Брюссель – Останні декілька тижнів Європа багато говорить про прорахунки адміністрації президента Сполучених Штатів Джорджа Буша упродовж його двох президентських термінів. З позитивних моментів згадується хіба що те, що накопичення проблем не дозволяло Бушу активно втручатися в європейські справи. Про те, як позначилася епоха Буша на Європі та європейсько-українських стосунках Радіо Свобода розмовляло з політичним аналітиком, фахівцем у царині євроатлантичних питань з Французького інституту зовнішніх взаємин Філіпом Моро Дефаржем.
– Як би Ви загалом оцінили політику адміністрації Джорджа Буша у європейському контексті?
– Робота адміністрації президента Буша не була визначною у жодній сфері. Не стали винятком і її стосунки з Європою. У цьому сенсі зазначу, що вона, насамперед, проявила незграбність стосовно Росії. Кабінет Буша був дуже провокативним, коли мова йшла про європейсько-російський вимір. З іншого боку, на щастя, його адміністрація була настільки зосереджена на інших справах, що Євросоюз, здебільшого, залишався поза увагою. Тому ЄС мав спокій і не мав жодних обмежень. Крім, звичайно Іраку, бо іракська кампанія дуже розділила Європу. Немає прямих підстав звинувачувати у цьому Буша, проте, тоді виявилися складнощі у виборі Євросоюзом єдиної спільної лінії щодо іракської кампанії.
– Що з’явилося нового у стосунках між Євросоюзом та США за 8 років перебування президента Буша у Білому Домі?
– Глянемо спочатку на те, що не було новим у цих стосунках. Лідери країн Євросоюзу завжди поділялися на основі їхнього ставлення до США. Є «проатлантисти» і є «проєвропейці». Що у цій ситуації було новим, так це послаблення Сполучених Штатів та їхньої безпеки. Тому тепер ми добре бачимо, що має зробити адміністрація Обами з того, що не зробив Буш. А саме: закликати європейців взяти на себе більше відповідальності на міжнародній арені. Тим часом, адміністрація мала стільки пробем, стільки складнощів через Ірак, що вона була нездатна чинити великого впливу на Європу.
– А чи можна, попри все, знайти у президентстві Буша щось позитивне?
– Можна було б назвати позитивним те, що другий термін, після іракської кампанії 2003 року, був набагато позитивнішим і обережнішим за перший. Саме це й зупинило погіршення стосунків між Європою та Америкою. Іракська криза, як відомо, позначилася поглибленим псуванням європейсько-американських відносин. Хоча для мене головною ідеєю у цьому контексті залишається те, що Джордж Буш, зрештою, мало займався Європою через його пріоритети на Близькому Сході, в Китаї чи Афганістані.
– А як позначилися роки президентства Буша на українсько-європейських стосунках?
– В «українському питанні» європейці та американці не зовсім погоджувались одне з одним. США вибрали політику підштовхування Євросоюзу до розширення. Це стосувалося не тільки адміністрації Буша, а й Америки загалом, яка намагалася таким чином створити своєрідний додаток до НАТО. Саме це і є причиною її підтримки Туреччини та України у вступі до Євросоюзу. Тому ЄС був змушений обережно відповідати Америці, мовляв, «чому ви хочете, щоб хтось вступив до нашого клубу? Адже це не ваш клуб, бо ви не є членом ЄС. У «північно-атлантичному клубі», до якого ви входите, ми не маємо заперечень. Але не стосовно Євросоюзу». Тож тут слід зазначити, що Україна була фактором розбіжностей між ЄС та США, а також суперечностей у самій Європі.
– Європа бачить Джорджа Буша, передусім, не як президента-республіканця, а, як він полюбляв себе називати, «людину війни».
– То правда, що, попри все, Буш із часом перетворився у військового головнокомандувача, бо він розв’язав війну в Афганістані й Іраку. Правда і те, що він не був добрим головнокомандувачем, бо, як ми бачимо, він, загалом, людина слабка. Буш дуже залежав від своїх радників, які нерідко ним маніпулювали, бо мали сильніші характери. Як Дік Чейні, наприклад.
(Брюссель - Прага - Київ)