Київ – Україна захлинається від дефіциту газу, а тим часом шахтарям нікуди подіти вугілля. Гірники несуть збитки лише тому, що держава не створює їм належних умов роботи, кажуть фахівці. Тим часом деякі шахти не чекають ані закінчення кризи, ані державної допомоги, а й підвищують зарплати, і набирають нових працівників. Та загалом у вугільній галузі ситуація не така оптимістична, і на це є безліч причин.
Ще у середині 1990 років збиткову державну шахту «Надія» на Прикарпатті планували закрити, бо вона видобувала всього 50 тонн вугілля на добу. Зараз це підприємство не впізнати: від початку року воно дає на-гора майже 800 тонн вугілля на день, його якість вважається найкращою в державі, кажуть у Кабміні.
За два місяці «кризового» 2009 року шахта «Надія» удвічі перевиконала план, а заробітна платня шахтарів перевищила 7 тисяч гривень на місяць. Гірники з усієї України їдуть сюди за новітнім досвідом.
Директор шахти «Надія» Микола Криштопа запевняє, що так працювати може кожен: «Просто треба працювати. Чесно працювати!»
«Узагалі запаси вугілля в нас невеликі, тому орієнтуємося не на кількість, а на якість. Тому на складах на кінець місяця залишається хіба що тисяча тонн, все інше продається. Шахтар працює на совість лише тоді, коли його побутові й соціальні проблеми вирішені. Тому реформуємо соціальну галузь. Створюємо нові робочі місця: відкрили пекарню, швейний цех, одяг продаємо за кордон і тут…», – каже Микола Криштопа.
У руйнівний вплив економічної кризи на галузь він не вірить. Бо впевнений, що головна причина кризових явищ – неправильні, несправедливі стосунки між керівництвом та підлеглими.
Фізична праця – це дорого, а значить, збитково
Тим часом на багатьох шахтах середній заробіток гірника ледве сягає 2 тисяч гривень, а замість наукових розробок використовується важка фізична праця, каже Денис Созинов, шахтар із міста Павлограда: «Вугілля збиткове, бо видобувати його доісторичним способами, молотком і лопатою, дорого. Навіть вугільний комбайн в Україні обслуговують 12 чоловік, тоді як у Європі – два. От вам і збитки!»
«Деяким шахтам, як-от у нас у Павлограді, просто пощастило. Вони прибуткові, бо вугілля залягає недалеко від землі. Але навіть їм треба змінювати технології та припиняти рабську експлуатацію людини, інакше галузь ніколи не стане рентабельною», – впевнений гірник.
Із необхідністю переоснащення галузі погоджується й речник Міністерства вугільної промисловості Олександр Горобець. Але головною причиною кризи в галузі він вважає надмірну орієнтацію української економіки на газ.
Саме через це з початку року на шахтах лежать 2 мільйони тонн непроданого вугілля. У той же час підрахунки свідчать, що енергія від спалювання вугілля у кілька разів дешевша за ту, яку виробляють із газу, говорить Олександр Горобець.
Вугілля Україні вистачить надовго, корупції – теж?
«В Україні стільки вугілля, що найближчі 550 років ми цілком енергетично незалежні. І є готова система його видобутку. Газ треба замінювати на вугілля, використовувати сучасні екологічні технології його спалювання – цього достатньо, щоб вугільна галузь стала прибутковою і розвивалася без дотацій», – каже представник вугільного міністерства.
Голова незалежної профспілки гірників Михайло Волинець переконаний, що для відродження галузі вистачить невеличких, як на його думку, стартових інвестицій і трохи сміливості.
«Зараз потрібно невеликі кошти вкласти – до 250 мільйонів гривень на шахту, і сформувати баланс енергоспоживання на користь вугілля. І, звісно, подолати корупцію», – наголошує профспілковий діяч.
Якщо здолати корупцію в галузі, то вона зіпнеться на ноги і без мільярдних фінансових вливань, впевнений активіст профспілкового руху об’єднання «Павлоградвугілля» Микола Позоєв.
«В умовах дефіциту газу занехаяти ще й вугільну галузь – це катастрофа для держави, повернення до середньовіччя. Після війни шахти підняли з руїн майже безкоштовно. Хай і за маленьку зарплату, але людина має працювати в безпечних умовах і знати, що допомагає ставати на ноги державі, а не олігархам», – заявляє активіст.
А якщо залишити все як є, каже Микола Позоєв, Україні загрожує не лише економічна, але й енергетична криза.
(Київ – Прага)
За два місяці «кризового» 2009 року шахта «Надія» удвічі перевиконала план, а заробітна платня шахтарів перевищила 7 тисяч гривень на місяць. Гірники з усієї України їдуть сюди за новітнім досвідом.
Директор шахти «Надія» Микола Криштопа запевняє, що так працювати може кожен: «Просто треба працювати. Чесно працювати!»
«Узагалі запаси вугілля в нас невеликі, тому орієнтуємося не на кількість, а на якість. Тому на складах на кінець місяця залишається хіба що тисяча тонн, все інше продається. Шахтар працює на совість лише тоді, коли його побутові й соціальні проблеми вирішені. Тому реформуємо соціальну галузь. Створюємо нові робочі місця: відкрили пекарню, швейний цех, одяг продаємо за кордон і тут…», – каже Микола Криштопа.
У руйнівний вплив економічної кризи на галузь він не вірить. Бо впевнений, що головна причина кризових явищ – неправильні, несправедливі стосунки між керівництвом та підлеглими.
Фізична праця – це дорого, а значить, збитково
Тим часом на багатьох шахтах середній заробіток гірника ледве сягає 2 тисяч гривень, а замість наукових розробок використовується важка фізична праця, каже Денис Созинов, шахтар із міста Павлограда: «Вугілля збиткове, бо видобувати його доісторичним способами, молотком і лопатою, дорого. Навіть вугільний комбайн в Україні обслуговують 12 чоловік, тоді як у Європі – два. От вам і збитки!»
«Деяким шахтам, як-от у нас у Павлограді, просто пощастило. Вони прибуткові, бо вугілля залягає недалеко від землі. Але навіть їм треба змінювати технології та припиняти рабську експлуатацію людини, інакше галузь ніколи не стане рентабельною», – впевнений гірник.
Із необхідністю переоснащення галузі погоджується й речник Міністерства вугільної промисловості Олександр Горобець. Але головною причиною кризи в галузі він вважає надмірну орієнтацію української економіки на газ.
Саме через це з початку року на шахтах лежать 2 мільйони тонн непроданого вугілля. У той же час підрахунки свідчать, що енергія від спалювання вугілля у кілька разів дешевша за ту, яку виробляють із газу, говорить Олександр Горобець.
Вугілля Україні вистачить надовго, корупції – теж?
«В Україні стільки вугілля, що найближчі 550 років ми цілком енергетично незалежні. І є готова система його видобутку. Газ треба замінювати на вугілля, використовувати сучасні екологічні технології його спалювання – цього достатньо, щоб вугільна галузь стала прибутковою і розвивалася без дотацій», – каже представник вугільного міністерства.
Голова незалежної профспілки гірників Михайло Волинець переконаний, що для відродження галузі вистачить невеличких, як на його думку, стартових інвестицій і трохи сміливості.
«Зараз потрібно невеликі кошти вкласти – до 250 мільйонів гривень на шахту, і сформувати баланс енергоспоживання на користь вугілля. І, звісно, подолати корупцію», – наголошує профспілковий діяч.
Якщо здолати корупцію в галузі, то вона зіпнеться на ноги і без мільярдних фінансових вливань, впевнений активіст профспілкового руху об’єднання «Павлоградвугілля» Микола Позоєв.
«В умовах дефіциту газу занехаяти ще й вугільну галузь – це катастрофа для держави, повернення до середньовіччя. Після війни шахти підняли з руїн майже безкоштовно. Хай і за маленьку зарплату, але людина має працювати в безпечних умовах і знати, що допомагає ставати на ноги державі, а не олігархам», – заявляє активіст.
А якщо залишити все як є, каже Микола Позоєв, Україні загрожує не лише економічна, але й енергетична криза.
(Київ – Прага)