Львів – Сьогодні у Львові рідні та друзі пригадуватимуть на вечорі-пам’яті Михайла Бойчишина, секретаря Народного Руху України у 1992-1994 роках, друга В’ячеслава Чорновола. Цими днями минуло 15 років від дня його зникнення. Людина безслідно зникла…назавжди. Кримінальна справа лежить у якійсь із папок Київської міської прокуратури, але фактично її припинили розслідувати через... брак доказів. Тіла Михайла Бойчишина не знайшли. Родина так і не знає, що трапилося з чоловіком і батьком, але переконана, що це вбивство мало політичні та економічні мотиви.
У день, коли Михайло Бойчишин вийшов з управи Руху в Києві і зник за нез’ясованих обставин, йому було 46. 15 років його дружина Любомира і донька Лідія переживають трагедію. За кілька місяців після зникнення Михайла Бойчишина, за загадкових обставин внаслідок ДТП, загинув його 18-річний син Роман…
Михайло Бойчишин – у розшуку. Юридично...
Любомира Бойчишин мешкає у Києві, пересувається в інвалідному візку. Донька Лідія зі своєю родиною проживає у Львові, місті, де батько здобув фах інженера-механіка, працював у промисловості, а з 1988 року був у числі активних організаторів Товариства української мови імені Тараса Шевченка, Народного Руху України. У 1990 році Михайла Бойчишина обрали депутатом Львівської облради і керівником Шевченківського райвиконкому Львова. Власне, тоді область очолював В’ячеслав Чорновіл, відтоді й зав’язалась чоловіча дружба. У 1992-му Михайла Бойчишина обрали заступником голови НРУ і згодом Головою Секретаріату Руху.
За словами доньки, «батько юридично не вважається безвісти зниклим. Мама не хоче подавати до суду, бо бачила його лише живого. Так справа висить, юридичної зміни не відбулось за ці роки. Так далі все залишається – Михайло Бойчишин у розшуку».
Родина не дозволяє заробляти політичний імідж на імені близької людини
Одразу ж після зникнення Михайла Бойчишина його дружина, розмовляючи зі слідчими, зрозуміла, що справою її чоловіка ніхто не займатиметься, що не зацікавлені знайти замовників і вбивць. Родина протягом усього часу відсторонюється від політиків і не дозволяє справу зникнення рідної людина використовувати як політичний піар. «Надто дорогий нам батько, зазначила Лідія. А люди, які знають правду, замовляли це вбивство, далі при гарних посадах і пенсіях».
Головна з версій, за словами Лідії є те, що її батько входив в оргкомітет зі створення Балто-Чорноморського нафтового колектора, перший установчий з’їзд якого мав бути 30 січня, за 15 днів до зникнення Михайла Бойчишина.
Створення такого колектора надавало б енергетичної незалежності Україні, а з'єднання нафтових терміналів Чорного моря, Одеси і балтійських країн економічно було невигідне російській стороні і проросійським політикам України. Уже під опікою Бойчишина працював інститут з розробки конструкторської документації, були знайдені інвестиції на будівництво колектора.
«Головна з версій вбивства – це побудова незалежної енергетичної системи, друга версія – вибори 1994 року. Батько був головою передвиборчого штабу В’ячеслава Чорновола. Оскільки він був енергійною і справедливою людиною, принциповою, його й могли усунути від керівництва штабом», – зазначила Лідія Беднарська.
Родина Михайла Бойчишина зверталася в СБУ з проханням надати бодай якісь документи для ознайомлення в справі зникнення рідної людини, щоб привідкрити правду, що ж сталося з людиною. Однак усі матеріали перебувають під особливим грифом таємності. «Ми віримо в те, що справа буде розкрита, але дійсність є зовсім інша», – каже донька Бойчишина..
Реальність жорстока. Рідні навіть не знають, де останки Михайла Бойчишина. У них забрали навіть найсокровенніше – можливість запалити свічку і помолитись біля могили…
Михайло Бойчишин – у розшуку. Юридично...
Любомира Бойчишин мешкає у Києві, пересувається в інвалідному візку. Донька Лідія зі своєю родиною проживає у Львові, місті, де батько здобув фах інженера-механіка, працював у промисловості, а з 1988 року був у числі активних організаторів Товариства української мови імені Тараса Шевченка, Народного Руху України. У 1990 році Михайла Бойчишина обрали депутатом Львівської облради і керівником Шевченківського райвиконкому Львова. Власне, тоді область очолював В’ячеслав Чорновіл, відтоді й зав’язалась чоловіча дружба. У 1992-му Михайла Бойчишина обрали заступником голови НРУ і згодом Головою Секретаріату Руху.
За словами доньки, «батько юридично не вважається безвісти зниклим. Мама не хоче подавати до суду, бо бачила його лише живого. Так справа висить, юридичної зміни не відбулось за ці роки. Так далі все залишається – Михайло Бойчишин у розшуку».
Родина не дозволяє заробляти політичний імідж на імені близької людини
Одразу ж після зникнення Михайла Бойчишина його дружина, розмовляючи зі слідчими, зрозуміла, що справою її чоловіка ніхто не займатиметься, що не зацікавлені знайти замовників і вбивць. Родина протягом усього часу відсторонюється від політиків і не дозволяє справу зникнення рідної людина використовувати як політичний піар. «Надто дорогий нам батько, зазначила Лідія. А люди, які знають правду, замовляли це вбивство, далі при гарних посадах і пенсіях».
Головна з версій, за словами Лідії є те, що її батько входив в оргкомітет зі створення Балто-Чорноморського нафтового колектора, перший установчий з’їзд якого мав бути 30 січня, за 15 днів до зникнення Михайла Бойчишина.
Створення такого колектора надавало б енергетичної незалежності Україні, а з'єднання нафтових терміналів Чорного моря, Одеси і балтійських країн економічно було невигідне російській стороні і проросійським політикам України. Уже під опікою Бойчишина працював інститут з розробки конструкторської документації, були знайдені інвестиції на будівництво колектора.
«Головна з версій вбивства – це побудова незалежної енергетичної системи, друга версія – вибори 1994 року. Батько був головою передвиборчого штабу В’ячеслава Чорновола. Оскільки він був енергійною і справедливою людиною, принциповою, його й могли усунути від керівництва штабом», – зазначила Лідія Беднарська.
Родина Михайла Бойчишина зверталася в СБУ з проханням надати бодай якісь документи для ознайомлення в справі зникнення рідної людини, щоб привідкрити правду, що ж сталося з людиною. Однак усі матеріали перебувають під особливим грифом таємності. «Ми віримо в те, що справа буде розкрита, але дійсність є зовсім інша», – каже донька Бойчишина..
Реальність жорстока. Рідні навіть не знають, де останки Михайла Бойчишина. У них забрали навіть найсокровенніше – можливість запалити свічку і помолитись біля могили…