Нью-Йорк – Американський журнал «Washington Quarterly» опублікував аналітичну статтю про причини проблем української нафтогазової галузі. Саме ці, зокрема, проблеми не дозволяють Україні долучитися до Європейського Союзу й НАТО.
Стаття щойно з’явилася в новорічному номері журналу «Washington Quarterly». Це так званий товстий журнал, політичний щоквартальник.
Ця публікація – фундаментальне дослідження.. Адже, враховуючи мало не щоденні повідомлення в українській пресі про енергетичну кризу, проблеми з опаленням, про титанічну боротьбу Києва з Кремлем і «Газпромом» навколо ціни на зріджений газ, може скластися враження, що Україна не має власних енергоносіїв – самі лише газові труби та нафтогони для європейського транзиту з Росії та Центральної Азії.
Між тим, автори розвідки, науковці Едвард Чау та Джонатан Елкінд нагадують, що Україна посідає щедрі нафтогазові ресурси як під землею, так і біля чорноморських берегів, має добре підготовлених робітників у галузі енергетики і багатий досвід видобутку, транспортування й переробки нафти й газу.
До того ж, країна вигідно розташована стратегічно і має розгалужену інфраструктуру. Та попри всі ці позитиви, Україна досі не розв’язала проблем власної енергетичної безпеки.
Причини? «Неповний перехід до ринкової економіки, хронічний брак інвестицій і цілковита непрозорість прийняття політичних рішень, що підгодовує корупцію. Через 17 років після розвалу СРСР енергетична економіка незалежної України залишається замороженою у перехідному періоді. Державна компанія «Нафтогаз України» має заполітизоване керівництво, роздуті штати, велику заборгованість і вкрай погано керована... Непрозорість сягає піку у міжнародній торгівлі газом. ЇЇ символ – темний посередник «РосУкрЕнерго».
Науковці наголошують, що цю компанію, яка не має ані власних активів, ані досвіду, ані прозорості, посадили в самісінький центр газової економіки України. Вона багатіє на перепродажу газу, причому «згідно з численними повідомленнями, прибутки «РосУкрЕнерго» пливуть до кишень високих посадовців у російській та українській газовій промисловості та в урядових структурах. В українській нафтогазовій промисловості переважають і навіть душать її діячі, що контролюють інвестиційні рішення і грошові потоки, але не несуть особистої відповідальності ні за що, бо вони не є власниками».
Причому, «впливові особи та ключові політичні постаті доять енергетичний сектор, зокрема нафтогазову промисловість, для особистого збагачення і як джерело політичного фінансування».
Як Україна може подолати енергетичну кризу?
Україна, як пише «Washington Quarterly», мусить усвідомити, що поки там панує казнокрадство й хабарництво, вона не зможе приєднатися ані до Європейського Союзу, ані до НАТО.
Поки що єдиним справді важливим і обіцяючим здобутком Помаранчевої революції залишається відкрита й вільна преса.
Нинішній стан справ демонструє, що чільною передумовою змін є політичне бажання. Поки що «потребами країни жертвують заради політичної вигоди й особистого збагачення, підважуючи всю політичну систему. Допоки енергетична політика слугуватиме інтересам політичної еліти, небезпека залишатиметься... Поки що жодна політична фракція не виказує бажання поступитися власними інтересами для добра країни. Це мусить змінитися, якщо Україна хоче стати членом євроатлантичної спільноти...».
Журнал зауважує, що Україна має добре освічене населення, промислові та технологічні здобутки, колосальний сільськогоподарський потенціал і культурне багатство, що робить її природним кандидатом для членства у євроатлантичній спільноті, якщо цього бажає народ. Однак нинішня форма енергетичного сектора є небезпечною для самої України та для її сусідів. Якщо Україна не модернізує його, цей сектор і надалі підважуватиме українську політику, економіку й енергетичну безпеку, загрожуватиме енергетичній безпеці Європи», – вважає американський журнал.
Ця публікація – фундаментальне дослідження.. Адже, враховуючи мало не щоденні повідомлення в українській пресі про енергетичну кризу, проблеми з опаленням, про титанічну боротьбу Києва з Кремлем і «Газпромом» навколо ціни на зріджений газ, може скластися враження, що Україна не має власних енергоносіїв – самі лише газові труби та нафтогони для європейського транзиту з Росії та Центральної Азії.
Між тим, автори розвідки, науковці Едвард Чау та Джонатан Елкінд нагадують, що Україна посідає щедрі нафтогазові ресурси як під землею, так і біля чорноморських берегів, має добре підготовлених робітників у галузі енергетики і багатий досвід видобутку, транспортування й переробки нафти й газу.
До того ж, країна вигідно розташована стратегічно і має розгалужену інфраструктуру. Та попри всі ці позитиви, Україна досі не розв’язала проблем власної енергетичної безпеки.
Причини? «Неповний перехід до ринкової економіки, хронічний брак інвестицій і цілковита непрозорість прийняття політичних рішень, що підгодовує корупцію. Через 17 років після розвалу СРСР енергетична економіка незалежної України залишається замороженою у перехідному періоді. Державна компанія «Нафтогаз України» має заполітизоване керівництво, роздуті штати, велику заборгованість і вкрай погано керована... Непрозорість сягає піку у міжнародній торгівлі газом. ЇЇ символ – темний посередник «РосУкрЕнерго».
Науковці наголошують, що цю компанію, яка не має ані власних активів, ані досвіду, ані прозорості, посадили в самісінький центр газової економіки України. Вона багатіє на перепродажу газу, причому «згідно з численними повідомленнями, прибутки «РосУкрЕнерго» пливуть до кишень високих посадовців у російській та українській газовій промисловості та в урядових структурах. В українській нафтогазовій промисловості переважають і навіть душать її діячі, що контролюють інвестиційні рішення і грошові потоки, але не несуть особистої відповідальності ні за що, бо вони не є власниками».
Причому, «впливові особи та ключові політичні постаті доять енергетичний сектор, зокрема нафтогазову промисловість, для особистого збагачення і як джерело політичного фінансування».
Як Україна може подолати енергетичну кризу?
Україна, як пише «Washington Quarterly», мусить усвідомити, що поки там панує казнокрадство й хабарництво, вона не зможе приєднатися ані до Європейського Союзу, ані до НАТО.
Поки що єдиним справді важливим і обіцяючим здобутком Помаранчевої революції залишається відкрита й вільна преса.
Нинішній стан справ демонструє, що чільною передумовою змін є політичне бажання. Поки що «потребами країни жертвують заради політичної вигоди й особистого збагачення, підважуючи всю політичну систему. Допоки енергетична політика слугуватиме інтересам політичної еліти, небезпека залишатиметься... Поки що жодна політична фракція не виказує бажання поступитися власними інтересами для добра країни. Це мусить змінитися, якщо Україна хоче стати членом євроатлантичної спільноти...».
Журнал зауважує, що Україна має добре освічене населення, промислові та технологічні здобутки, колосальний сільськогоподарський потенціал і культурне багатство, що робить її природним кандидатом для членства у євроатлантичній спільноті, якщо цього бажає народ. Однак нинішня форма енергетичного сектора є небезпечною для самої України та для її сусідів. Якщо Україна не модернізує його, цей сектор і надалі підважуватиме українську політику, економіку й енергетичну безпеку, загрожуватиме енергетичній безпеці Європи», – вважає американський журнал.