Київ – Звичайно, Різдвяні свята спонукають говорити про возвишене – про звізду, що звістує прихід Богонемовляти, про перемогу темряви над злом, про... Втім, не буду повторюватися, бо про все це в Україні року нинішнього, як і раніше, говорилося достатньо. Щоправда, специфіка полягала ще й в тому, що до різдвяних мотивів додалися політично-економічні, тож із янголами й вертепами мимохідь засусідували труби й газові вентилі.
«Газове» протистояння України й Росії, як і святкове затишшя, здавалося, відтіснили на другий план усі інші події. У тому числі, й в культурному житті. А вони, поза тим, були, й траплялися серед них доволі знакові. Як, наприклад, презентація роману Станіслава Бондаренка «От я вся – я свято», виданого київським видавництвом «Ярославів Вал». Чому виокремлюю саме цю подію? Тим більше, що напередодні свят були й інші – можна згадати хоча б фестиваль «Країна мрій», що проходив на території Софії Київської і де, хоча й не було батька-натхненника фесту Олега Скрипки, був справжній ляльковий вертеп і навіть п'ятеро живих овець, на кілька днів наданих до послуг фермером із Одещини. Чи, скажімо, візит Андрія Куркова до Південної Кореї, де переклали його роман «Закон равлика». Чи...
Але все ж про роман Бондаренка. Справа в тому, що перший великий прозовий твір відомого поета та журналіста став ще й першим романом в Україні – принаймні, наскільки мені відомо, котрий робить спробу відображення подій Помаранчевої революції. І цим роман цікавий насамперед. Бо скільки б не говорили про ті часи політики, як би не обсмоктували «майданну» тему історики й політологи, Майдан, не маючи під собою художнього, а відтак – хтонічного підґрунтя, так і залишатиметься в координатах попсового шлягеру «Разом нас багато!» Певну заявку на художнє осмислення зробив був вітчизняний кінематограф, але від згадуваного шлягеру відійшов не дуже далеко: там хоч приспів запам'ятався, а від трьох нашвидкуруч зліплених «революційних» стрічок не лишилося, здається, нічого – навіть назви не пригадати. «Помаранчеве небо», начебто. Ну й «зелені», викинуті собаці під хвіст, гроші...
Автор дошукується відповідей на багато питань
У Станіслава Бондаренка, здається, вийшло дещо інакше. Глибше і справжніше. На тлі «помаранчевого» антуражу і морозяної революційної акустики автор дошукується відповідей на багато запитань, насущних для нинішньої України. Скажімо, чому кращий український людський ресурс повсякчас лишається невикористаним, на маргінесі, в той час, як на кін і державні крісла спинаються люди, далекі від сумління, таланту і, власне, від самої України? Чому рветься зв’язок поколінь? Чому залишилися «в тіні» більшість дисидентів? Питань, як і думок, нервів, а також химерних віршів-паліндромів, у романному тілі сконцентровано досить щільно, і все це, зазначу, не позбавлене гостросюжетного і динамічного викладу. До речі, як розповів автор на презентації, майже кожен герой роману має реального прототипа. Скажімо, за образом журналіста Теофіла явно прочитується сам Бондаренко. У головному романному негіднику, полковнику Шилові автор, за його ж зізнанням, вбачає риси колишнього начальника слідчого відділу Управління СБУ по Кіровоградській області полковника Гаркуші. Ну, а екс-політв'язень Гріг уособлює збірний образ дисидентів – від Івана Дзюби до Євгена Пронюка.
Чи вдався роман? Судити не мені й не тут. Але твір Станіслава Бондаренка, до речі, крім окремої книги опублікований ще й в журналі «Сучасність», викликав інтерес у читаючої публіки. Як напівжартома сказав Іван Драч, він навіть не пішов на вечір Євгена Євтушенка, надавши перевагу презентації роману «От я вся – я свято». Про чесноти тексту говорили й Шевченківські лавреати Василь Герасим'юк, Михайло Слабошпицький, Олег Бійма. А відомий режисер Віктор Гресь натякнув про можливу кіноверсію роману. Хоча це, звісно, в перспективі. Мабуть, після того, як Гресеві таки вдасться пробити мури чиновницького збайдужіння і зняти омріяного «Тараса Бульбу». Дай Боже.
(Київ – Прага)