Київ – 17 грудня виповнилося 100 років від дня народження видатного дослідника української мови Юрія Шевельова. Світ визнає його як славіста №1, а працю «Історична фонологія української мови» вважають одним із найоригінальніших фундаментальних досліджень у царині філології. Уся ж бібліографія праць Юрія Шевельова нараховує 872 назви.
Дослідники, подібні Юрію Шевельову, складають золотий фонд світової наукової еліти. Але Україна досі ще лише наближається до належного визнання внеску Юрія Шевельова в утвердження статусу української культури.
Праці Шевельова ще не стали підручниками для українських філологів, а мали б бути ними, вважає Лариса Масенко, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української мови НаУКМА. На її думку, значення Юрія Шевельова для української культури можна лише недооцінити, але ніколи не переоцінити.
Неоціненний недооцінений дослідник
Юрій Шевельов відзначався винятковою ерудицією. Він писав свої твори англійською, французькою, німецькою, польською, російською, але завжди в центрі його зацікавлень була українська мова й українська культура. Шевельов був філологом широкого профілю і блискучим публіцистом. Однак сам себе він вважав перш за все мовознавцем.
Своїми дослідженнями Шевельов спростував офіційну радянську доктрину про існування східнослов'янської єдності, «братньої колиски трьох мов: російської, білоруської й української».
Майже 15 років дослідник працював над фундаментальною монографією «Історична фонологія української мови».
Вона вийшла друком англійською мовою ще 1979 року в Гайдельберзі, але тільки у 2002 році світ побачив її український переклад Сергія Вакуленка та Андрія Даниленка.
Сам Юрій Шевельов не раз говорив, що «Історична фонологія української мови» є найголовнішою працею його життя і це попри те, що йому належить майже 900 оформлених друком наукових розвідок.
Вчений розвинув і обґрунтував концепцію, що українська, білоруська та російська мови розвинулися на базі різних діалектів: київсько-поліського, галицько-подільського, полоцько-смоленського, новгородсько-тверського, муромо-рязанського.
Жодна слов'янська мова не має досі такого ґрунтовного дослідження фонологічної системи. У передньому слові до книжки професор Януш Ріґер написав : «Поява «Історичної фонології української мови» Юрія Шевельова – то велике свято мовознавства в Україні».
Прозорий стиль, харизма і толерантність
Стиль Юрія Шевельова, який ще підписував свої публікації як Шерех, був надзвичайно зрозумілим і прозорим.
Ті, кому пощасливилося навчатися у Шевельова, або мати можливість просто з ним спілкуватися, засвідчують що такого самого стилю він дотримувався і в розмові. А ще кажуть про непересічну харизму і вишукані толерантні манери.
Із Юрієм Шевельовим особисто зустрічався фахівець з рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Тараса Шевченка НАН України Сергій Гальченко. Він бував у нього вдома і спочатку дуже побоювався преславутої іронічності Шевельова-Шереха, однак був вражений іншим.
«Шевельов цінував у своєму співрозмовнику найперше його знання, компетентність, здатність неординарно мислити. Він відчував і душею і серцем, навіть мав якусь інтуїцію – бачити у кожному досліднику якийсь талант, здібність, здатність оригінально висвітлити якусь навіть банальну тему чи проблему», – каже Сергій Гальченко.
Юрій Шевельов чи не єдиний дослідник, який мав можливість безпосередньо вивчати архіви Потебні в Інституті літератури НАНу. Шевельов казав, що його надихає навіть сама атмосфера сховища, де лежать рукописи Сковороди, Котляревського, Шевченка, Франка і Потебні.
Лауреат Національної Шевченківської премії, академік Національної академії наук України, почесний президент Української Вільної Академії Наук у США, професор Юрій Шевельов помер у Нью-Йорку на 94 році життя.
«Я ніколи нікого не зрадив. Це абсолютно щиро й однозначно. Моє сумління чисте», – сказав він в одному зі своїх останніх інтерв’ю.
(Київ – Прага)
1931 рік – закінчив літературний факультет Харківського університету; викладач, потім доцент Інституту журналістики (1933 – 1939) і Харківського університету (1939 – 1943).
1944 рік – емігрує до Словаччини, потім Німеччини та Швеції; стає заступником голови МУРу – Мистецького українського руху митців-емігрантів.
1950 рік – їде до США, де викладає у Кембриджі та Колумбійському університеті, стає найвідомішим мовознавцем-славістом світу.
1979 рік – виходить книга «Історична фонологія української мови», яка доводить, що українська мова бере свій початок із VII століття, а завершує своє формування у XVI столітті.
2000 рік – нагороджений Національною премією України імені Тараса Шевченка, грошову частину винагороди передав шостій міській гімназії Харкова
Помер у Нью-Йорку 12 квітня 2002 року.
Праці Шевельова ще не стали підручниками для українських філологів, а мали б бути ними, вважає Лариса Масенко, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української мови НаУКМА. На її думку, значення Юрія Шевельова для української культури можна лише недооцінити, але ніколи не переоцінити.
Неоціненний недооцінений дослідник
Юрій Шевельов відзначався винятковою ерудицією. Він писав свої твори англійською, французькою, німецькою, польською, російською, але завжди в центрі його зацікавлень була українська мова й українська культура. Шевельов був філологом широкого профілю і блискучим публіцистом. Однак сам себе він вважав перш за все мовознавцем.
Своїми дослідженнями Шевельов спростував офіційну радянську доктрину про існування східнослов'янської єдності, «братньої колиски трьох мов: російської, білоруської й української».
Майже 15 років дослідник працював над фундаментальною монографією «Історична фонологія української мови».
Вона вийшла друком англійською мовою ще 1979 року в Гайдельберзі, але тільки у 2002 році світ побачив її український переклад Сергія Вакуленка та Андрія Даниленка.
Сам Юрій Шевельов не раз говорив, що «Історична фонологія української мови» є найголовнішою працею його життя і це попри те, що йому належить майже 900 оформлених друком наукових розвідок.
Вчений розвинув і обґрунтував концепцію, що українська, білоруська та російська мови розвинулися на базі різних діалектів: київсько-поліського, галицько-подільського, полоцько-смоленського, новгородсько-тверського, муромо-рязанського.
Жодна слов'янська мова не має досі такого ґрунтовного дослідження фонологічної системи. У передньому слові до книжки професор Януш Ріґер написав : «Поява «Історичної фонології української мови» Юрія Шевельова – то велике свято мовознавства в Україні».
Прозорий стиль, харизма і толерантність
Стиль Юрія Шевельова, який ще підписував свої публікації як Шерех, був надзвичайно зрозумілим і прозорим.
Ті, кому пощасливилося навчатися у Шевельова, або мати можливість просто з ним спілкуватися, засвідчують що такого самого стилю він дотримувався і в розмові. А ще кажуть про непересічну харизму і вишукані толерантні манери.
Із Юрієм Шевельовим особисто зустрічався фахівець з рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Тараса Шевченка НАН України Сергій Гальченко. Він бував у нього вдома і спочатку дуже побоювався преславутої іронічності Шевельова-Шереха, однак був вражений іншим.
«Шевельов цінував у своєму співрозмовнику найперше його знання, компетентність, здатність неординарно мислити. Він відчував і душею і серцем, навіть мав якусь інтуїцію – бачити у кожному досліднику якийсь талант, здібність, здатність оригінально висвітлити якусь навіть банальну тему чи проблему», – каже Сергій Гальченко.
Юрій Шевельов чи не єдиний дослідник, який мав можливість безпосередньо вивчати архіви Потебні в Інституті літератури НАНу. Шевельов казав, що його надихає навіть сама атмосфера сховища, де лежать рукописи Сковороди, Котляревського, Шевченка, Франка і Потебні.
Лауреат Національної Шевченківської премії, академік Національної академії наук України, почесний президент Української Вільної Академії Наук у США, професор Юрій Шевельов помер у Нью-Йорку на 94 році життя.
«Я ніколи нікого не зрадив. Це абсолютно щиро й однозначно. Моє сумління чисте», – сказав він в одному зі своїх останніх інтерв’ю.
(Київ – Прага)
БІОГРАФІЧНІ ДАНІ
1931 рік – закінчив літературний факультет Харківського університету; викладач, потім доцент Інституту журналістики (1933 – 1939) і Харківського університету (1939 – 1943).
1944 рік – емігрує до Словаччини, потім Німеччини та Швеції; стає заступником голови МУРу – Мистецького українського руху митців-емігрантів.
1950 рік – їде до США, де викладає у Кембриджі та Колумбійському університеті, стає найвідомішим мовознавцем-славістом світу.
1979 рік – виходить книга «Історична фонологія української мови», яка доводить, що українська мова бере свій початок із VII століття, а завершує своє формування у XVI столітті.
2000 рік – нагороджений Національною премією України імені Тараса Шевченка, грошову частину винагороди передав шостій міській гімназії Харкова
Помер у Нью-Йорку 12 квітня 2002 року.