Прага – Сьогодні в світі відзначають Міжнародний день прав людини. 10 грудня, 60 років тому Організація Об’єднаних Націй ухвалила документ, який став дороговказом для борців за людську гідність з усього світу – Загальну декларацію прав людини. Цей документ надихав і надихає також український правозахисний рух.
Тоді світ ще загоював рани після Другої світової війни. Після страхітливого кровопролиття міжнародна спільнота дійшла згоди, що треба затвердити фундаментальні права людини. Комісію, яка готувала міжнародний документ, тоді очолювала Елеонора Рузвельт, дружина американського президента.
«Ми напередодні визначальної події, як в житті ООН, так і в житті людства. Загальна декларація може стати міжнародною Маґна картою для кожного», – заявила Елеонора Рузвельт перед голосуванням.
Ці слова були пророчими. Як і Маґна карта, ключовий британський закон 13 століття, Загальна декларація стала засадничим документом. Вона надихала і авторів Конституцій повоєнного світу, і правозахисний рух.
Серед іншого, Декларація гарантує право на свободу слова, віросповідання, право на роботу і на життя вільне від рабства та експлуатації. За даними Книги рекордів Ґіннеса, цей документ має світову першість за кількістю перекладів.
Білл Боулінґ, лондонський фахівець з міжнародного права, каже Радіо Свобода, що дотримання прав людини стало невід'ємною частиною міжнародних норм.
«Хоча Загальна декларація не є юридично обов’язковим договором, вважають, що вона віддзеркалює звичаєве міжнародне право, яке обов’язкове для всіх держав. Всі міжнародні договори, які виникли згодом, щодо подолання дискримінації жінок, расової дискримінації, захисту прав дітей, усі вони ґрунтуються на Загальній декларації. Це – основа», – зауважує юрист.
Але Декларація має і своє коло критиків. Дехто вважає, що автори документа забули про інші ключові права, такі як право не брати участь у війнах. Інші кажуть, що Декларація беззуба, бо не обов’язкова до виконання, що дає змогу деяким членам ООН безкарно її порушувати.
Загальну декларацію конфіскували як антирадянщину
У радянські часи вивчати цей документ було заборонено, згадує голова Української гельсінської спілки з прав людини Євген Захаров: «Відомо, наприклад, що Кандиба кожного дня переписував Загальну декларацію в таборі. У нього забирали, а він її знову переписував. Для тих часів це був антирадянський документ, який забирали на обшуках».
Коли в Нью-Йорку 60 років тому голосували за Загальну декларацію прав людини українська делегація при ООН, вслід за радянською, утрималася. За оцінкою Євгена Захарова, цей сумний шлейф тягнеться і донині. Україна, на думку правозахисника, досі не дотримується всіх принципів головного правозахисного документа.
«Найгостріша проблема сьогодні в Україні — це дуже низький рівень політичної свободи, коли фактично право обирати мають тільки ті, хто входить до політичних партій, а їх усього чотири відсотки населення. Решта такої можливості немає. А партії, схожі на КПРС, все в них вирішує авторитарний лідер фактично», – сказав Євген Захаров в інтерв`ю Радіо Свобода у Міжнародний день прав людини.
Водночас, на думку правозахисників, за останні роки становище з дотриманням прав людини в Україні поліпшилося, передовсім це стосується свободи слова.
(Київ – Прага)
«Ми напередодні визначальної події, як в житті ООН, так і в житті людства. Загальна декларація може стати міжнародною Маґна картою для кожного», – заявила Елеонора Рузвельт перед голосуванням.
Ці слова були пророчими. Як і Маґна карта, ключовий британський закон 13 століття, Загальна декларація стала засадничим документом. Вона надихала і авторів Конституцій повоєнного світу, і правозахисний рух.
Серед іншого, Декларація гарантує право на свободу слова, віросповідання, право на роботу і на життя вільне від рабства та експлуатації. За даними Книги рекордів Ґіннеса, цей документ має світову першість за кількістю перекладів.
Білл Боулінґ, лондонський фахівець з міжнародного права, каже Радіо Свобода, що дотримання прав людини стало невід'ємною частиною міжнародних норм.
«Хоча Загальна декларація не є юридично обов’язковим договором, вважають, що вона віддзеркалює звичаєве міжнародне право, яке обов’язкове для всіх держав. Всі міжнародні договори, які виникли згодом, щодо подолання дискримінації жінок, расової дискримінації, захисту прав дітей, усі вони ґрунтуються на Загальній декларації. Це – основа», – зауважує юрист.
Для тих часів це був антирадянський документ, який забирали на обшуках
Але Декларація має і своє коло критиків. Дехто вважає, що автори документа забули про інші ключові права, такі як право не брати участь у війнах. Інші кажуть, що Декларація беззуба, бо не обов’язкова до виконання, що дає змогу деяким членам ООН безкарно її порушувати.
Загальну декларацію конфіскували як антирадянщину
У радянські часи вивчати цей документ було заборонено, згадує голова Української гельсінської спілки з прав людини Євген Захаров: «Відомо, наприклад, що Кандиба кожного дня переписував Загальну декларацію в таборі. У нього забирали, а він її знову переписував. Для тих часів це був антирадянський документ, який забирали на обшуках».
Коли в Нью-Йорку 60 років тому голосували за Загальну декларацію прав людини українська делегація при ООН, вслід за радянською, утрималася. За оцінкою Євгена Захарова, цей сумний шлейф тягнеться і донині. Україна, на думку правозахисника, досі не дотримується всіх принципів головного правозахисного документа.
«Найгостріша проблема сьогодні в Україні — це дуже низький рівень політичної свободи, коли фактично право обирати мають тільки ті, хто входить до політичних партій, а їх усього чотири відсотки населення. Решта такої можливості немає. А партії, схожі на КПРС, все в них вирішує авторитарний лідер фактично», – сказав Євген Захаров в інтерв`ю Радіо Свобода у Міжнародний день прав людини.
Водночас, на думку правозахисників, за останні роки становище з дотриманням прав людини в Україні поліпшилося, передовсім це стосується свободи слова.
(Київ – Прага)