Брюссель – Щоразу з настанням нового року хочеться припідняти завісу й заглянути у завтрашній день. Яким він буде і чого нам чекати від нового 2009 року? – часто запитуємо себе у ці дні. Радіо Свобода попросило спрогнозувати європейське майбутнє Жана-Сільвестра Монґроньє, політолога, професора Французького інституту геополітики та політичного аналітика Інституту Томаса Мора.
– Насамперед, чи «видужають» протягом цього року європейська фінансова система та й загалом, економіка?
– Фінансова криза – це теперішня реальність. Загалом, складається враження, що ми переживаємо серію крахів, котрі повторюються. У 2000-му ми мали крах вартості високих технологій. У 2001-му була терористична атака 11 вересня. Тому наразі не час залишати економіку напризволяще. Наступного року зростання ліквідоностей спровокує новий ріст економіки. Як наслідок, виникне нова хвиля спекуляцій. То я питаю себе: «а чи не накриє нас третя хвиля, цього разу пов’язана із боргами держав»?
– Від 1 січня управління Євросоюзом здійснює Чеська Республіка. Чого чекають європейці від цього головування?
– Для початку треба зробити правильний підсумок французького головування, (що якраз закінчується). Тут я менший ентузіаст, ніж багато моїх співвітчизників. Коли дивитися реально на речі, то досягнення набагато скромніші. Ми часто чуємо: «Франція на чолі ЄС була надзвичайною. Бідолашні чехи, що вони будуть робити після нас?» Я не зовсім поділяю цю думку. Наприклад, Грузія. Реально глянувши на те, що ми називаємо угодою «Саркозі – Медведєва», ми бачимо, що воно не було виконане. Зрештою, виникає підозра, що переговори із Саркозі росіяни використали, щоб увіковічнити та примусити світ визнати їхнє панування. Тож, я не знаю, чого чекати від чеського головування, але дивлюся на це без попередньої критики. А більше звертаю увагу на те, що було зроблено до того.
– Що змінить у політиці Євросоюзу на сході континенту ініціатива «Східного партнерства»?
– Це партнерство свідчить про те, що в ЄС є країни, котрі турбуються відсутністю рівноваги у відносинах, з одного боку, з Росією, а з другого – з іншими країнами колишнього Радянського Союзу. Ініціатива Польщі та Швеції – «Східне партнерство» –заручилося чималою підтримкою Німеччини. Це добрий знак, бо ця країна має великий вплив у Європі. Якраз Німеччина найтісніше співпрацює з Росією, то тепер ми бачимо, що навіть вона добре зрозуміла, що не варто влаштовувати надто ексклюзивних умов для Росії. Слід полегшити життя й іншим країнам. Угоди про асоціацію з Україною, Грузією – це дуже позитивні речі. Євросоюз усвідомив, що на сході є не тільки Росія, а й інші спільні інтереси з прокладання шляхів до Каспійського, Чорного морів. Україна є істотною часткою цієї схеми.
– А як на Вашу думку, чи настане час, коли Україна вийде зі сфери російського впливу?
– Виглядає, що Україна вже багато чого істотно зрушила. Навіть при тому, що це – рух із частими зупинками, а деякі речі здійснюються повільніше, ніж того хотілося б.
– Чи впливатиме й надалі внутрішньополітична криза в Україні на ухвалення Європою рішень щодо української євроінтеграції?
– Якщо я правильно розумію, в Україні є насамперед конфлікт особистостей. Проте він не змінює їхньої геополітичної орієнтації. Франція, наприклад, теж пройшла через це. Проте, велика політична нестабільність не завадила їй стати однією з країн-засновниць НАТО, Європейської економічної співдружності. Тож, безумовно, рівновагу нарешті знайдуть. Глянувши ззовні, ми дещо перебільшуємо, поділяючи українців на анти- та проросійських. Насправді все набагато складніше. Але навіть у час Кучми Україна дуже наблизилася до НАТО. Тим часом, виглядало, що він – російський ставленик, учасник російських парадів і так далі. Тож в Україні є відносний консенсус щодо її орієнтації на Захід. Нестабільність внутрішньої політики чи парламентської системи – це не державний заколот. Ці речі Захід не повинен використовувати, як привід для того, аби відвертатися від України та ставити на Путіна. Бо інакше це означатиме, що ми віддаємо перевагу авторитарній системі.
(Брюссель – Прага – Київ)
– Фінансова криза – це теперішня реальність. Загалом, складається враження, що ми переживаємо серію крахів, котрі повторюються. У 2000-му ми мали крах вартості високих технологій. У 2001-му була терористична атака 11 вересня. Тому наразі не час залишати економіку напризволяще. Наступного року зростання ліквідоностей спровокує новий ріст економіки. Як наслідок, виникне нова хвиля спекуляцій. То я питаю себе: «а чи не накриє нас третя хвиля, цього разу пов’язана із боргами держав»?
– Від 1 січня управління Євросоюзом здійснює Чеська Республіка. Чого чекають європейці від цього головування?
– Для початку треба зробити правильний підсумок французького головування, (що якраз закінчується). Тут я менший ентузіаст, ніж багато моїх співвітчизників. Коли дивитися реально на речі, то досягнення набагато скромніші. Ми часто чуємо: «Франція на чолі ЄС була надзвичайною. Бідолашні чехи, що вони будуть робити після нас?» Я не зовсім поділяю цю думку. Наприклад, Грузія. Реально глянувши на те, що ми називаємо угодою «Саркозі – Медведєва», ми бачимо, що воно не було виконане. Зрештою, виникає підозра, що переговори із Саркозі росіяни використали, щоб увіковічнити та примусити світ визнати їхнє панування. Тож, я не знаю, чого чекати від чеського головування, але дивлюся на це без попередньої критики. А більше звертаю увагу на те, що було зроблено до того.
– Що змінить у політиці Євросоюзу на сході континенту ініціатива «Східного партнерства»?
– Це партнерство свідчить про те, що в ЄС є країни, котрі турбуються відсутністю рівноваги у відносинах, з одного боку, з Росією, а з другого – з іншими країнами колишнього Радянського Союзу. Ініціатива Польщі та Швеції – «Східне партнерство» –заручилося чималою підтримкою Німеччини. Це добрий знак, бо ця країна має великий вплив у Європі. Якраз Німеччина найтісніше співпрацює з Росією, то тепер ми бачимо, що навіть вона добре зрозуміла, що не варто влаштовувати надто ексклюзивних умов для Росії. Слід полегшити життя й іншим країнам. Угоди про асоціацію з Україною, Грузією – це дуже позитивні речі. Євросоюз усвідомив, що на сході є не тільки Росія, а й інші спільні інтереси з прокладання шляхів до Каспійського, Чорного морів. Україна є істотною часткою цієї схеми.
– А як на Вашу думку, чи настане час, коли Україна вийде зі сфери російського впливу?
– Виглядає, що Україна вже багато чого істотно зрушила. Навіть при тому, що це – рух із частими зупинками, а деякі речі здійснюються повільніше, ніж того хотілося б.
– Чи впливатиме й надалі внутрішньополітична криза в Україні на ухвалення Європою рішень щодо української євроінтеграції?
– Якщо я правильно розумію, в Україні є насамперед конфлікт особистостей. Проте він не змінює їхньої геополітичної орієнтації. Франція, наприклад, теж пройшла через це. Проте, велика політична нестабільність не завадила їй стати однією з країн-засновниць НАТО, Європейської економічної співдружності. Тож, безумовно, рівновагу нарешті знайдуть. Глянувши ззовні, ми дещо перебільшуємо, поділяючи українців на анти- та проросійських. Насправді все набагато складніше. Але навіть у час Кучми Україна дуже наблизилася до НАТО. Тим часом, виглядало, що він – російський ставленик, учасник російських парадів і так далі. Тож в Україні є відносний консенсус щодо її орієнтації на Захід. Нестабільність внутрішньої політики чи парламентської системи – це не державний заколот. Ці речі Захід не повинен використовувати, як привід для того, аби відвертатися від України та ставити на Путіна. Бо інакше це означатиме, що ми віддаємо перевагу авторитарній системі.
(Брюссель – Прага – Київ)