Прага – Після економічного колапсу Ісландії в цій країні почали говорити про чимшвидший перехід до євро: мовляв, стабільна європейська валюта допоможе країні втриматися у цей бурхливий економічний період.
На початку цього року євро відзначав своє десятиліття. Тоді ця валюта виглядала доволі стабільною, бодай супроти долара, і, здавалося, світова фінансова криза євро не зачепить. Сьогодні ситуація виглядає дещо іншою. Євро падає супроти долара, і багато економістів побоюються, що ця валюта ставатиме все слабшою та слабшою. Коли євро починав своє існування 10 років тому, він був рівним із доларом. Згодом євро почав рости й напередодні свого десятого дня народження один євро коштував майже один долар сорок центів.
Але нині єврозона опинилася в таких самих безжалісних обіймах рецесії, як і США, і настрої навколо євро далеко не райдужні. Подейкують, що інвестори починають потихеньку втікати з єврозони.
Банки єврозони дуже потерпіли від дефолту позик на американському та європейському ринках нерухомості. Крім того, європейські банки позичили країнам східної Європи півтора трильйона доларів, і нині не відомо, чи ці кредити будуть сплачені. Якщо східна Європа не зможе віддати ці позики, банки Австрії, Швеції, Греції, Італії та Бельгії опиняться на межі банкрутства, що ще більше поглибить кредитну кризу, яка нині паралізує ділову Європу.
Отож економісти стверджують, що Європа опинилася в рецесії, може, й глибшій, ніж Сполучені Штати.
13 лютого Бюро статистики Європейського Союзу повідомило, що економіка єврозони скоротилася на півтора відсотка в останньому кварталі 2008 року. Це на піввідсотка більше, ніж американське економічне сповільнення за цей самий період.
Крім того, за останні два тижні одне з найбільших міжнародних рейтингових агентств Standard & Poor’s знизило рейтинг Греції, Іспанії та Португалії.
Одна валютна зона, але дуже різноманітні національні економіки
На відміну від Америки, яка мусить лікувати лише одну, хоча й дуже велику, економічну машину, в Європі йдеться про різні економіки, на хворобу яких немає одного єдиного ліку чи стратегії, вважає Йорґ Радеке, економіст Центру економічних та ділових досліджень у Лондоні.
Проблема в єврозоні полягає в тому, що, на відміну від США чи Великобританії, тут немає єдиної причини, чому економіка в поганому стані. Ці причини відрізняються від країни до країни, й тому складніше вирішити, який курс лікування обирати.
«Іспанія, наприклад, потерпіла через колапс ринку нерухомості та будівництва, Німеччина потерпіла тому, що її економіка дуже залежить від експорту, Східна Європа залежна від валютних курсів, отож єдиний підхід тут не спрацює», – пояснює Йорґ Радеке.
Єдине, в чому країни єврозони погоджуються, це те, що країни не зможуть рятувати ситуацію окремо по-своєму. Економіки країн єврозони є занадто тісно пов’язаними через транскордонні банкові стосунки й торгівлю, отож курс лікування мусить бути скоординованим і комплексним.
Однак поки що ця координація відбувається лише на словах, стверджує Йорґ Радеке. Сторони ухвалили пакет фінансової стимуляції, але, коли придивитись до цієї програми ближче, видно, що це лише сума поодиноких національних програм. Проте бодай постаралися це якось координувати, каже фахівець.
Хто врятує кого?
Однією з причин, чому поки що не бачимо справжнього координованого рятівного плану, є те, що Маастрихтська угода про ЄС забороняє європейським інституціям порятунок від економічних крахів у єврозоні. Крім того, Німеччина, найбільша економіка єврозони, аж ніяк не хоче бути головним фундатором такого порятунку.
Минулого тижня міністр фінансів Німеччини Пер Штайнбрюк заявив: хоча договори єврозони не передбачають допомоги країнам, які збанкрутували, насправді економічно сильніші країни були б зобов’язані допомогти тим, кому загрожує фінансовий колапс.
На перший погляд, це нібито щедра заява, але Німеччина, найбільший експортер єврозони, також потерпить, якщо її торговельні партнери стануть дуже слабкими.
Як би воно не було, попри всі доброзичливі заяви важко уявити, хто і як може зупинити подальше падіння вартості євро.
(Прага – Київ)
Але нині єврозона опинилася в таких самих безжалісних обіймах рецесії, як і США, і настрої навколо євро далеко не райдужні. Подейкують, що інвестори починають потихеньку втікати з єврозони.
Банки єврозони дуже потерпіли від дефолту позик на американському та європейському ринках нерухомості. Крім того, європейські банки позичили країнам східної Європи півтора трильйона доларів, і нині не відомо, чи ці кредити будуть сплачені. Якщо східна Європа не зможе віддати ці позики, банки Австрії, Швеції, Греції, Італії та Бельгії опиняться на межі банкрутства, що ще більше поглибить кредитну кризу, яка нині паралізує ділову Європу.
Отож економісти стверджують, що Європа опинилася в рецесії, може, й глибшій, ніж Сполучені Штати.
13 лютого Бюро статистики Європейського Союзу повідомило, що економіка єврозони скоротилася на півтора відсотка в останньому кварталі 2008 року. Це на піввідсотка більше, ніж американське економічне сповільнення за цей самий період.
Крім того, за останні два тижні одне з найбільших міжнародних рейтингових агентств Standard & Poor’s знизило рейтинг Греції, Іспанії та Португалії.
Одна валютна зона, але дуже різноманітні національні економіки
На відміну від Америки, яка мусить лікувати лише одну, хоча й дуже велику, економічну машину, в Європі йдеться про різні економіки, на хворобу яких немає одного єдиного ліку чи стратегії, вважає Йорґ Радеке, економіст Центру економічних та ділових досліджень у Лондоні.
Проблема в єврозоні полягає в тому, що, на відміну від США чи Великобританії, тут немає єдиної причини, чому економіка в поганому стані. Ці причини відрізняються від країни до країни, й тому складніше вирішити, який курс лікування обирати.
«Іспанія, наприклад, потерпіла через колапс ринку нерухомості та будівництва, Німеччина потерпіла тому, що її економіка дуже залежить від експорту, Східна Європа залежна від валютних курсів, отож єдиний підхід тут не спрацює», – пояснює Йорґ Радеке.
Єдине, в чому країни єврозони погоджуються, це те, що країни не зможуть рятувати ситуацію окремо по-своєму. Економіки країн єврозони є занадто тісно пов’язаними через транскордонні банкові стосунки й торгівлю, отож курс лікування мусить бути скоординованим і комплексним.
Однак поки що ця координація відбувається лише на словах, стверджує Йорґ Радеке. Сторони ухвалили пакет фінансової стимуляції, але, коли придивитись до цієї програми ближче, видно, що це лише сума поодиноких національних програм. Проте бодай постаралися це якось координувати, каже фахівець.
Хто врятує кого?
Однією з причин, чому поки що не бачимо справжнього координованого рятівного плану, є те, що Маастрихтська угода про ЄС забороняє європейським інституціям порятунок від економічних крахів у єврозоні. Крім того, Німеччина, найбільша економіка єврозони, аж ніяк не хоче бути головним фундатором такого порятунку.
Минулого тижня міністр фінансів Німеччини Пер Штайнбрюк заявив: хоча договори єврозони не передбачають допомоги країнам, які збанкрутували, насправді економічно сильніші країни були б зобов’язані допомогти тим, кому загрожує фінансовий колапс.
На перший погляд, це нібито щедра заява, але Німеччина, найбільший експортер єврозони, також потерпить, якщо її торговельні партнери стануть дуже слабкими.
Як би воно не було, попри всі доброзичливі заяви важко уявити, хто і як може зупинити подальше падіння вартості євро.
(Прага – Київ)