Сьогоднішня дійова особа – Олександр Волков. Для того, щоб не плутатись в поняттях, хто такий Олександр Волков, – це не президент київського баскетбольного клубу. Це та людина, яку свого часу називали директором парламенту. Я насправді не знаю, як Вас представити. Я собі кому поставив: Олександр Волков, – а далі?
– Так Ви ж уже представили – директор парламенту.
– Це така дефініція, яку Вам причепили журналісти свого часу.
– Голова Всеукраїнського народного конгресу.
– А що це таке?
– Це громадське об’єднання, яке об’єднує всі громадські організації нашої країни, координує їх дію, їх співпрацю зі владою.
– Всі громадські організації?
– Які входять у Всеукраїнський конгрес.
– Добре, тоді про це теж детально поговоримо. А на початку нагадаю, що Олександр Волков, у минулому досить активний політик, сьогодні з’являється на люди досить рідко. Пане Волков, чому Вас немає у публічній політиці? Це найперше, що спадає на думку після Вашої бурхливої діяльності до 2004 року включно.
– Ви маєте на увазі, чому мене немає в активній політиці – чому я не є народним депутатом України?
– Не лише.
– А все інше – я так не думаю. Тому що я беру участь практично у всіх передачах, які ідуть на телеканалах, у всіх політичних проектах, які є в країні, я обов’язково там присутній – на «Свободі слова» у Шустера, на «Інтері». Я практично весь час там є, я висловлюю свою думку і не тільки свою думку, а в основному думку народу України.
Тому що зараз час є, я дуже багато їжджу по Україні, спілкуюсь з людьми, я бачу, що сьогодні відбувається, що сьогодні бажає народ, я висловлюю думку на цих телеканалах. Постійно даю інтерв’ю, пишу замітки, якщо так можна сказати, в ЗМІ. Може, це я у вас рідко буваю на Радіо Свободі. Але я буваю стільки, скільки запрошують, стільки і буваю.
– Раніше, якщо щось відбувалося у політиці, то одразу бігли до Вас за коментарем – чому. Ви прекрасно, очевидно, це розуміли, тому що Ви іноді не добирали слів. Те, що називається в телеефірі «запікали» – тоном заглушили, Вас дуже часто глушили тоном, тому що в стінах парламенту Ви дуже часто характеризували події, які відбулися, використовуючи в тому числі ненормативну лексику.
– Народну мову.
– А тепер цього немає.
– І зараз воно є, раніше мене було дуже просто знайти – прийшов у Верховну Раду, там багато журналістів, сидять завжди там, і в будь-яку секунду якесь дійство відбувається – підійшли до мене, взяли інтерв’ю, я прокоментував ту чи іншу подію. Сьогодні важче, тому що я не є у Верховній Раді, треба мене шукати, треба телефонувати мені.
– З Вами не так легко домовитися через помічників.
– І Ви сказали: «Олександр Михайлович, є бажання з Вами поговорити», – я тут як тут відразу.
– Чому Вас немає тоді в парламенті? Тому що Ви не вмієте домовлятися з сучасними гравцями або з політичними партіями для того, щоб Вас включили в список?
– Ви правильно дуже сказали, що треба домовлятися не з народом України, як було раніше: прийшов на округ, є вільний округ, прийшов туди зі своєю програмою, прийшов до людей, пояснив позицію, і люди вибирають. У мене на окрузі було і 20, і 30 чоловік – люди вибирають народного депутата від людей.
А сьогодні ситуація змінилася, сьогодні не треба говорити людям, який ти хороший, які в тебе позиції, що ти хочеш зробити для цієї країни, які ти законопроекти хочеш втілити в життя. А сьогодні треба домовлятися з політичним лідером стосовно своєї політичної лояльності, не входячи в глибину тих політичних процесів, які сьогодні відбуваються в країні.
А якщо врахувати, що сьогодні фактично ті політичні лідери, які є в парламенті, окрім комуністів, це, до якоїсь міри, ті люди, яких я дуже добре знаю, які проходили неодноразово свої призначення через Кабінет Міністрів і так чи інакше вони проходили через мене, то, розумієте, мені з ними дуже важко домовитись, тому що у мене є своя думка, у них є своя думка, і бути просто кнопкодавом у мене не виходить.
– Не вийде, Ви вважаєте?
– Не вийде, тому що у мене від «здрастє» до «іди ти на хрєн» одна секунда. Якщо я бачу, що ці люди роблять те, що вони роблять зараз, я не буду ховати свою думку. А це значить, я сьогодні висловив так, як я вважаю за необхідне, інше – я не проголосував, за те, що прийняли, не Рада ж приймає, приймає одноосібно політичний лідер те рішення, завтра виноситься рішення, мене виганяють із народних депутатів.
– Якщо взяти Партію регіонів, то там є суперечливі постаті у них в списку, які працюють народними депутатами, їм нічого не заважає бути в Партії регіонів.
– Давайте не брати те, що є сьогодні, давайте брати те, що було вчора. Коли вони потрапляють у список Партії регіонів, чи БЮТ, чи іншої, вони ж приносять свою присягу політичному лідеру. Це вже потім вони стають іншими. Тому що коли вони приходять туди, вони бачать, що та надія, яка у них була, що вони будуть народними депутатами України, що вона не справдилася.
– Це хто за чим йшов у Раду, розумієте...
– Я вам гарантую, що ті люди, які сьогодні мають інше бачення політичних процесів, ніж їх політичний лідер, в наступну Верховну Раду не потраплять, це я Вам гарантую.
– Я почав з Партії регіонів, там, де є суперечливі постаті, потім можна взяти Блок Юлії Тимошенко – так само там є суперечливі постаті.
– Давайте по порядку. От Ви сказали, Партія регіонів – у них є суперечливі погляди стосовно свого лідера?
– Ні, це суперечливі постаті. От, скажімо, в списку Партії регіонів той самий пан Кивалов, тобто не можна сказати, що людина не заплямована певними подіями, тобто ми не можемо судити, було це, це було, зрештою, суди не винесли свого рішення. Тим не менше, Ви знаєте про роль Кивалова 2004 року. Свого часу хтось коментував, що включати його в список – це самогубство, я десь в інтернеті читав інтерв’ю. Ні, Кивалов досі працює народним депутатом.
– Тому що сьогодні суспільство голосує не за список, вони не знають, хто в списку. Я дуже багато їжджу по країні, я у людей питав: «Ви голосували за БЮТ?» – «Так, за БЮТ». «Скажіть, будь ласка, чому саме ви голосували за цю політичну силу?» – «Ми голосували за Юлю». «Нема питань. А от третім номером знаєте хто?» – «Ні, не знаємо». Нема ніякого значення.
– Продовжувати можна. Колишній генпрокурор Піскун знову в списку Партії регіонів. У Юлії Тимошенко є така персона, як Губський. Ви прекрасно, очевидно, знаєте цю людину. Чи Губський завжди стояв на позиціях Юлії Тимошенко?
– Я вважаю, що це просто злочин перед українським народом, що було прийняте рішення обирати депутатів Верховної Ради по політичних партіях. Не можна цього робити.
– А далі Ви говорите про кнопкодавів. Давайте подивимося на ще одну політичну силу, порівняно велику, порівняно з комуністичною фракцією. Це Народний союз «Наша Україна – Народна самооборона». Там же взагалі розгардіяш на сьогодні, хто як хоче, так і голосує, є «Єдиний центр», «За Україну».
– Абсолютно правильно, я говорю про інше...
– Очевидно, вони не дали присягу лідеру своєму.
– Як це не дали? Я ще раз кажу, якщо б вони не дали... Я знаю це, бо це при мені було, я знаю ці всі течії, кожен приходив, кожен депутат відбирався за окремою постаттю, кожен персонально погоджувався з лідером. І лідер давав – чи так, чи ні. А перед цим обов’язково проходила співбесіда: «Чи підтримуєш нашу програму?» – всі казали, що так.
А коли пройшли, вони вже розуміють, що політична ситуація змінилася. От по «Нашій Україні» – безумовно, впав рейтинг Президента України, вони розуміють, що вони вже депутатами від цієї політичної сили не будуть. Хоча б вони взагалі стали депутатами, ця політична сила, я маю на увазі, пройшла в парламент, якщо набере 3% – це 20 депутатів.
А їх сьогодні там 76 чи 75, я не пам’ятаю. Вони шукають собі іншу політичну кришу. Вони знайшли цю політичну кришу з Юлією Володимирівною Тимошенко. І «Самооборона», вона самовисунулася, самопідсунулася до її юбки і зараз сидить за нею, і там ще зараз декілька людей. Кириленко створив там групу «За Україну», він думає, що ця група пройде в парламент, я не знаю, під якими гаслами, але Ви бачите, що групки-то маленькі, то вони розраховують на тривідсотковий бар’єр. ЄЦ, я взагалі не знаю, на що розраховує, напевно, на якийсь ресурс, якого у них немає і не було.
– Чи можна порівняти «Єдиний центр» та «Демократичний союз» свого часу? «Демократичний союз» відверто підтримував Леоніда Кучму.
– Воно було трошки по-іншому. Спочатку був створений фонд «Соціальний захист», який був штабом Леоніда Даниловича Кучми в 1999 році. А потім всі ці люди від цього громадського об’єднання – фонду «Соціальний захист» – вони вирішили взяти собі політичну вивіску. І тоді створилася партія «Демократичний союз».
– Зараз Ви зачепили ту виборчу систему – мажоритарну. Ви добре знаєте, як працює цей механізм мажоритарної системи виборів або під час змішаної так званої системи. Ви були соратником Кучми: вибори 1999 року, референдум 2000 року.
Розкажіть, як це працює. Тобто фонд «Соціальний захист» – це те, що на сьогоднішній день втілює в своїй виборчій практиці, можливо, Київський міський голова, коли він спирається на перевірені голоси, які до нього мають лояльність, тому що їх захищають соціально.
– Трошки не так. Основним завданням фонду «Соціальний захист» – це був штаб Леоніда Кучми, який мав свої осередки від села до міста, від міста до області, від області до Києва.
– Що робили з тими людьми?
– Там була вибудована система, були штаби, в яків запрошувались не люди за гречку, а запрошувались професійні фахівці – це директори шкіл, директори вузів, головні лікарі, лікарі, інтелігенція, яку можна було переконати...
– Може, адміністративний ресурс?
– Ви поставили питання, я Вам відповім, а Ви і наші слухачі зроблять висновки. Безумовно, що ж, я скажу, що не використовувався адміністративний ресурс, безумовно, він використовувався, але не так, не треба було людей давити. Люди розуміли, що є влада, є Президент, є люди, які сьогодні агітують за цього Президента, і вони йшли, як державні службовці вони йшли і працювали.
Але, пробачте, вони працювали не за гречку. Вони працювали за те, щоб не змінилася ця система влади, щоб вони залишилися на роботі. І їм це було гарантовано, вони отримували заробітну плату, щоб не було того, що відбулося в 2004 році, коли прийшла Помаранчева революція і тоді незалежно від того, який хто мав колір, а тільки одне єдине – те, що ти не підтримував Помаранчеву революцію, тоді, пам’ятаєте, 47 тисяч адміністративних працівників були звільнені зі своїх посад.
І цим хизувались і казали: «Ось ми їх всіх повиганяли». За що? За те, що вони голосували за Януковича? А вони, що, не фахівці на своєму місці? Це я маю на увазі і лікарів тих самих, і директорів шкіл, і лікарів головних, і лікарів... За що ви їх звільнили? Вони ж фахівці, десятки років з низ робили фахівців.
Ви їх позвільняли, а хто на їхнє місце прийшов? Ви ж подивіться, хто сьогодні очолює.., за обласні я вже навіть не кажу, а навіть районні адміністрації – куми, брати, свати, сестри і так далі. Нема питань, хай ти будеш братом, хай ти будеш сватом, але головне, щоб ти був фахівцем свого діла. Нема такого.
Я десь у вересні зробив – там же було таке, воно вітало, чи будуть вибори, чи не будуть вибори, треба було все-таки обирати людей, які користуються найбільшою увагою серед населення нашої країни, це мається на увазі село, район, місто – і ми провели таке соціологічне дослідження, щоб все-таки знайти людей, які найбільш авторитетні, які можуть запросити людей підтримати ту чи іншу силу.
Ви знаєте, хто має практично найнижчий рівень довіри у людей? Це глави обласних і районних адміністрацій – від 0,2%, єдине, що в Миколаївській області – там 19% людей вірили і поважали цю людину і, по-моєму, в Одесі. А все інше – там більше 3% не піднімалось.
– Я так розумію, що на сьогоднішній день Ви відстоюєте повернення мажоритарної системи виборів навіть до парламенту, тому що Ви знаєте, як працює цей механізм, як можна забезпечити собі депутатське місце?
– Хоча б не мажоритарної, а хай буде партійна система, хай будуть партії, хоча я не бачу партій як таких, партія не може називатися блоком того чи іншого імені. Я вважаю, що партія – це Комуністична партія. От у них є своя ідеологія, вони її пропонують, подобається, не подобається – голосуйте. І бачите, більш-менш, але твердо сьогодні 5% вони мають.
Всі інші для того, щоб заробити собі якийсь авторитет, вони називають себе блоками, блоками іменними. Я вважаю, що це неправильно, тому що люди не знають, за кого вони голосують. Може, я й готовий прийняти це, але відкрийте списки. От у нас є 450 округів – будь ласка, Партія регіонів – на кожен округ виставляється, від БЮТ на кожен округ виставляється, від комуністів...
А тоді побачмо, люди будуть вибирати не лідера, якого вони бачать по телевізору, а народного депутата, який буде народним депутатом, а не як зараз, сьогодні він не народний депутат, він сьогодні партійний депутат, бо він належить до тої чи іншої партійної сили. Я абсолютно впевнений, і соціологія, яку проводить наш інститут, показує, що люди просять повернути народного депутата народу, люди хочуть, щоб був зв’язок зі владою.
– А тепер головне. Для того, щоб впровадити цю систему, потрібно, щоб не лише люди цього хотіли, потрібно, щоб парламент проголосив. Як Ви вважаєте, чи проголосує парламент за зміну виборчої системи?
– Знову-таки, ми говоримо про парламент, про 450 депутатів, а залежить це тільки від волі 5 людей, які сьогодні є в парламенті – це керівники тих політичних сил і керівники тих фракцій, які сьогодні є в парламенті. Безумовно, вони цього не хочуть, хоча неодноразово на всіх засобах масової інформації, де я був присутній, і на Радіо Свобода, і на телеканалах на всіх, всі вони піднімались і говорили, що вони за відкриті партійні списки. І більше того, у свої передвиборчі гасла вони завжди вставляли як мінімум три питання: відміна депутатської, недоторканості, відміна пільг для депутатів і відкриті партійні списки. Жодне з цих питань не було включено до порядку денного, не було оговорене в залі Верховної Ради.
– З фінансової точки зору депутатська робота – це золоте дно, тому що там можна піднімати шалені гроші щомісяця, вони просто лежать, треба нагнутися і підняти.
– Це зараз так, зараз поставили на поток, зараз обрання депутата поставили на бізнес. І мені просто смішно, коли мені говорять, що не треба робити відриті списки, не треба, щоб депутати обирались народом в округах, тому що оці олігархи прийдуть туди, куплять людей і стануть депутатами.
Пробачте, я двома руками за це, хай ідуть, хай купляють, Ви розумієте, 20 чоловік пішло в округ, і кожний хоча б по 2 мільйони дав, Ви розумієте, які кошти пішли у розвиток цього району. Вони побудували школи, побудували лікарні, побудували дороги, побудували церкви, я знаю, як це робиться, для того, щоб сподобатись, треба вкладати гроші.
Але вони вкладають у людей, вони вкладають у місцеву економіку, а таким чином вони сьогодні роздають по кишенях отим політичним лідерам, які сьогодні є, і вони розказують: «Це наш виборчий фонд», – х... його знає, який фонд, і який він виборчий, але гроші ідуть коректно їм. Це дуристика.
– Зараз на виборах добре заробляють медійники і рекламними, політтехнологи, а люди якраз отримують за те, що вони виходять на майдан, тому що їм за це платять.
– Сьогодні так, але ж я Вам кажу, що треба повернутися до тої системи, коли народ буде обирати народних депутатів, і хай вони йдуть туди, і хай вони там вкладають ці гроші, хай вони розвивають цей регіон.
Більше того, Ви розумієте, якщо депутат мажоритарщик, якщо він представлений цим округом, він всі ці 5 років буде працювати з цим округом і буде кожен рік відстоювати у бюджеті отакий рядок, щоб якомога більше допомоги пішло саме в його округ, тому що йому ще раз треба обиратися, у нього є вже свій електорат і йому треба це підтримувати.
А не так, як зараз: їх обрали, а приїжджаю в Сумську область і питаю: «У вас є народний депутат?» – «Є», – «А який він?» – «А х... його знає, ми його ніколи не бачили». Це хіба правильно? Кажу: «У вас є проблеми?» – «Є, а ми не знаємо, кому їх передати, як їм передати. Може, Ви там їх зустрічаєте? Може, Ви їм передайте».
– Має працювати міське самоврядування.
– Ну що місцеве самоврядування зробить? Воно може вирішити якесь питання, пов’язане з місцевою владою. Наприклад, зараз в цій кризовій ситуації дуже багато людей звертаються, тому що вони взяли кредити під засоби виробництва, це мається на увазі, купили комбайни, трактори, сіялки, віялки, і сьогодні у них банки починають: а) підвищувати відсоткову ставку і б) у них хочуть забрати їх.
Вони звертаються до мене і кажуть: «Олександр Михайлович, допоможіть щось зробити». Я кажу: «Та до депутата», – «Ми його не бачили». Вони не знають сьогодні, до кого піти, вони не знають, де отримати ту підтримку. Вони сьогодні кинуті напризволяще не тільки владою, а, перш за все, тим депутатом чи тою політичною силою, за яку вони голосували. Ось про що йдеться.
– Ви так в запалі про це говорите...
– Тому що мені це болить і я це знаю.
– Але якщо подивитися Ваші інтерв’ю, скажімо, 2004 року, то Ви свого часу відстоювали політреформу. Ви ж бачите, як вона працює, ця політреформа разом із виборчою системою.
– Я відстоював? Я був категоричним противником політреформи.
– Ні, Ви сказали, що політична реформа врятує країну, це 2004 року було, в жовтні. Ви давали інтерв’ю. Ви сказали, що Ви вважаєте, що політреформа має бути здійснена і вона тоді врятує країну від усіх негараздів, від усіх розколів. Це було ще до першого туру виборів.
– Чесно кажучи, я не пам’ятаю такого. Може, йшлося про політреформу, але не про таку, яка була отримана у нас після 2004 року.
– Ви ще тоді сказали, що Ющенко і Янукович мають сісти за один стіл і домовитись.
– Я і сьогодні про це кажу, що для того, щоб знайти вихід з цієї, перш за все, політичної кризи, яка сьогодні відбувається, а потім вже з економічної, треба, щоб всі керівники держави, це передусім і Ющенко, і Янукович, і Тимошенко повинні сісти і домовитись, і примкнув ще до них Литвин.
– А Симоненка ігнорують, бачите.
– Симоненка не ігнорують, а Симоненко сам робив кілька заяв і його політична сила, що вони ніколи не сядуть за стіл переговорів, не будуть домовлятися особливо з Ющенко.
– У нас є слухач, давайте послухаємо питання.
– Слухач: Олександр Михайлович, це Сашко Вас турбує, слухач. З Вашим великим досвідом як Ви порадите, чи може є у Вас план виходу нашої країни з економічної кризи? Маючи дуже великий досвід у бізнесі, чи є у Вас якісь поради до бізнесменів, як вийти з кризи?
– Я скажу, Сашко, одне єдине. Економічна криза – це наслідок проведення недолугого керування країною. Сьогодні економічна криза накрила практично весь світ, але в деяких країнах вона проходить і люди це не помічають, я дуже добре про це знаю, тому що у мене багато друзів за кордон.
І коли я про це у них питаю, як там у них економічна криза, вони кажуть: «Про економічну кризу ми знаємо: а) з газет і б) з ваших дзвінків, щось відбувається, але ми на собі цього не відчуваємо. Ми як отримували зарплатню, так і отримуємо, але сьогодні у нас якесь свято, пов’язане з тим, що в магазинах практично в два рази все почало дешевіти, по-перше. По-друге, податки якось із нас менше беруть. Ми не знаємо, що це таке, може, це і є економічна криза, але нам жити трохи легше».
Але це там, де влада виступає єдиним кулаком. А от у нас чому воно країну зачепило найбільше серед всіх – тому що у нас сьогодні, на превеликий жаль, лебідь, рак і щука. Хтось сам собі якусь програму уявляє, і вони не можуть зрозуміти, я маю на увазі, політики найвищого ґатунку, що тільки при об’єднанні щось можна подолати.
Я пам’ятаю, я коли навчався в школі, це 54-55 рік, дуже давно було, так нам розказували, як треба було оборонятись проти татаро-монгольського іга, що одне містечко стало, татари його захопили, друге містечко, третє містечко, а потім всі князі російські зібрались між собою і кажуть, що треба об’єднатись. І як приклад нам вихователь розказував, стара байка відома: от візьміть віник і заламайте.
Так і у нас сьогодні, кожного поодинці можна поламати, але якщо б влада об’єдналася – і Янукович, і Президент, і Юлія Володимирівна, і, як Ви кажете, примкнувший до них Литвин.
– Це Ви так кажете.
– Я подивився, що Ви це підтримуєте, тому я так. Безумовно, всі політичні сили якби об’єдналися в один кулак, якщо була б вироблена єдина програма виходу з економічної кризи, її подолати було б набагато легше. Тому що сьогодні Міжнародний валютний фонд відмовив у другому транші тільки з одного, він сказав: «Ви об’єднайтесь разом, ви прийміть якусь програму разом».
– Не зовсім: Міжнародний валютний фонд вимагає зменшення дефіциту бюджету.
– Зменшення дефіциту бюджету, але Юлія Володимирівна це не підтримує, Президент, я не знаю, що він підтримує, що він не підтримує, депутати – все-таки бюджет же змінюють депутати.
– Якби Президент хотів, він би міг це зробити. Принаймні з героєм минулої «Дійової особи» ми це обговорювали, що у Президента є право законодавчої ініціативи, він може переписати бюджет і закон про бюджет подати в парламент.
– Безумовно. Більше того, я Вам скажу, що якщо Президент вносить якийсь законопроект, не має значення, який, це першочерговий, його повинні розглядати. А по-друге. Люди побачать, хто як голосує, хто як підтримує той бюджет, який може вивести країну з цієї економічної кризи, в якій ми сьогодні опинилися.
Але, пробачте, крім балачок, далі нічого не йде. Це, до речі, і закон про депутатську недоторканість, і про пільги, і про зміну системи – теж Президент дуже багато про це говорить, але ні одного проекту в зал він не вніс.
– Дивіться, люди хочуть зараз під час кризи, а вона відчутна в Україні, економічна криза, про політичну перманенту ми не горимо зараз, вони хочуть конкретних порад, що їм робити в конкретній ситуації. Жоден з політиків не дає цих порад, всі говорять: нам треба об’єднатися, нам треба внести законопроекти, нам треба створювати робочі місця, нам треба стимулювати те, десяте, але ніхто не говорить про конкретні хоча б маленькі кроки, які має робити кожен українець на своєму місці. У Вас є такі поради?
– Я не знаю, що треба робити кожному українцю на своєму конкретному місці, крім одного єдиного: він може вижити тільки тоді, коли він має роботу, коли він має зарплату, якщо він не має роботи, не має зарплатні, то він може мати якусь присадибну ділянку, щось вирощувати. Якщо цього нема, я чесно кажу, я не знаю, що йому робити.
Єдине, що я неодноразово виступав із пропозицією у всіх засобах масової інформації, я казав, що сьогодні уряду, Президенту і всім треба було б змінити економічний напрямок, щоб все-таки економіку переорієнтувати на внутрішній ринок. Давайте починати будувати дороги, давайте дитсадочки, оті ж стадіони до 2012-го, щоб таким чином всю економіку завести всередину країни.
Тому що, згадайте, дуже багато країн саме за економічної кризи змінювали напрямок свого економічного розвитку на внутрішній і виживали з цього. Не купляють сьогодні наш метал, не купляють нашу хімію, давайте якимось чином переорієнтуємось. По-друге, якщо сьогодні банки не будуть давати кредити нашим виробникам, це дуже гостре питання, яке стоїть сьогодні...
– Банки навіть заощадження не видають, а Ви говорите про кредити.
– Почекайте, зараз ми до цього підійдемо. Сьогодні дуже важливе питання – це питання сільського господарства. Сьогодні треба допомогти селу. Я знаю, що Юлія Володимирівна там щось казала, розказувала, що по 4,50 буде дизпальне. Але і по 4,50 як їм взяти, якщо у них сьогодні нема навіть обігових коштів, якщо банки сьогодні заблокували те, що вони мали, у них там якісь кошти є, банки їм не віддають, навіть по 4,50 не можуть купити.
Тому сьогодні треба, щоб втрутилась у цю систему, перш за все, влада, перш за все, Президент, перш за все, Прем’єр-міністр. Є у них якесь непорозуміння, яке ми весь час чуємо, між Прем’єр-міністром, виконавчою владою і національним банком.
Я не розумію цього, є Президент, гарант, не можуть вони між собою домовитись, поставити питання – або так, або... обидва, як-то кажуть, з пляжу, щоб не сказати гірше. Або домовляйтесь, ви ж розумієте, між вами не сварка між Юлією Тимошенко і Стельмахом, не їх це сварка, а за ними стоїть народ України, за ними стоїть їхнє майбутнє, майбутнє їхніх дітей.
І якщо там є якісь нерозуміння, їм треба згладити, відійти від цього. І треба все-таки вирішити питання надання кредитів, тому що люди можуть вижити сьогодні через економіку, яка буде працювати. Якщо вона сьогодні не працює, нічого толкового не буде. І тоді люди будуть кинуті напризволяще, як вони будуть виживати, я не знаю.
Але я знаю одне єдине – що у них не буде іншого виходу десь заробить собі кусок хліба, тоді вони підуть його забирати для початку. А далі буде одне єдине – вили в руки і тоді всіх з пляжу.
– У нас є слухач. Давайте послухаємо, що хочуть у Вас спитати.
– Слухач: Я знаю, що у нього зброї дуже великий арсенал. Хотів би договоритися на охоту хоч раз сходити. Показували по телевізору, що там кімната спеціальна відведена, де є голова лося, голова дикого кабана. Олександр Михайлович, а не можна записатися до Вас на чергу сходити на охоту хоча б влітку, уже ж зимова охота закінчилася, а літом – утка там у серпні.
– Голови лося у мене нема, голови кабана у мене теж нема, у мене є чучела американських звірів. Коли я їздив зі своєю жінкою, вона теж у мене велика мисливиця, дуже любить полювання, ми їздили в Африку, і це чучела африканських звірів.
– Як же Вам дозволили їх вивезти?
– Звідтіля? Там аби гроші – кого хочеш вивезеш. Можна і президента звідтіля повезти.
– Чи потрібні нам африканські президенти?
– Я не бачу різниці між тим і нашим, хіба по кольору шкіри.
– В Америці є чорношкірий Обама, і від цього їм поки що не зле.
– Чекайте-чекайте, він ще тільки навчився шукати, де його кабінет знаходиться.
– Там в економіку вливають мільярди, сотні мільйонів.
– У мене питання до Вас: мільярди вливають, але ринок на це не реагує, нічого ж не відбувається.
– А де Америка, найбільший боржник світу, бере ці сотні мільярдів?
– Та Господи, кнопка під рукою – клямс, нажав і отримав.
– Це Ви про верстат друкарський?
– Звичайно, а де ж вони можуть брати? У нас, безумовно, зараз те саме робиться. Якщо вдається отримати в банку пенсію чи щось, мені останнім часом вдається це зробити, до цього 6 місяців не вдавалося, я отримую гроші...
– А Ви заощадження в доларах тримаєте чи в гривнях?
– В гривнях.
– Ви ж знецінюєте свої статки.
– Це вже від мене не залежить. Я ж не звертав уваги на ці питання, а коли я звернув на це питання увагу, я звернувся до «Промінвестбанку», де у мене були мої заощадження, і попросив, щоб мені дали частину грошей, щоб я їх поміняв на долари. І мені відмовили, сказали, що не можуть. І я 7 місяців не міг отримати, я отримав тільки тиждень тому назад.
– Коли прийшов новий власник, я так розумію?
– Так. І 57% заощаджень за ці 7 місяців були знецінені.
– Стосовно Президента Ви сказали, хоч з Африки привозь і так далі...
– Я не сказав «привозь», я сказав, що можемо привести.
– Є теза, що за Ющенка є найбільша свобода в Україні, якщо буде хтось інший, то свободи буде набагато менше. І цю свободу цінують мало.
– А Ви спитайте в українського народу, чи потрібна їм така свобода, тому що за цією свободою така пішла, я навіть не можу назвати це розхлябаністю, а це корупція така, яка ніколи, ні при якій владі, у всякому випадку я такого не пам’ятаю за свій 61 рік, 61 рік це мені є, а за 40 років своєї свідомості я такої корупції не пам’ятаю. Сьогодні найвищі посадові особи дозволяють собі робити одне єдине – не виконувати закон.
Якщо Президент порушує Конституцію, то чому його підлеглі не можуть це робити. Якщо це роблять його підлеглі, я маю на увазі, найвищі посадові особи, на них дивиться народ України і каже: «Чому їм можна, а нам – ні». Чому суддя – остання надія людей, згідно з нашою Конституцією, де можна знайти захист, колядує, збирає більше мільйона доларів і розказує, що він наколядував.
Я розумію, що він не поважає людей, але не треба ж людей вважати за ідіотів, за дебілів, Всі ж розуміють, хай це суд звичайно доказує і слідство, але що це гроші, отримані незаконним шляхом. Я не кажу, це взятки, не взятки.
– Так Ви вважаєте, в українському суспільстві свобода не потрібна?
– Свобода не потрібна, ми зараз говоримо про зовсім інші поняття. Ви кажете, що сьогодні, при цьому Президентові така свобода, що говори що хочеш.
Та безумовно, говори, що хочеш, і роби, що хочеш. Я бажав би таке, що говори, що ти хочеш, справді, ти маєш право по Конституції на свободу слова, але робити, що тобі заманеться, – я цього не розумію. А саме таке керівництво держава привело сьогодні до того, що порушуються... Я вже казав, якщо сам Президент порушує закони, то про що тут говорити.
– Є остання заява Леоніда Кравчука про необхідність відставки Ющенка. Ви знаєте про цей факт?
– Я знаю цей факт. Я знаю інше, що цього не буде. По-перше, тут 9 місяців залишилось до виборів, якщо нічого не відбудеться, якщо не прийде в голову ввести якісь надзвичайні стани...
– Ющенко щось сказав, натякнув про те, що він нібито влітку хоче провести референдум, між іншим.
– У нас нема закону про референдуми, тому це буде не референдум, а це буде «опрос общественного мнения».
– У 2000 році теж був референдум.
– Але у 2000 році був референдум не за ініціативою Президента, а за народною ініціативою, це можна робити.
– За так званою народною ініціативою.
– Хай буде так, але воно все по документам було оформлено так, як треба. Але чим воно закінчилося?
– Підписи ж Ви пам’ятаєте за цей референдум. І Ваша персона там фігурувала досить активно.
– І що, погано зробили? Це по-перше. А по-друге, згадайте, які питання були підняті – за депутатську недоторканність, за двопалатний парламент, конкретні ж питання були підняті. Але парламент не підтримав, люди підтримали – парламент не підтримав. Тоді для того, щоб ввести це в дію, не вистачило голосів депутатів.
Давайте повернемося до Віктора Андрійовича. Сьогодні він хоче провести, я не знаю, як він це зробить. Це по-перше. По-друге, я не знаю, хто підтримає ініціативи, я не знаю, в чому вони будуть полягати, що він там поставить на народне голосування, на народну підтримку, не знаю.
– Зміни до Конституції, як він сказав. Це може бути дієвий крок з його боку, якщо він спроможний на це.
– Я ж за це і кажу. Щоб провести таке, треба команду, треба людей переконати, щоб не тільки підписи збирати тупо, тому що у нього навіть людей таких нема, хто б тупо зібрав підписи.
– Літо – це якраз буде початок президентської кампанії.
– Літо – це буде відпочинок. Всі люди будуть займатися своїми городами, їм буде не до, пробачте, недолугого цього референдуму. Це по-перше. По-друге, те, що сказав Кравчук, він, я думаю, передав сьогодні бажання і бачення основної частини нашого українського суспільства, щоб відбулися вибори, але не тільки Президента. Сьогодні люди хочуть зміни влади як такої. Перш за все, це парламентські вибори.
– Тоді правила треба міняти.
– Сто відсотків з Вами згоден. І я про це неодноразово кажу. Якщо проводити парламентські вибори на тій діючій системі законів, яка є сьогодні, нема ніякого сенсу. Тому що на 5 голосів буде більше у Партії регіонів, на п’ять менше у Юлії Володимирівни. Але система влади не зміниться.
Але от якщо вони відкриють списки, тоді я вважаю, що відсотків на 75 на 80 будуть зовсім інші люди в парламенті. Тоді зміниться влада в парламенті, зміниться влада в Кабінеті Міністрів, виконавча влада і безумовно, якщо сьогодні іти на президентські вибори, то треба набратися хоробрості. Ну чого мучить людей? Одні кажуть, що ти поганий. От Кравчук почув, побачив, що щось там не те, він був впевнений в своїй перемозі: «Так, я іду на дострокові вибори», – програв, але ж пішов, набрався хоробрості.
А сьогодні Віктор Андрійович каже, що його підтримує основна маса народу України, усі соціологічні дослідження, які сьогодні друкуються, то все вони брешуть. А сьогодні найбільша підтримка, і він не уявляє, що він може не виграти президентські вибори. Давай, пішли – і побачимо.
– Що стоїть за заявою Леоніда Кравчука – це послабити і без того неміцні позиції діючого Президента просто заявою? Тобто такий удар, який не ставить на меті відставку реальну, але просто ще більше послаблює Президента.
Чи це добра воля першого Президента Леоніда Кравчука? Або третій варіант ще – ініціатива з боку Тимошенко-Медведчука. Саме цих персоналій побачили за цією заявою прихильники Президента. І сам він, натякаючи лише, але прізвищ не називаючи.
– Я думаю, що послабляти вже позиції Президента нема куди, вони вже настільки послаблені, що їх або треба підтверджувати, або треба написати заяву, що здоров’я не дозволяє і поступитися місцем комусь іншому, по-перше. По-друге, чи це є ініціатива самого Леоніда Макаровича – я думаю, так.
Чи це є ініціатива за підтримки Юлії Володимирівни – я думаю, що в цьому є якийсь сенс, по Медведчуку я нічого не кажу, тому що я ніколи не бачив Медведчука останнім часом в будинку або біля будинку Кабінету Міністрів, тому що ці чутки є чутки, я про них добре знаю, що вони співпрацюють, але, як кажуть, я свічку не тримав, я не бачив.
Тому, що це є, це може бути й ініціативою Юлії Володимирівни – цей факт має право на життя, має місце. Чому – тому що Леонід Макарович останнім часом дуже наполегливо підтримує і пропагує саме Юлію Володимирівну на всіх ЗМІ, на всіх телеканалах, на всіх передачах. Це я знаю, тому я думаю, що він її підтримує, безумовно, вона може стояти за цією заявою.
– Добре, тоді прогноз Ваш 2010 року президентських виборів.
– Я Вам даю сто відсотків, що буде інший Президент.
– Дякую Вам за такий прогноз, прізвище хотілось би почути. Тому що на сьогоднішній день у нас є такий розклад, зрозуміли всім, тут не треба до ворожки ходити. Є Віктор Янукович, ми маємо іншого кандидата в Президенти, якщо говорити знову з опозиційного табору, Петра Симоненка, далі ми маємо реального кандидата, Ви самі знаєте, Юлія Тимошенко, і ми ще маємо кандидата в Президенти, можливо, Віктора Ющенка, і ще маємо можливого кандидата в Президенти – Арсенія Яценюка.
– Давайте почнемо з самого початку – з Януковича, розкол – це не має ніякого відношення до позиції партії як такої. Це вони там між собою борються за підхід до тіла, хто більше, хто менше. Але в той час «Ч», як кажуть, коли наступають вибори, тоді вони всі об’єднуються заради однієї мети, на короткий термін вони забувають сварки між собою, і безумовно вони зроблять все, щоб підтримати Януковича, щоб Янукович став Президентом. Сьогодні у нього шанси стати Президентом, згідно з соціологією, найбільші.
У Тимошенко теж є шанси, я думаю, що у другий тур все-таки вийде вона разом з Януковичем. Але Тимошенко – знову ж таки, це моє бачення – у неї сьогодні дуже великі проблеми з командою. І те, що пішов Пинзеник, Пинзеник ще не член її команди, він член ПРП, і навіть якщо він пішов, і сьогодні немає йому заміни, стовідсоткової, повної заміни, щоб його замінити, фахівця такого рівня нема.
Хоча є молоді перспективні люди, але їх не пускають туди, тому що вони не входять до того чи іншого політичного клану, який сьогодні підтримує Тимошенко. Це, до речі, те, що я говорю на всіх каналах. І я вважаю, що це абсолютно не припустимо, коли уряд, найвищий виконавчий орган нашої країни, будується на партійно-квотовій системі. Це повинні бути професіонали, найняті менеджери, не має значення, якого кольору в них партійний квиток.
Це повинні бути фахівці найвищого ґатунку, і вони повинні входити до цього уряду. І вони повинні знати, що їх наймає народ, що вони приходять і вони працюють на народ України, а не на ту чи іншу політичну силу. Він закінчив свою роботу в уряді, будь ласка, іди, галасуй, бери прапор, виходять на майдан і голосуй за свою політичну команду. У Тимошенко сьогодні така проблема, що в зв’язку з тим, що закон такий квотовий при призначенні уряду, вона собі не може підібрати фахівців з іншого політичного табору.
– Ми про президентські вибори говоримо, вона в другому турі, Ви сказали.
– Я кажу, що у неї проблема, вона в другому турі може бути, але дуже велика проблема у неї в команді, тому що у другий тур вона попаде, і перше питання їй зададуть по тих же самих виборах, скажуть: «Юлія Володимирівна, ми голосуємо за Вас як за Президента», але назвіть свою команду, скажіть, кого Ви будете представляти Прем’єр-міністром, кого міністром внутрішніх справ, кого головою СБУ, кого генеральним прокурором». І отут у неї крапка. Нема, є Юлія Володимирівна, а ззаду – темрява, нічого немає. Тому це дуже велике питання її перемоги в другому турі, якщо вона не представить свою команду, що, можливо, якщо вона вийде в другий тур, це буде велика проблема для неї.
Що стосується комуністів – те, що Петро Миколайович показав, що він мужик є мужик, це я двома руками за, тому що мені 61 рік, у мене тільки сину 7 місяців. Мужик повинен завжди це демонструвати, але це ні в якому разі не повинно відкладатися на його політичній кар’єрі. Ну і що тут такого? Скочив тут у гречку, ну і слава Богу.
– Це намагалися використати для розколу всередині партії, як бачите, партія пішла далі.
– Нічого там не буде, чи з подругою Симоненко, чи без неї. Як у них було 5 чи 6 відсотків, так у них і буде 5 чи 6 відсотків.
– Білл Клінтон мав скандал з Монікою Левінскі.
– І чим закінчилося? Абсолютно нічим. Що стосується Яценюка, то він набирає зараз дуже сильно, він набирає від 1% до 1,5% в місяць. Але я думаю, що він якось підійде і на цьому зупиниться.
По-друге, я не думаю, що він увійде у другий тур, тому що йому треба буде все-таки шукати якусь підтримку або в Януковича, або у Тимошенко для своєї подальшої кар’єри. Через термін, я думаю, що Яценюк буде одним із головних претендентів на посаду Президента.
**********************
БІОГРАФІЧНІ ДАНІ:
ОЛЕКСАНДР ВОЛКОВ – Президент Інституту політичного аналізу та соціального прогнозу, кандидат політичних наук Олександр Волков розпочав свою трудову біографію у 13-річному віці – з посади слюсаря-ремонтника Київського головпоштамту.
Народний депутат третього та четвертого скликань.
У 1972 році закінчив Торговельно-економічний інститут і з цього часу почав працювати в торгівлі, переважно в торговельно-промисловому комплексі. Наприкінці 1992 року спільно з компаньйоном Віктором Герасимовим, який нині активно займається нафтобізнесом, Волков створює телевізійну компанію «Гравіс».
У 1993 році Олександр Волков стає членом Ради промисловців та підприємців при Прем’єр-міністрові України. Одразу ж після перемоги Леоніда Кучми на президентських виборах 1994 року Олександра Волкова призначають помічником Президента України.
Жодне рішення в економічній галузі протягом 1994-98 років не пройшло повз увагу Олександра Михайловича. Завдяки цьому ім’я Волкова стало майже сакральним у середовищі бізнесменів.
У 1995 році Олександр Волков спільно з Вадимом Рабиновичем започатковують 2 нових проекти – торгово-промислову палату Україна-Ізраїль та телеканал «1+1».
Із 1999 року Олександр Волков став членом ради партії Демократичний союз, а з 2000 року – віце-президентом Федерації футболу України та віце-президентом футбольного клубу «Динамо» (Київ). Олександр Волков нагороджений орденом «За заслуги» третього та другого ступенів, Орденом святого князя Володимира третього та другого ступенів, Орденом преподобного Нестора-Літописця першого ступеня та Почесною грамотою Кабінету Міністрів України.
– Так Ви ж уже представили – директор парламенту.
– Це така дефініція, яку Вам причепили журналісти свого часу.
– Голова Всеукраїнського народного конгресу.
– А що це таке?
– Це громадське об’єднання, яке об’єднує всі громадські організації нашої країни, координує їх дію, їх співпрацю зі владою.
– Всі громадські організації?
– Які входять у Всеукраїнський конгрес.
– Добре, тоді про це теж детально поговоримо. А на початку нагадаю, що Олександр Волков, у минулому досить активний політик, сьогодні з’являється на люди досить рідко. Пане Волков, чому Вас немає у публічній політиці? Це найперше, що спадає на думку після Вашої бурхливої діяльності до 2004 року включно.
– Ви маєте на увазі, чому мене немає в активній політиці – чому я не є народним депутатом України?
– Не лише.
– А все інше – я так не думаю. Тому що я беру участь практично у всіх передачах, які ідуть на телеканалах, у всіх політичних проектах, які є в країні, я обов’язково там присутній – на «Свободі слова» у Шустера, на «Інтері». Я практично весь час там є, я висловлюю свою думку і не тільки свою думку, а в основному думку народу України.
Тому що зараз час є, я дуже багато їжджу по Україні, спілкуюсь з людьми, я бачу, що сьогодні відбувається, що сьогодні бажає народ, я висловлюю думку на цих телеканалах. Постійно даю інтерв’ю, пишу замітки, якщо так можна сказати, в ЗМІ. Може, це я у вас рідко буваю на Радіо Свободі. Але я буваю стільки, скільки запрошують, стільки і буваю.
– Раніше, якщо щось відбувалося у політиці, то одразу бігли до Вас за коментарем – чому. Ви прекрасно, очевидно, це розуміли, тому що Ви іноді не добирали слів. Те, що називається в телеефірі «запікали» – тоном заглушили, Вас дуже часто глушили тоном, тому що в стінах парламенту Ви дуже часто характеризували події, які відбулися, використовуючи в тому числі ненормативну лексику.
– Народну мову.
– А тепер цього немає.
– І зараз воно є, раніше мене було дуже просто знайти – прийшов у Верховну Раду, там багато журналістів, сидять завжди там, і в будь-яку секунду якесь дійство відбувається – підійшли до мене, взяли інтерв’ю, я прокоментував ту чи іншу подію. Сьогодні важче, тому що я не є у Верховній Раді, треба мене шукати, треба телефонувати мені.
– З Вами не так легко домовитися через помічників.
– І Ви сказали: «Олександр Михайлович, є бажання з Вами поговорити», – я тут як тут відразу.
– Чому Вас немає тоді в парламенті? Тому що Ви не вмієте домовлятися з сучасними гравцями або з політичними партіями для того, щоб Вас включили в список?
– Ви правильно дуже сказали, що треба домовлятися не з народом України, як було раніше: прийшов на округ, є вільний округ, прийшов туди зі своєю програмою, прийшов до людей, пояснив позицію, і люди вибирають. У мене на окрузі було і 20, і 30 чоловік – люди вибирають народного депутата від людей.
А сьогодні ситуація змінилася, сьогодні не треба говорити людям, який ти хороший, які в тебе позиції, що ти хочеш зробити для цієї країни, які ти законопроекти хочеш втілити в життя. А сьогодні треба домовлятися з політичним лідером стосовно своєї політичної лояльності, не входячи в глибину тих політичних процесів, які сьогодні відбуваються в країні.
А якщо врахувати, що сьогодні фактично ті політичні лідери, які є в парламенті, окрім комуністів, це, до якоїсь міри, ті люди, яких я дуже добре знаю, які проходили неодноразово свої призначення через Кабінет Міністрів і так чи інакше вони проходили через мене, то, розумієте, мені з ними дуже важко домовитись, тому що у мене є своя думка, у них є своя думка, і бути просто кнопкодавом у мене не виходить.
– Не вийде, Ви вважаєте?
У мене від «здрастє» до «іди ти на хрєн» одна секунда.
– Якщо взяти Партію регіонів, то там є суперечливі постаті у них в списку, які працюють народними депутатами, їм нічого не заважає бути в Партії регіонів.
– Давайте не брати те, що є сьогодні, давайте брати те, що було вчора. Коли вони потрапляють у список Партії регіонів, чи БЮТ, чи іншої, вони ж приносять свою присягу політичному лідеру. Це вже потім вони стають іншими. Тому що коли вони приходять туди, вони бачать, що та надія, яка у них була, що вони будуть народними депутатами України, що вона не справдилася.
– Це хто за чим йшов у Раду, розумієте...
– Я вам гарантую, що ті люди, які сьогодні мають інше бачення політичних процесів, ніж їх політичний лідер, в наступну Верховну Раду не потраплять, це я Вам гарантую.
– Я почав з Партії регіонів, там, де є суперечливі постаті, потім можна взяти Блок Юлії Тимошенко – так само там є суперечливі постаті.
– Давайте по порядку. От Ви сказали, Партія регіонів – у них є суперечливі погляди стосовно свого лідера?
– Ні, це суперечливі постаті. От, скажімо, в списку Партії регіонів той самий пан Кивалов, тобто не можна сказати, що людина не заплямована певними подіями, тобто ми не можемо судити, було це, це було, зрештою, суди не винесли свого рішення. Тим не менше, Ви знаєте про роль Кивалова 2004 року. Свого часу хтось коментував, що включати його в список – це самогубство, я десь в інтернеті читав інтерв’ю. Ні, Кивалов досі працює народним депутатом.
– Тому що сьогодні суспільство голосує не за список, вони не знають, хто в списку. Я дуже багато їжджу по країні, я у людей питав: «Ви голосували за БЮТ?» – «Так, за БЮТ». «Скажіть, будь ласка, чому саме ви голосували за цю політичну силу?» – «Ми голосували за Юлю». «Нема питань. А от третім номером знаєте хто?» – «Ні, не знаємо». Нема ніякого значення.
– Продовжувати можна. Колишній генпрокурор Піскун знову в списку Партії регіонів. У Юлії Тимошенко є така персона, як Губський. Ви прекрасно, очевидно, знаєте цю людину. Чи Губський завжди стояв на позиціях Юлії Тимошенко?
– Я вважаю, що це просто злочин перед українським народом, що було прийняте рішення обирати депутатів Верховної Ради по політичних партіях. Не можна цього робити.
– А далі Ви говорите про кнопкодавів. Давайте подивимося на ще одну політичну силу, порівняно велику, порівняно з комуністичною фракцією. Це Народний союз «Наша Україна – Народна самооборона». Там же взагалі розгардіяш на сьогодні, хто як хоче, так і голосує, є «Єдиний центр», «За Україну».
– Абсолютно правильно, я говорю про інше...
– Очевидно, вони не дали присягу лідеру своєму.
Вони знайшли цю політичну кришу з Юлією Володимирівною Тимошенко. І «Самооборона», вона самовисунулася, самопідсунулася до її юбки і зараз сидить за нею...
А коли пройшли, вони вже розуміють, що політична ситуація змінилася. От по «Нашій Україні» – безумовно, впав рейтинг Президента України, вони розуміють, що вони вже депутатами від цієї політичної сили не будуть. Хоча б вони взагалі стали депутатами, ця політична сила, я маю на увазі, пройшла в парламент, якщо набере 3% – це 20 депутатів.
А їх сьогодні там 76 чи 75, я не пам’ятаю. Вони шукають собі іншу політичну кришу. Вони знайшли цю політичну кришу з Юлією Володимирівною Тимошенко. І «Самооборона», вона самовисунулася, самопідсунулася до її юбки і зараз сидить за нею, і там ще зараз декілька людей. Кириленко створив там групу «За Україну», він думає, що ця група пройде в парламент, я не знаю, під якими гаслами, але Ви бачите, що групки-то маленькі, то вони розраховують на тривідсотковий бар’єр. ЄЦ, я взагалі не знаю, на що розраховує, напевно, на якийсь ресурс, якого у них немає і не було.
– Чи можна порівняти «Єдиний центр» та «Демократичний союз» свого часу? «Демократичний союз» відверто підтримував Леоніда Кучму.
– Воно було трошки по-іншому. Спочатку був створений фонд «Соціальний захист», який був штабом Леоніда Даниловича Кучми в 1999 році. А потім всі ці люди від цього громадського об’єднання – фонду «Соціальний захист» – вони вирішили взяти собі політичну вивіску. І тоді створилася партія «Демократичний союз».
– Зараз Ви зачепили ту виборчу систему – мажоритарну. Ви добре знаєте, як працює цей механізм мажоритарної системи виборів або під час змішаної так званої системи. Ви були соратником Кучми: вибори 1999 року, референдум 2000 року.
Розкажіть, як це працює. Тобто фонд «Соціальний захист» – це те, що на сьогоднішній день втілює в своїй виборчій практиці, можливо, Київський міський голова, коли він спирається на перевірені голоси, які до нього мають лояльність, тому що їх захищають соціально.
– Трошки не так. Основним завданням фонду «Соціальний захист» – це був штаб Леоніда Кучми, який мав свої осередки від села до міста, від міста до області, від області до Києва.
– Що робили з тими людьми?
– Там була вибудована система, були штаби, в яків запрошувались не люди за гречку, а запрошувались професійні фахівці – це директори шкіл, директори вузів, головні лікарі, лікарі, інтелігенція, яку можна було переконати...
– Може, адміністративний ресурс?
– Ви поставили питання, я Вам відповім, а Ви і наші слухачі зроблять висновки. Безумовно, що ж, я скажу, що не використовувався адміністративний ресурс, безумовно, він використовувався, але не так, не треба було людей давити. Люди розуміли, що є влада, є Президент, є люди, які сьогодні агітують за цього Президента, і вони йшли, як державні службовці вони йшли і працювали.
Але, пробачте, вони працювали не за гречку. Вони працювали за те, щоб не змінилася ця система влади, щоб вони залишилися на роботі. І їм це було гарантовано, вони отримували заробітну плату, щоб не було того, що відбулося в 2004 році, коли прийшла Помаранчева революція і тоді незалежно від того, який хто мав колір, а тільки одне єдине – те, що ти не підтримував Помаранчеву революцію, тоді, пам’ятаєте, 47 тисяч адміністративних працівників були звільнені зі своїх посад.
І цим хизувались і казали: «Ось ми їх всіх повиганяли». За що? За те, що вони голосували за Януковича? А вони, що, не фахівці на своєму місці? Це я маю на увазі і лікарів тих самих, і директорів шкіл, і лікарів головних, і лікарів... За що ви їх звільнили? Вони ж фахівці, десятки років з низ робили фахівців.
Ви їх позвільняли, а хто на їхнє місце прийшов? Ви ж подивіться, хто сьогодні очолює.., за обласні я вже навіть не кажу, а навіть районні адміністрації – куми, брати, свати, сестри і так далі. Нема питань, хай ти будеш братом, хай ти будеш сватом, але головне, щоб ти був фахівцем свого діла. Нема такого.
Я десь у вересні зробив – там же було таке, воно вітало, чи будуть вибори, чи не будуть вибори, треба було все-таки обирати людей, які користуються найбільшою увагою серед населення нашої країни, це мається на увазі село, район, місто – і ми провели таке соціологічне дослідження, щоб все-таки знайти людей, які найбільш авторитетні, які можуть запросити людей підтримати ту чи іншу силу.
Ви знаєте, хто має практично найнижчий рівень довіри у людей? Це глави обласних і районних адміністрацій – від 0,2%, єдине, що в Миколаївській області – там 19% людей вірили і поважали цю людину і, по-моєму, в Одесі. А все інше – там більше 3% не піднімалось.
– Я так розумію, що на сьогоднішній день Ви відстоюєте повернення мажоритарної системи виборів навіть до парламенту, тому що Ви знаєте, як працює цей механізм, як можна забезпечити собі депутатське місце?
Щоб заробити собі якийсь авторитет, вони називають себе блоками, блоками іменними.
Всі інші для того, щоб заробити собі якийсь авторитет, вони називають себе блоками, блоками іменними. Я вважаю, що це неправильно, тому що люди не знають, за кого вони голосують. Може, я й готовий прийняти це, але відкрийте списки. От у нас є 450 округів – будь ласка, Партія регіонів – на кожен округ виставляється, від БЮТ на кожен округ виставляється, від комуністів...
А тоді побачмо, люди будуть вибирати не лідера, якого вони бачать по телевізору, а народного депутата, який буде народним депутатом, а не як зараз, сьогодні він не народний депутат, він сьогодні партійний депутат, бо він належить до тої чи іншої партійної сили. Я абсолютно впевнений, і соціологія, яку проводить наш інститут, показує, що люди просять повернути народного депутата народу, люди хочуть, щоб був зв’язок зі владою.
– А тепер головне. Для того, щоб впровадити цю систему, потрібно, щоб не лише люди цього хотіли, потрібно, щоб парламент проголосив. Як Ви вважаєте, чи проголосує парламент за зміну виборчої системи?
– Знову-таки, ми говоримо про парламент, про 450 депутатів, а залежить це тільки від волі 5 людей, які сьогодні є в парламенті – це керівники тих політичних сил і керівники тих фракцій, які сьогодні є в парламенті. Безумовно, вони цього не хочуть, хоча неодноразово на всіх засобах масової інформації, де я був присутній, і на Радіо Свобода, і на телеканалах на всіх, всі вони піднімались і говорили, що вони за відкриті партійні списки. І більше того, у свої передвиборчі гасла вони завжди вставляли як мінімум три питання: відміна депутатської, недоторканості, відміна пільг для депутатів і відкриті партійні списки. Жодне з цих питань не було включено до порядку денного, не було оговорене в залі Верховної Ради.
– З фінансової точки зору депутатська робота – це золоте дно, тому що там можна піднімати шалені гроші щомісяця, вони просто лежать, треба нагнутися і підняти.
– Це зараз так, зараз поставили на поток, зараз обрання депутата поставили на бізнес. І мені просто смішно, коли мені говорять, що не треба робити відриті списки, не треба, щоб депутати обирались народом в округах, тому що оці олігархи прийдуть туди, куплять людей і стануть депутатами.
Пробачте, я двома руками за це, хай ідуть, хай купляють, Ви розумієте, 20 чоловік пішло в округ, і кожний хоча б по 2 мільйони дав, Ви розумієте, які кошти пішли у розвиток цього району. Вони побудували школи, побудували лікарні, побудували дороги, побудували церкви, я знаю, як це робиться, для того, щоб сподобатись, треба вкладати гроші.
Але вони вкладають у людей, вони вкладають у місцеву економіку, а таким чином вони сьогодні роздають по кишенях отим політичним лідерам, які сьогодні є, і вони розказують: «Це наш виборчий фонд», – х... його знає, який фонд, і який він виборчий, але гроші ідуть коректно їм. Це дуристика.
– Зараз на виборах добре заробляють медійники і рекламними, політтехнологи, а люди якраз отримують за те, що вони виходять на майдан, тому що їм за це платять.
– Сьогодні так, але ж я Вам кажу, що треба повернутися до тої системи, коли народ буде обирати народних депутатів, і хай вони йдуть туди, і хай вони там вкладають ці гроші, хай вони розвивають цей регіон.
Більше того, Ви розумієте, якщо депутат мажоритарщик, якщо він представлений цим округом, він всі ці 5 років буде працювати з цим округом і буде кожен рік відстоювати у бюджеті отакий рядок, щоб якомога більше допомоги пішло саме в його округ, тому що йому ще раз треба обиратися, у нього є вже свій електорат і йому треба це підтримувати.
А не так, як зараз: їх обрали, а приїжджаю в Сумську область і питаю: «У вас є народний депутат?» – «Є», – «А який він?» – «А х... його знає, ми його ніколи не бачили». Це хіба правильно? Кажу: «У вас є проблеми?» – «Є, а ми не знаємо, кому їх передати, як їм передати. Може, Ви там їх зустрічаєте? Може, Ви їм передайте».
– Має працювати міське самоврядування.
– Ну що місцеве самоврядування зробить? Воно може вирішити якесь питання, пов’язане з місцевою владою. Наприклад, зараз в цій кризовій ситуації дуже багато людей звертаються, тому що вони взяли кредити під засоби виробництва, це мається на увазі, купили комбайни, трактори, сіялки, віялки, і сьогодні у них банки починають: а) підвищувати відсоткову ставку і б) у них хочуть забрати їх.
Вони звертаються до мене і кажуть: «Олександр Михайлович, допоможіть щось зробити». Я кажу: «Та до депутата», – «Ми його не бачили». Вони не знають сьогодні, до кого піти, вони не знають, де отримати ту підтримку. Вони сьогодні кинуті напризволяще не тільки владою, а, перш за все, тим депутатом чи тою політичною силою, за яку вони голосували. Ось про що йдеться.
– Ви так в запалі про це говорите...
– Тому що мені це болить і я це знаю.
– Але якщо подивитися Ваші інтерв’ю, скажімо, 2004 року, то Ви свого часу відстоювали політреформу. Ви ж бачите, як вона працює, ця політреформа разом із виборчою системою.
– Я відстоював? Я був категоричним противником політреформи.
– Ні, Ви сказали, що політична реформа врятує країну, це 2004 року було, в жовтні. Ви давали інтерв’ю. Ви сказали, що Ви вважаєте, що політреформа має бути здійснена і вона тоді врятує країну від усіх негараздів, від усіх розколів. Це було ще до першого туру виборів.
– Чесно кажучи, я не пам’ятаю такого. Може, йшлося про політреформу, але не про таку, яка була отримана у нас після 2004 року.
– Ви ще тоді сказали, що Ющенко і Янукович мають сісти за один стіл і домовитись.
– Я і сьогодні про це кажу, що для того, щоб знайти вихід з цієї, перш за все, політичної кризи, яка сьогодні відбувається, а потім вже з економічної, треба, щоб всі керівники держави, це передусім і Ющенко, і Янукович, і Тимошенко повинні сісти і домовитись, і примкнув ще до них Литвин.
– А Симоненка ігнорують, бачите.
– Симоненка не ігнорують, а Симоненко сам робив кілька заяв і його політична сила, що вони ніколи не сядуть за стіл переговорів, не будуть домовлятися особливо з Ющенко.
– У нас є слухач, давайте послухаємо питання.
– Слухач: Олександр Михайлович, це Сашко Вас турбує, слухач. З Вашим великим досвідом як Ви порадите, чи може є у Вас план виходу нашої країни з економічної кризи? Маючи дуже великий досвід у бізнесі, чи є у Вас якісь поради до бізнесменів, як вийти з кризи?
Економічна криза – це наслідок проведення недолугого керування країною.
І коли я про це у них питаю, як там у них економічна криза, вони кажуть: «Про економічну кризу ми знаємо: а) з газет і б) з ваших дзвінків, щось відбувається, але ми на собі цього не відчуваємо. Ми як отримували зарплатню, так і отримуємо, але сьогодні у нас якесь свято, пов’язане з тим, що в магазинах практично в два рази все почало дешевіти, по-перше. По-друге, податки якось із нас менше беруть. Ми не знаємо, що це таке, може, це і є економічна криза, але нам жити трохи легше».
Але це там, де влада виступає єдиним кулаком. А от у нас чому воно країну зачепило найбільше серед всіх – тому що у нас сьогодні, на превеликий жаль, лебідь, рак і щука. Хтось сам собі якусь програму уявляє, і вони не можуть зрозуміти, я маю на увазі, політики найвищого ґатунку, що тільки при об’єднанні щось можна подолати.
Я пам’ятаю, я коли навчався в школі, це 54-55 рік, дуже давно було, так нам розказували, як треба було оборонятись проти татаро-монгольського іга, що одне містечко стало, татари його захопили, друге містечко, третє містечко, а потім всі князі російські зібрались між собою і кажуть, що треба об’єднатись. І як приклад нам вихователь розказував, стара байка відома: от візьміть віник і заламайте.
Так і у нас сьогодні, кожного поодинці можна поламати, але якщо б влада об’єдналася – і Янукович, і Президент, і Юлія Володимирівна, і, як Ви кажете, примкнувший до них Литвин.
– Це Ви так кажете.
– Я подивився, що Ви це підтримуєте, тому я так. Безумовно, всі політичні сили якби об’єдналися в один кулак, якщо була б вироблена єдина програма виходу з економічної кризи, її подолати було б набагато легше. Тому що сьогодні Міжнародний валютний фонд відмовив у другому транші тільки з одного, він сказав: «Ви об’єднайтесь разом, ви прийміть якусь програму разом».
– Не зовсім: Міжнародний валютний фонд вимагає зменшення дефіциту бюджету.
– Зменшення дефіциту бюджету, але Юлія Володимирівна це не підтримує, Президент, я не знаю, що він підтримує, що він не підтримує, депутати – все-таки бюджет же змінюють депутати.
– Якби Президент хотів, він би міг це зробити. Принаймні з героєм минулої «Дійової особи» ми це обговорювали, що у Президента є право законодавчої ініціативи, він може переписати бюджет і закон про бюджет подати в парламент.
– Безумовно. Більше того, я Вам скажу, що якщо Президент вносить якийсь законопроект, не має значення, який, це першочерговий, його повинні розглядати. А по-друге. Люди побачать, хто як голосує, хто як підтримує той бюджет, який може вивести країну з цієї економічної кризи, в якій ми сьогодні опинилися.
Але, пробачте, крім балачок, далі нічого не йде. Це, до речі, і закон про депутатську недоторканість, і про пільги, і про зміну системи – теж Президент дуже багато про це говорить, але ні одного проекту в зал він не вніс.
– Дивіться, люди хочуть зараз під час кризи, а вона відчутна в Україні, економічна криза, про політичну перманенту ми не горимо зараз, вони хочуть конкретних порад, що їм робити в конкретній ситуації. Жоден з політиків не дає цих порад, всі говорять: нам треба об’єднатися, нам треба внести законопроекти, нам треба створювати робочі місця, нам треба стимулювати те, десяте, але ніхто не говорить про конкретні хоча б маленькі кроки, які має робити кожен українець на своєму місці. У Вас є такі поради?
– Я не знаю, що треба робити кожному українцю на своєму конкретному місці, крім одного єдиного: він може вижити тільки тоді, коли він має роботу, коли він має зарплату, якщо він не має роботи, не має зарплатні, то він може мати якусь присадибну ділянку, щось вирощувати. Якщо цього нема, я чесно кажу, я не знаю, що йому робити.
Єдине, що я неодноразово виступав із пропозицією у всіх засобах масової інформації, я казав, що сьогодні уряду, Президенту і всім треба було б змінити економічний напрямок, щоб все-таки економіку переорієнтувати на внутрішній ринок. Давайте починати будувати дороги, давайте дитсадочки, оті ж стадіони до 2012-го, щоб таким чином всю економіку завести всередину країни.
Тому що, згадайте, дуже багато країн саме за економічної кризи змінювали напрямок свого економічного розвитку на внутрішній і виживали з цього. Не купляють сьогодні наш метал, не купляють нашу хімію, давайте якимось чином переорієнтуємось. По-друге, якщо сьогодні банки не будуть давати кредити нашим виробникам, це дуже гостре питання, яке стоїть сьогодні...
– Банки навіть заощадження не видають, а Ви говорите про кредити.
– Почекайте, зараз ми до цього підійдемо. Сьогодні дуже важливе питання – це питання сільського господарства. Сьогодні треба допомогти селу. Я знаю, що Юлія Володимирівна там щось казала, розказувала, що по 4,50 буде дизпальне. Але і по 4,50 як їм взяти, якщо у них сьогодні нема навіть обігових коштів, якщо банки сьогодні заблокували те, що вони мали, у них там якісь кошти є, банки їм не віддають, навіть по 4,50 не можуть купити.
Тому сьогодні треба, щоб втрутилась у цю систему, перш за все, влада, перш за все, Президент, перш за все, Прем’єр-міністр. Є у них якесь непорозуміння, яке ми весь час чуємо, між Прем’єр-міністром, виконавчою владою і національним банком.
Я не розумію цього, є Президент, гарант, не можуть вони між собою домовитись, поставити питання – або так, або... обидва, як-то кажуть, з пляжу, щоб не сказати гірше. Або домовляйтесь, ви ж розумієте, між вами не сварка між Юлією Тимошенко і Стельмахом, не їх це сварка, а за ними стоїть народ України, за ними стоїть їхнє майбутнє, майбутнє їхніх дітей.
І якщо там є якісь нерозуміння, їм треба згладити, відійти від цього. І треба все-таки вирішити питання надання кредитів, тому що люди можуть вижити сьогодні через економіку, яка буде працювати. Якщо вона сьогодні не працює, нічого толкового не буде. І тоді люди будуть кинуті напризволяще, як вони будуть виживати, я не знаю.
Але я знаю одне єдине – що у них не буде іншого виходу десь заробить собі кусок хліба, тоді вони підуть його забирати для початку. А далі буде одне єдине – вили в руки і тоді всіх з пляжу.
– У нас є слухач. Давайте послухаємо, що хочуть у Вас спитати.
– Слухач: Я знаю, що у нього зброї дуже великий арсенал. Хотів би договоритися на охоту хоч раз сходити. Показували по телевізору, що там кімната спеціальна відведена, де є голова лося, голова дикого кабана. Олександр Михайлович, а не можна записатися до Вас на чергу сходити на охоту хоча б влітку, уже ж зимова охота закінчилася, а літом – утка там у серпні.
– Голови лося у мене нема, голови кабана у мене теж нема, у мене є чучела американських звірів. Коли я їздив зі своєю жінкою, вона теж у мене велика мисливиця, дуже любить полювання, ми їздили в Африку, і це чучела африканських звірів.
– Як же Вам дозволили їх вивезти?
– Звідтіля? Там аби гроші – кого хочеш вивезеш. Можна і президента звідтіля повезти.
– Чи потрібні нам африканські президенти?
– Я не бачу різниці між тим і нашим, хіба по кольору шкіри.
– В Америці є чорношкірий Обама, і від цього їм поки що не зле.
– Чекайте-чекайте, він ще тільки навчився шукати, де його кабінет знаходиться.
– Там в економіку вливають мільярди, сотні мільйонів.
– У мене питання до Вас: мільярди вливають, але ринок на це не реагує, нічого ж не відбувається.
– А де Америка, найбільший боржник світу, бере ці сотні мільярдів?
– Та Господи, кнопка під рукою – клямс, нажав і отримав.
– Це Ви про верстат друкарський?
– Звичайно, а де ж вони можуть брати? У нас, безумовно, зараз те саме робиться. Якщо вдається отримати в банку пенсію чи щось, мені останнім часом вдається це зробити, до цього 6 місяців не вдавалося, я отримую гроші...
– А Ви заощадження в доларах тримаєте чи в гривнях?
– В гривнях.
– Ви ж знецінюєте свої статки.
– Це вже від мене не залежить. Я ж не звертав уваги на ці питання, а коли я звернув на це питання увагу, я звернувся до «Промінвестбанку», де у мене були мої заощадження, і попросив, щоб мені дали частину грошей, щоб я їх поміняв на долари. І мені відмовили, сказали, що не можуть. І я 7 місяців не міг отримати, я отримав тільки тиждень тому назад.
– Коли прийшов новий власник, я так розумію?
– Так. І 57% заощаджень за ці 7 місяців були знецінені.
– Стосовно Президента Ви сказали, хоч з Африки привозь і так далі...
– Я не сказав «привозь», я сказав, що можемо привести.
– Є теза, що за Ющенка є найбільша свобода в Україні, якщо буде хтось інший, то свободи буде набагато менше. І цю свободу цінують мало.
Сьогодні найвищі посадові особи дозволяють собі робити одне єдине – не виконувати закон.
Якщо Президент порушує Конституцію, то чому його підлеглі не можуть це робити. Якщо це роблять його підлеглі, я маю на увазі, найвищі посадові особи, на них дивиться народ України і каже: «Чому їм можна, а нам – ні». Чому суддя – остання надія людей, згідно з нашою Конституцією, де можна знайти захист, колядує, збирає більше мільйона доларів і розказує, що він наколядував.
Я розумію, що він не поважає людей, але не треба ж людей вважати за ідіотів, за дебілів, Всі ж розуміють, хай це суд звичайно доказує і слідство, але що це гроші, отримані незаконним шляхом. Я не кажу, це взятки, не взятки.
– Так Ви вважаєте, в українському суспільстві свобода не потрібна?
– Свобода не потрібна, ми зараз говоримо про зовсім інші поняття. Ви кажете, що сьогодні, при цьому Президентові така свобода, що говори що хочеш.
Та безумовно, говори, що хочеш, і роби, що хочеш. Я бажав би таке, що говори, що ти хочеш, справді, ти маєш право по Конституції на свободу слова, але робити, що тобі заманеться, – я цього не розумію. А саме таке керівництво держава привело сьогодні до того, що порушуються... Я вже казав, якщо сам Президент порушує закони, то про що тут говорити.
– Є остання заява Леоніда Кравчука про необхідність відставки Ющенка. Ви знаєте про цей факт?
Дев’ять місяців залишилось до виборів, якщо нічого не відбудеться, якщо не прийде в голову ввести якісь надзвичайні стани...
– Ющенко щось сказав, натякнув про те, що він нібито влітку хоче провести референдум, між іншим.
– У нас нема закону про референдуми, тому це буде не референдум, а це буде «опрос общественного мнения».
– У 2000 році теж був референдум.
– Але у 2000 році був референдум не за ініціативою Президента, а за народною ініціативою, це можна робити.
– За так званою народною ініціативою.
– Хай буде так, але воно все по документам було оформлено так, як треба. Але чим воно закінчилося?
– Підписи ж Ви пам’ятаєте за цей референдум. І Ваша персона там фігурувала досить активно.
– І що, погано зробили? Це по-перше. А по-друге, згадайте, які питання були підняті – за депутатську недоторканність, за двопалатний парламент, конкретні ж питання були підняті. Але парламент не підтримав, люди підтримали – парламент не підтримав. Тоді для того, щоб ввести це в дію, не вистачило голосів депутатів.
Давайте повернемося до Віктора Андрійовича. Сьогодні він хоче провести, я не знаю, як він це зробить. Це по-перше. По-друге, я не знаю, хто підтримає ініціативи, я не знаю, в чому вони будуть полягати, що він там поставить на народне голосування, на народну підтримку, не знаю.
– Зміни до Конституції, як він сказав. Це може бути дієвий крок з його боку, якщо він спроможний на це.
– Я ж за це і кажу. Щоб провести таке, треба команду, треба людей переконати, щоб не тільки підписи збирати тупо, тому що у нього навіть людей таких нема, хто б тупо зібрав підписи.
– Літо – це якраз буде початок президентської кампанії.
– Літо – це буде відпочинок. Всі люди будуть займатися своїми городами, їм буде не до, пробачте, недолугого цього референдуму. Це по-перше. По-друге, те, що сказав Кравчук, він, я думаю, передав сьогодні бажання і бачення основної частини нашого українського суспільства, щоб відбулися вибори, але не тільки Президента. Сьогодні люди хочуть зміни влади як такої. Перш за все, це парламентські вибори.
– Тоді правила треба міняти.
Якщо вони відкриють списки, тоді я вважаю, що відсотків на 75 на 80 будуть зовсім інші люди в парламенті.
Але от якщо вони відкриють списки, тоді я вважаю, що відсотків на 75 на 80 будуть зовсім інші люди в парламенті. Тоді зміниться влада в парламенті, зміниться влада в Кабінеті Міністрів, виконавча влада і безумовно, якщо сьогодні іти на президентські вибори, то треба набратися хоробрості. Ну чого мучить людей? Одні кажуть, що ти поганий. От Кравчук почув, побачив, що щось там не те, він був впевнений в своїй перемозі: «Так, я іду на дострокові вибори», – програв, але ж пішов, набрався хоробрості.
А сьогодні Віктор Андрійович каже, що його підтримує основна маса народу України, усі соціологічні дослідження, які сьогодні друкуються, то все вони брешуть. А сьогодні найбільша підтримка, і він не уявляє, що він може не виграти президентські вибори. Давай, пішли – і побачимо.
– Що стоїть за заявою Леоніда Кравчука – це послабити і без того неміцні позиції діючого Президента просто заявою? Тобто такий удар, який не ставить на меті відставку реальну, але просто ще більше послаблює Президента.
Чи це добра воля першого Президента Леоніда Кравчука? Або третій варіант ще – ініціатива з боку Тимошенко-Медведчука. Саме цих персоналій побачили за цією заявою прихильники Президента. І сам він, натякаючи лише, але прізвищ не називаючи.
– Я думаю, що послабляти вже позиції Президента нема куди, вони вже настільки послаблені, що їх або треба підтверджувати, або треба написати заяву, що здоров’я не дозволяє і поступитися місцем комусь іншому, по-перше. По-друге, чи це є ініціатива самого Леоніда Макаровича – я думаю, так.
Чи це є ініціатива за підтримки Юлії Володимирівни – я думаю, що в цьому є якийсь сенс, по Медведчуку я нічого не кажу, тому що я ніколи не бачив Медведчука останнім часом в будинку або біля будинку Кабінету Міністрів, тому що ці чутки є чутки, я про них добре знаю, що вони співпрацюють, але, як кажуть, я свічку не тримав, я не бачив.
Тому, що це є, це може бути й ініціативою Юлії Володимирівни – цей факт має право на життя, має місце. Чому – тому що Леонід Макарович останнім часом дуже наполегливо підтримує і пропагує саме Юлію Володимирівну на всіх ЗМІ, на всіх телеканалах, на всіх передачах. Це я знаю, тому я думаю, що він її підтримує, безумовно, вона може стояти за цією заявою.
– Добре, тоді прогноз Ваш 2010 року президентських виборів.
– Я Вам даю сто відсотків, що буде інший Президент.
– Дякую Вам за такий прогноз, прізвище хотілось би почути. Тому що на сьогоднішній день у нас є такий розклад, зрозуміли всім, тут не треба до ворожки ходити. Є Віктор Янукович, ми маємо іншого кандидата в Президенти, якщо говорити знову з опозиційного табору, Петра Симоненка, далі ми маємо реального кандидата, Ви самі знаєте, Юлія Тимошенко, і ми ще маємо кандидата в Президенти, можливо, Віктора Ющенка, і ще маємо можливого кандидата в Президенти – Арсенія Яценюка.
У Тимошенко теж є шанси, я думаю, що у другий тур все-таки вийде вона разом з Януковичем.
У Тимошенко теж є шанси, я думаю, що у другий тур все-таки вийде вона разом з Януковичем. Але Тимошенко – знову ж таки, це моє бачення – у неї сьогодні дуже великі проблеми з командою. І те, що пішов Пинзеник, Пинзеник ще не член її команди, він член ПРП, і навіть якщо він пішов, і сьогодні немає йому заміни, стовідсоткової, повної заміни, щоб його замінити, фахівця такого рівня нема.
Хоча є молоді перспективні люди, але їх не пускають туди, тому що вони не входять до того чи іншого політичного клану, який сьогодні підтримує Тимошенко. Це, до речі, те, що я говорю на всіх каналах. І я вважаю, що це абсолютно не припустимо, коли уряд, найвищий виконавчий орган нашої країни, будується на партійно-квотовій системі. Це повинні бути професіонали, найняті менеджери, не має значення, якого кольору в них партійний квиток.
Це повинні бути фахівці найвищого ґатунку, і вони повинні входити до цього уряду. І вони повинні знати, що їх наймає народ, що вони приходять і вони працюють на народ України, а не на ту чи іншу політичну силу. Він закінчив свою роботу в уряді, будь ласка, іди, галасуй, бери прапор, виходять на майдан і голосуй за свою політичну команду. У Тимошенко сьогодні така проблема, що в зв’язку з тим, що закон такий квотовий при призначенні уряду, вона собі не може підібрати фахівців з іншого політичного табору.
– Ми про президентські вибори говоримо, вона в другому турі, Ви сказали.
Є Юлія Володимирівна, а ззаду – темрява, нічого немає.
Що стосується комуністів – те, що Петро Миколайович показав, що він мужик є мужик, це я двома руками за, тому що мені 61 рік, у мене тільки сину 7 місяців. Мужик повинен завжди це демонструвати, але це ні в якому разі не повинно відкладатися на його політичній кар’єрі. Ну і що тут такого? Скочив тут у гречку, ну і слава Богу.
– Це намагалися використати для розколу всередині партії, як бачите, партія пішла далі.
– Нічого там не буде, чи з подругою Симоненко, чи без неї. Як у них було 5 чи 6 відсотків, так у них і буде 5 чи 6 відсотків.
– Білл Клінтон мав скандал з Монікою Левінскі.
– І чим закінчилося? Абсолютно нічим. Що стосується Яценюка, то він набирає зараз дуже сильно, він набирає від 1% до 1,5% в місяць. Але я думаю, що він якось підійде і на цьому зупиниться.
По-друге, я не думаю, що він увійде у другий тур, тому що йому треба буде все-таки шукати якусь підтримку або в Януковича, або у Тимошенко для своєї подальшої кар’єри. Через термін, я думаю, що Яценюк буде одним із головних претендентів на посаду Президента.
**********************
БІОГРАФІЧНІ ДАНІ:
ОЛЕКСАНДР ВОЛКОВ – Президент Інституту політичного аналізу та соціального прогнозу, кандидат політичних наук Олександр Волков розпочав свою трудову біографію у 13-річному віці – з посади слюсаря-ремонтника Київського головпоштамту.
Народний депутат третього та четвертого скликань.
У 1972 році закінчив Торговельно-економічний інститут і з цього часу почав працювати в торгівлі, переважно в торговельно-промисловому комплексі. Наприкінці 1992 року спільно з компаньйоном Віктором Герасимовим, який нині активно займається нафтобізнесом, Волков створює телевізійну компанію «Гравіс».
У 1993 році Олександр Волков стає членом Ради промисловців та підприємців при Прем’єр-міністрові України. Одразу ж після перемоги Леоніда Кучми на президентських виборах 1994 року Олександра Волкова призначають помічником Президента України.
Жодне рішення в економічній галузі протягом 1994-98 років не пройшло повз увагу Олександра Михайловича. Завдяки цьому ім’я Волкова стало майже сакральним у середовищі бізнесменів.
У 1995 році Олександр Волков спільно з Вадимом Рабиновичем започатковують 2 нових проекти – торгово-промислову палату Україна-Ізраїль та телеканал «1+1».
Із 1999 року Олександр Волков став членом ради партії Демократичний союз, а з 2000 року – віце-президентом Федерації футболу України та віце-президентом футбольного клубу «Динамо» (Київ). Олександр Волков нагороджений орденом «За заслуги» третього та другого ступенів, Орденом святого князя Володимира третього та другого ступенів, Орденом преподобного Нестора-Літописця першого ступеня та Почесною грамотою Кабінету Міністрів України.