Говорили про те, що зараз, як ніколи, Україні потрібні герої, але справа їхня тепер – не йти на вірну смерть, а, об’єднавши сили, працювати задля України.
«Потрібний не лише герой, а й світ, вартий його, який не виглядав би як одна суцільна маса лакеїв. У протилежному випадку герої перейдуть… для нації – майже безслідно». Ці слова Томаса Карляйля цитувала Олена Теліга у своїй статті «Партачі життя». Там вона доводила необхідність простого, так званого буденного героїзму – у кожній справі, яку робить людина задля спільного блага.
В Україні зараз брак не лише героїв. В Україні зараз час «партачів життя, … які ображаються лише за себе і то там, де ця образа принесе їм якусь користь, а не погіршить стосунків із потрібними людьми і їхнього матеріяльного стану». Саме про це палко і переконливо говорив із тими, хто прийшов віддати належне пам’яті Олени Теліги, поет Дмитро Павличко.
Він звернувся до керівництва країни з вимогою припинити чвари, об’єднатися і спільними зусиллями налагодити життя в країні.
Свідома пожертва
Меморіальну дошку на стіні будинку № 25 по вулиці Толстого мали урочисто відкрити ще у серпні. Але Київська міська державна адміністрація тоді не змогла цього зробити – так само як зараз, уже в лютому, не змогла забезпечити належне озвучення акції. Усім, хто брав слово, довелося говорити у мегафон.
Однак голова Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги Ольга Кобець вдячна міській владі вже за те, що така меморіальна дошка з’явилася. Адже дослідники витратили багато часу, щоб встановити, де саме мешкала у Києві Олена Теліга разом зі своїм чоловіком Михайлом. Як розповідає професор Надія Миронець, було кілька місць, але останнє помешкання – на вулиці Толстого.
Саме звідси Олена Теліга вийшла того дня, коли її схопило гестапо. Вона йшла на зібрання до Спілки письменників на вулицю Трьохсвятительську. По дорозі Телігу повідомили про небезпеку і про те, що вже розпочалися арешти серед свідомого українства, але Олена сказала, що не може не піти, бо вона покликала людей. А ще сказала, що вже не витримає більше еміграції.
Усіх, хто прийшов на зібрання, затримали. Нацисти запитали, чи є серед присутніх люди, які не входять до Спілки письменників. Один чоловік, член організації, піднявся і вийшов. А Михайло Теліга, хоч і не входив до Спілки, залишився разом із дружиною й розділив із нею і катівні гестапо, і Бабин Яр.
Який героїзм зараз потрібний Україні?
Олена Теліга дивилася з портрета, який поставили під меморіальною дошкою, на людей, які прийшли згадати її добрим словом. Ледь посміхалася, молода та вродлива.
Навпроти, з-поміж поважних постатей, виділялася зграйка юних та розкутих. Хлопці та дівчатка, учні 87-ї київської школи імені Довженка, прийшли сюди разом зі своїми вчителями.
Поезію Олени Теліги вони не читали, бо не захоплюються поезією взагалі, але про саму поетесу знають. Думають, що її героїзм не вигаданий, не міфічний, а справжній.
А на запитання, який героїзм потрібний Україні зараз, відповіли, що «звичайний». Тобто об’єднатися і працювати, щоб «була впевненість у майбутньому», «щоб не страшно було ходити вулицями», щоб скрізь «було чисто», щоб «була робота» і «можливість добре заробляти», щоб «жити стало легше».
І хоч хлопці казали, що готові їхати до інших країн шукати кращої долі, більшість дівчат воліли б жити в Україні. Вони б хотіли мати можливість реалізувати себе тут.
(Київ – Прага)