Київ – Перший у світі меценат жив в античні часи. Власне, Меценат – це було прізвище римського державного діяча, який прославився тим, що опікувався поетами та художниками. Відтоді власне ім’я «меценат» стало загальним і набуло значення багатого покровителя наук та мистецтв. Сьогодні подібними за значенням до слова «меценат» є ще «благодійник» або «доброчинець». Адже в історії чимало прикладів, коли багаті надавали підтримку не лише людям мистецтва, але й нужденним та малозабезпеченим громадянам. Саме на такі історії був багатий Київ кінця 19-го століття.
«Триповерховий цегляний будинок коштом киянина Федора Терещенка збудований на Подолі, за канавою на вулиці Нижній Вал. Це безкоштовний нічліжний притулок для бідних, розрахований на 500 ліжок, – таку інформацію подала газета «Кієвлянін» 25 лютого 1882-го року.
Ліжка в новому притулку виготовлені з заліза, підлогу залито цементом, загалом усе опріч столів, вікон та дверей у будинку металеве, повідомляє автор статті, але поза такою зовнішньою невибагливістю притулок обладнаний найсучаснішою системою опалення, в палатах встановлені витяжні вентиляційні труби з потужною тягою. Якщо піднести до отвору такої труби запалену свічку, вона вмить гасне. Також кожну палату облаштовано ватерклозетом.
Тож попри зовнішню простоту важливо відзначити, що притулок для бідних збудовано із застосуванням найсучасніших інженерних технологій. Притулок утримуватиметься на відсоток з капіталу у 100 тисяч карбованців, ці гроші пожертвували засновник та інші доброчинці», – так завершує статтю автор «Кієвляніна».
Благодійність просто вирувала, а кінець доброчинності поклали більшовики
Власне, це цілком пересічна інформація періоду кінця 19-го століття, бо на той час у Києві благодійність просто вирувала. У місті діяло близько ста різноманітних доброчинних товариств і комітетів, які займалися допомогою малозабезпеченим верствам населення. Існували безкоштовні нічліжки, притулки для престарілих, будинки трудолюбства, дешеві їдальні і дешеві квартири.
Доброчинні товариства та окремі благодійники власним коштом будували та утримували лікарні, амбулаторні клініки, дитячі садки, денні притулки для дітей робітників, школи та училища. Але благодійність на той час всіляко заохочувала та підтримувала місцева влада. Тим особам, які зголошувались регулярно надавати грошову допомогу лікарні, гімназії чи училищу, давали статуси почесних опікунів чи блюстителів. А благодійники, які жертвували особливо великі суми, отримували звання почесних громадян Києва і навіть шляхетні титули.
Кінець доброчинності поклали більшовики. Майже на вісім десятиліть. І відроджуватися традиція почала зовсім недавно. Звичайно, сучасним спонсорам до масштабів добродіянь київських благодійників минулого століття ще дуже далеко. Але з часом можливо знайдуться охочі позмагатися за лаври славних доброчинців минувшини – Терещенків, Ханенків чи Симиренків.
(Київ–Прага)
Ліжка в новому притулку виготовлені з заліза, підлогу залито цементом, загалом усе опріч столів, вікон та дверей у будинку металеве, повідомляє автор статті, але поза такою зовнішньою невибагливістю притулок обладнаний найсучаснішою системою опалення, в палатах встановлені витяжні вентиляційні труби з потужною тягою. Якщо піднести до отвору такої труби запалену свічку, вона вмить гасне. Також кожну палату облаштовано ватерклозетом.
Тож попри зовнішню простоту важливо відзначити, що притулок для бідних збудовано із застосуванням найсучасніших інженерних технологій. Притулок утримуватиметься на відсоток з капіталу у 100 тисяч карбованців, ці гроші пожертвували засновник та інші доброчинці», – так завершує статтю автор «Кієвляніна».
Благодійність просто вирувала, а кінець доброчинності поклали більшовики
Власне, це цілком пересічна інформація періоду кінця 19-го століття, бо на той час у Києві благодійність просто вирувала. У місті діяло близько ста різноманітних доброчинних товариств і комітетів, які займалися допомогою малозабезпеченим верствам населення. Існували безкоштовні нічліжки, притулки для престарілих, будинки трудолюбства, дешеві їдальні і дешеві квартири.
Доброчинні товариства та окремі благодійники власним коштом будували та утримували лікарні, амбулаторні клініки, дитячі садки, денні притулки для дітей робітників, школи та училища. Але благодійність на той час всіляко заохочувала та підтримувала місцева влада. Тим особам, які зголошувались регулярно надавати грошову допомогу лікарні, гімназії чи училищу, давали статуси почесних опікунів чи блюстителів. А благодійники, які жертвували особливо великі суми, отримували звання почесних громадян Києва і навіть шляхетні титули.
Кінець доброчинності поклали більшовики. Майже на вісім десятиліть. І відроджуватися традиція почала зовсім недавно. Звичайно, сучасним спонсорам до масштабів добродіянь київських благодійників минулого століття ще дуже далеко. Але з часом можливо знайдуться охочі позмагатися за лаври славних доброчинців минувшини – Терещенків, Ханенків чи Симиренків.
(Київ–Прага)