Прага – Щоб уникнути перебоїв із поставками російського газу через Україну, Німеччина зацікавлена у створенні міжнародного газотранспортного консорціуму. Про це сказав Радіо Свобода німецький експерт Александр Рар, коментуючи п'ятничний візит російського прем’єра Володимира Путіна до Берліна. Александр Рар очолює відділ Росія – СНД у Німецькій раді зовнішньої політики в Берліні. Ідею консорціуму вперше висунули лідери України, Росії і Німеччини ще у 2002 році, але до її реалізації так і не дійшло.
– На яких засадах німці хочуть створити газотранспортний консорціум, якщо українські закони забороняють приватизацію української труби, а коли з такою пропозицією нещодавно знову виступив прем’єр Росії Володимир Путін, то українські урядовці однозначно заявили, що магістральні газопроводи будуть українською власністю, а їхніми операторами залишатимуться українці?
– В Україні закони змінюються дуже швидко. Якщо українські політики побачать потребу в тому, щоб змінити ситуацію, то вони це дуже швидко зроблять. Звичайно, це буде відбуватися не без конфліктів і будуть різні точки зору. Ніхто не хоче відбирати в України суверенітет у цьому питанні. Україні запропонують можливість вкладати інвестиції в газову мережу. За різними даними, не з Росії, а з Німеччини, українська газова мережа потребує дуже серйозної модернізації. Мені сумно про це казати, але з усього виглядає, що в найближчі роки в України не буде мільйонів, щоб відремонтувати цю систему. Тому перебої в поставках газу можуть відбутися навіть не з політичних, чи правових причин, а з суто технічних. Якби я був українським політиком, то скористався би цією пропозицією Європи. Ні в якому разі не можна пускати в Україну лише «Газпром», так як це свого часу зробила Білорусь. Але треба створити консорціум не лише з німецькими, але й з польськими, італійськими, може, навіть британськими компаніями, щоб упорядкувати газовий бізнес і подбати про енергетичну безпеку на сході Європи. Гадаю, що Європа це буде вже навіть не просити, а вимагати від України у найближчі місяці. І це робитимуть не лише німці чи великі енергетичні компанії, а й впливові сили у Європейському Союзі.
– Чи має Німеччина ключі до розв’язання українсько-російської газової суперечки? Дехто у вірить у саме це, але з іншого боку, з огляду на міцні контакти деяких провідних німецьких політиків із Росією, є побоювання, що Німеччина не може бути справедливим арбітром.
– Я особисто вважаю, що Німеччина могла б виступити в ролі арбітра у цій бійці між Росією і Україною, куди не на жарт намагаються втягнути Європейський Союз. Але Ви маєте рацію, у тому що деякі країни ЄС підозрюють Німеччину в тому, що вона за спиною інших надто швидко домовляється з Росією. Варто згадати, що залежність Німеччини не настільки велика. Вона отримує лише 35 відсотків свого газу з Росії. Решта надходить з інших джерел: Північної Африки та Норвегії. Водночас у Німеччини є хороша 40-літня історія стратегічної співпраці з Радянським Союзом і Росією у газових справах. Тому в Росії до певної міри довіряють Німеччині, німецькі компанії десятиліттями працюють на російському ринку. Тому я думаю, що вагоме слово з Німеччини може дуже сильно вплинути, в усякому разі на російську позицію в цій газовій суперечці.
– Які висновки робить Німеччина з українсько-російського газового конфлікту? Чи вона піде шляхом зменшення залежності від російського газу, чи посилить увагу до проекту «Північний потік», який мав би постачати російський газ до Німеччини в обхід України?
– Я думаю, що Німеччина буде займатися диверсифікацією і тепер буде більше уваги приділяти підтримці альтернативних шляхів поставки газу з Середньої Азії. Гадаю, що проект трубопроводу «Набукко», який буде качати газ із Середньої Азії до Європи, став актуальнішим, ніж ще кілька днів тому. Але разом з тим, треба чесно визнати, що українсько-російський конфлікт дає дуже вагомі аргументи для побудови Балтійського газопроводу, який оминатиме такі держави як Україна і Білорусь,щои використовують свою транзитну монополію з політичною метою.
– Чому газовий конфлікт загострився саме зараз? Крім геополітичних чинників, є припущення, що таким чином російські лідери хочуть відволікти увагу суспільства від провального економічного становища у себе вдома. Мовляв, Путіну потрібна перемога у «газовій війні», щоб на її хвилі скоро знову пересісти у крісло президента. Як гадаєте Ви, як автор кількох книг про Путіна?
– Можливо, що це так. Але також можливо, що подібні баталії також потрібні українським політикам, щоб відвести енергію з політичної сцени в цю площину. Пошук певних ворогів допомагає наблизитися до Заходу. У цьому дуже важко розібратися, ми не знаємо багатьох деталей. Фактом є те, що і Росія, і Україні в цьому газовому конфлікті дуже багато втратили. Росії більше не будуть довіряти як постачальнику газу до Європи. Європейські країни, як я вже казав, зараз будуть робити все, щоб диверсифікувати поставки газу. Але Україна також втратить дотепер надійний статус держави-транзитера російського газу. І мені складно уявити, щоб Україні зараз дали можливість взяти участь у проекті «Набукко», чи в інших проектах із побудови альтернативних газових мереж в обхід Росії після того, що сталося за останні тижні.
(Прага – Київ)