Дмитро Шульга
Кіровоград – Рівно рік тому в Кіровограді розпочав роботу дитячий будинок «Наш дім». Створений за польською моделлю, він є першою спробою не лише в місті, але й у всій Україні перетворити інтернат для сиріт на місце, яке діти можуть назвати домом.
Директор «Нашого дому» Сергій Покидов розповів, у чому ж відмінність його інтернату від інших. «Унікальність цього закладу полягає у тому, що він побудований повністю на індивідуальному підході до виховання дитини. Ці діти розподілені між вихователями закладу, тобто у кожного вихователя не більше трьох дітей, особисто якими він піклується і займається», – зазначає пан Покидов.
Кіровоград – Рівно рік тому в Кіровограді розпочав роботу дитячий будинок «Наш дім». Створений за польською моделлю, він є першою спробою не лише в місті, але й у всій Україні перетворити інтернат для сиріт на місце, яке діти можуть назвати домом.
Директор «Нашого дому» Сергій Покидов розповів, у чому ж відмінність його інтернату від інших. «Унікальність цього закладу полягає у тому, що він побудований повністю на індивідуальному підході до виховання дитини. Ці діти розподілені між вихователями закладу, тобто у кожного вихователя не більше трьох дітей, особисто якими він піклується і займається», – зазначає пан Покидов.
Діти, якими опікуються у «Нашому Домі», або сироти, або їхні батьки позбавлені батьківських прав. Якщо діти мають родичів, то вихователі намагаються підтримувати ці родинні зв’язки дітей.
«Основна функція нашого закладу – повернути дитину до родини або знайти прийомну сім’ю для цієї дитини. Якщо і це вже неможливо, то підготувати її до самостійного дорослого життя. А це означає дати їй елементарні життєві навички: готування, прибирання, вміння користуватися власним бюджетом, вміння обходитися з людьми, вміння навчатися і так далі. Тобто все, що мають робити звичайні діти, які виходять зі звичайних сімей», – говорить Сергій Покидов.
Одна із 14 вихованців «Нашого дому», 9-річна Віола нині вчиться у третьому класі, любить трудове навчання, українську мову, математику. Кілька років тому батьків дівчинки позбавили батьківських прав, але зараз стосунки у сім’ї налагодилися.
«У п’ятницю після уроків я до нього їжджу. Мій тато працює допізна, тому я залишаюся з мамою. Ми гуляємо», – розповіла дівчинка.
Як кажуть вихователі, за рік їхні вихованці подолали багато проблем: зі влаштуванням до школи, зі власним характером та звичками. Тепер діти навчаються у звичайній школі разом з іншими однолітками, поменшало бійок, діти стали толерантнішими один до одного, деякі кинули палити.
Також вихованці «Нашого дому» мають можливість відвідувати різноманітні спортивні секції і гуртки у місті; вільно ходити у гості до своїх друзів чи запрошувати їх до свого будинку, який вони між собою лагідно називають «домиком».
«Наш дім» «задихається» від бюрократичної роботи, якої хоче позбутися
Звісно, не все так безхмарно, як може видаватися. «Наш дім», за словами директора, «задихається» від бюрократичної роботи, на яку міні-інтернат не розрахований. Сергій Покидов говорить, що його головною проблемою є відсутність нормативної бази для існування такого типу дитячих будинків.
«Нас створено на базі інтернатного закладу. Тобто вся правова, нормативна база – це все документи інтернату, в якому є 5-7 бухгалтерів, 2-3 дієтсестри, кухарі, кастелянші, діловоди, секретарі і так далі. Тут нічого цього немає, а всю документацію ми маємо робити. І в нас є певна дилема: займатися або документами, або дітьми», – каже він.
Як вирішити цю проблему, в інтернаті ще не знають. Тому розраховують на підтримку Управління у справах сім’ї, молоді та спорту міськради та Благодійного фонду «Благополуччя дітей», з ініціативи яких «Наш дім» і був створений.
У «Нашому домі» дуже сподіваються, що результати кіровоградського експерименту виявляться вдалими, а приклад «Нашого дому» може стати зразком для реформування усієї інтернатної системи України, щоб місце, де живе дитина, незалежно від того, має вона батьків, чи ні, було її домом.
(Кіровоград – Київ – Прага)