Прага – Останніми місяцями найбільші центральні банки світу зменшують відсоткові ставки до рекордно низьких рівнів, намагаючись максимально здешевити банківські кредити і цим допомогти своїм економікам пережити світову кризу. Якраз сьогодні дійшла черга до ще двох – чеського й британського. І в деяких країнах ці ставки вже наблизилися до нуля – але банки далі не поспішають надавати позики клієнтам. Які ж можливості залишаються центральним банкам далі?
Одна з можливостей, говорячи економічною термінологією, – «кількісне полегшення». Її пояснює фахівець лондонської дослідницької й консультаційної компанії в галузі макроекономіки Capital Economics Джонатан Лонйз: «Звичний інструмент кількісного полегшення означає, що центральний банк купує цінні папери на ринку і, викуповуючи державні облігації, вилучає їх із ринку, а на ринок вносить гроші. Зазвичай цей процес принаймні починається з того, що облігації викуповуються в банків, а це збільшує кількість грошей, наявних у банків для того, щоб кредитувати компанії і приватних осіб у ширшій економіці».
Така теорія. А на практиці «кількісне полегшення» виливається в дещо інше, каже економіст із лондонської компанії управління кредитами ECU Group Ніл МакКіннон: «Якщо відкинути економічний жаргон, то це значить, що центральний банк використовує свій баланс для того, щоб по суті друкувати гроші».
Звичайно, йдеться не про роботу друкарського верстата – гроші випускаються в обіг в безготівковому вигляді. Але цей механізм дав підставу Бенові Бернанке, нинішньому голові Федеральної резервної системи США, сказати свого часу, коли він іще не був керівником американського аналога центрального банку: йти на «кількісне полегшення» – це все одно що розкидати гроші з вертольота.
Нині ж Федеральна резервна система вже, за деякими ознаками, почала вдаватися до цього способу, ба й готова до більшого: там уже заявили, що готові викуповувати й довготермінові державні облігації.
Але, зазначають фахівці, цей метод не обов’язково спрацює на повну силу. Так по суті було в Японії, яка спробувала його в 1990-х роках. Банки, отримавши таким чином гроші, все одно майже не почали використовувати їх на кредитування клієнтів.
Із іншого боку, й успіх такої схеми теж тягне небезпеку: збільшення грошового обігу може підштовхнути інфляцію.
Замість боротьби з інфляцією – боротьба з дефляцією
І тут надходить час згадати про другу можливість для центральних банків – визначення (і дотримання) цільових інфляційних показників, або, якщо говорити новомовою пострадянських банкірів, які вирішили поламати язики об англійське слово, «таргетування інфляції».
Останніми роками центральні банки, які використовують цей метод, встановлювали відсоткові ставки так, щоб приборкувати інфляцію. Та зараз, коли ці ставки близькі до нуля, більшою небезпекою стає протилежне явище – дефляція.
Це зниження цін, як би не могло бути приємне для гаманця, криє в собі зупинку економіки, а для нормального її функціонування невелика інфляція якраз необхідна.
І саме встановлення цільових інфляційних показників може відвернути побоювання ймовірності дефляції, каже лондонський економіст Ніл МакКіннон: «Із цього огляду новий різновид «таргетування інфляції» з метою відвернути можливість, що дефляція охопить великі економіки, стане важливою частиною стратегій відходу від політики нульових ставок і кількісного полегшення».
(Прага – Київ)