і Світовий банк.
Нагорі нарешті дійшло до переговорів, до яких підключилися і представники опозиції. Поки що протягом декількох десятків годин в Україні спостерігається нове політичне перемир’я.
Численні аналітики висловлюють з цього приводу песимізм і вважають, що навіть уже цього тижня можуть відновитися владні баталії. І знову гостро постане питання: наскільки Київ сьогодні усвідомлює, що всі його внутрішні війни віддаляють Україну від решти світу. Репутація країни як місця всілякої політичної та економічної каламуті прирікає Україну на певну периферійність, робить її другорядною.
Все більше інших країн, навіть із числа традиційно дружніх, будуть певною мірою сторонитися цього ненадійного і рихлого місця. І держава може опинитися в котрий раз на певних задвірках. Але покинутою Україна ніколи не буде. Завжди знайдеться якась сильна сусідка, котра захоче пригорнути її у своїх цупких і залізних обіймах.
(Лондон – Прага – Київ)
Неабияку тривогу викликає конкретна перспектива подальшого розвитку економічної кризи, коли мільйони людей захочуть все-таки зі Сходу перекочувати на Захід Європи. Одне це уже зараз змушує замислюватись Західну Європу як захистити себе від такого можливого розвитку подій
Обережно!.. Провалля!
Дев’ять країн, нових членів Європейського Союзу: Угорщина, Румунія, Латвія, Болгарія, Чехія, Литва, Словаччина, Польща і Естонія провели свій безпрецедентний саміт перед загальним самітом усіх членів Євросоюзу в Брюсселі.
На малому саміті як раз і прозвучало чимало тривожних висловлювань про можливий розкол. Угорський прем’єр Ференц Дюрчань відкрив цю тему такими словами: «Ми повинні не дозволити встановленню нової «залізної завіси», яка розділить Європу на дві частини. Це найбільший виклик для Європи за останні 20 років. На початку 90-x років ми об’єднали Європу. Зараз перед нами стоїть інший виклик: чи зможемо ми об’єднати Європу в сфері фінансів та економіки?»
Не треба, ймовірно, витрачати час, щоб переконувати будь-кого, як подібні складні процеси можуть позначитись на розвитку подій в інших країнах Європи, котрі не є членами Євросоюзу. В цьому плані Україна не є винятком. Будь-які політико-економічні негаразди на європейському континенті можуть ще більше дестабілізувати ситуацію в самій Україні.
Чи розуміє Україна і як саме вона розуміє?
І в цьому контексті не останнім залишається запитання: наскільки Україна внутрішньо підготовлена до ще більших випробувань? Чи може вона повною мірою усвідомити усю глибину кризи і можливі наслідки як для неї, так і для усіх разом країн?
Чи здатна вона виступати надійним партнером у складних кризових умовах? Де і в чому європейські близькі і далекі сусіди можуть покладатися на Україну, як на таку, котра сприятиме виходу зі скрутного становища і спільно діятиме разом з іншими державами в напрямку чіткої координації і відповідної самодисципліни, як фінансово-економічної дисципліни, так і загальнополітичної?
Останні, і не лише останні події, як раз свідчать про серйозну вразливість України в усіх цих важливих вимогах, які диктуються природними законами кризового часу.
Західні країни уже не раз натякали українському керівництву, що розвиток ситуації в країні сьогодні викликає неабияке здивування в бізнесових і політичних колах у багатьох країнах. Особливо це стосується постійних чвар як між опозицією та правлячими партіями, так і в середовищі тих сил, котрі нині представляють владу.
Відтепер розмова буде іншою
В решті-решт від м’яких натяків і дружніх порад ключові іноземні партнери України перейшли у відкриті майже публічні попередження. Адже саме це сталося, коли сім іноземних послів країн G-7 напросилися на зустріч із Президентом України, і закликали докласти зусиль, щоб нарешті припинити сутички з Прем’єр-міністром.
Подія в міжнародних стосунках виглядає просто нечуваною. Закордонні представники дали зрозуміти, що співпраця України зі світом, а особливо з найрозвиненішими країнами Європи та Америки прямо залежатиме від того, наскільки консолідованою буде влада в самій Україні.
По суті це було щось на зразок останнього попередження. Ключові країни світу подали Києву недвозначний сигнал, що в умовах кризи закордонні партнери України не будуть списувати усі внутрішньо-українські політичні міжусобиці на набір уже заяложених причин.
Уже не буде вагомим факт того, що в країні дедалі серйозніше відчувається брак державного досвіду і державного мислення, що і досі різні політичні угруповання не можуть дійти порозуміння і відкласти свої політичні змагання до передвиборного часу.
Не зважатимуть на Заході і на те, що цю державну незрілість численні українські політики прикривають непримиренною словесною та фізичною штовханиною в усіх державних форумах та установах.
Від слів до діла
Західні країни самі зараз перебувають у досить хиткій ситуації, щоб витрачати час і ресурси на намовляння інших. Міжнародні фінансові організації також підключилися до дисциплінарного режиму супроти України. Міжнародний валютний фонд вимагає від української влади конкретно довести, що вона може діяти консолідовано. І лише за цих умов МВФ погодився надати подальшу фінансову позику Україні. Цю позицію підтримав і Світовий банк.
Нагорі нарешті дійшло до переговорів, до яких підключилися і представники опозиції. Поки що протягом декількох десятків годин в Україні спостерігається нове політичне перемир’я.
Численні аналітики висловлюють з цього приводу песимізм і вважають, що навіть уже цього тижня можуть відновитися владні баталії. І знову гостро постане питання: наскільки Київ сьогодні усвідомлює, що всі його внутрішні війни віддаляють Україну від решти світу. Репутація країни як місця всілякої політичної та економічної каламуті прирікає Україну на певну периферійність, робить її другорядною.
Все більше інших країн, навіть із числа традиційно дружніх, будуть певною мірою сторонитися цього ненадійного і рихлого місця. І держава може опинитися в котрий раз на певних задвірках. Але покинутою Україна ніколи не буде. Завжди знайдеться якась сильна сусідка, котра захоче пригорнути її у своїх цупких і залізних обіймах.
(Лондон – Прага – Київ)