Київ – Перший заступник голови парламентського комітету у закордонних справах Тарас Чорновіл із палкого прихильника членства України в НАТО став євроатлантичним скептиком. Напередодні брюссельського саміту НАТО Радіо Свобода звернулося до нього за коментарем з приводу перспектив членства України в Альянсі.
– Пане Чорновіл, посол США в Україні Вільям Тейлор нещодавно заявив, що Україна ПДЧ не отримає, але є можливість коротшого шляху до Альянсу. Як ці слова перекласти з дипломатичної мови?
– У перекладі з дипломатичної мови це називається відверто посилати. Це відмова достатньо жорстка і без визначення якихось конкретних термінів. Якщо в Бухаресті (на саміті країн НАТО, що відбувся в березні цього року – Радіо Свобода) відкладали надання ПДЧ, то тепер нам взагалі нічого не обіцяють. Через причини внутрішні ( політичну гризню в Україні) та зовнішні (активну позицію Росії) нам відмовлено в наданні ПДЧ на невизначений термін.
– І все ж вирішальною була роль якого чинника: зовнішнього чи внутрішнього?
– Вони пов’язані. У нас внутрішньополітичні сили обслуговують російський чинник. Зрештою в країні, де Президента підтримує 5% населення, а 60% – жорстко проти, всі його ініціативи активно не сприймають. Якими б не були ці ініціативи. Ну, і зовнішній фактор – Росія, яка хоче показати, що в цій частині світу Москва – начальник. Це демонстрація великодержавності.
Щодо нашого просування в НАТО я хотів би навести такий приклад. Років п’ять тому хтось із моїх знайомих просив зробити посвідчення помічника депутата, потребу в ньому пояснивши так: «Я буду ним ментів шугати». Звичайно, я не дав йому посвідчення. От схожа ситуація і в нас із НАТО! Коли ми до НАТО, яке вибудовує відносини з Росією, кажемо: «Пустіть нас до себе – ми членством у НАТО будемо москалів шугати», – то вони нас і на поріг не пустять. Ющенко так і не зрозумів, що НАТО 1949 року і НАТО 2008 року – це різні організації.
– Тож яким є шлях до НАТО — коротший за ПДЧ?
– США можуть запропонувати обійти цю процедуру. Але всі рішення в Альянсі ухвалюються одноголосно. Скажімо, проти Македонії виступила одна Греція. Причому США дуже хотіли, щоб Македонія стала членом НАТО, але одне-єдине застереження мало вирішальну роль. А відносно України десь третина країн-членів проти. ПДЧ – це норма, зафіксована після першої хвилі розширення НАТО. Не зафіксовано, що саме має бути в ПДЧ, окрім основних п’яти напрямків. Але обов’язковість ПДЧ закріплена в базових документах. Після того, як почалося масове розширення, є право вето в кожної країни, і почались певні стопори, щоб новий член не створював проблем для Альянсу. Інша річ, що тут є подвійні стандарти: ПДЧ можна пройти і відносно символічно. Скажімо, Албанія цей план виконала дуже символічно.
В Україні ПДЧ прирівнюється фактично до вступу в Північноатлантичний блок. В інших країнах цього не було. Надто багато шуму навколо цього зробили в країні: і Партія регіонів, і Президент. У 2004 році такої реакції на ПДЧ не було. Так, на вступ до НАТО частина еліт відреагувала б негативно, а до ПДЧ ставилися спокійно. Але НАТО проґавило цей час.
– Помічник держсекретаря США Деніел Фронд сказав, що наше членство в НАТО – це шлях на роки. Як Ви гадаєте, про скільки років ідеться?
– В принципі, НАТО – це не Євросоюз. Там значно меншу роль відіграють соціальні стандарти, обсяги виробництва. У НАТО єдиний критерій: прийняття країни понизить чи підвищить рівень безпеки. У 2004 році Україна могла отримати ПДЧ і невдовзі – членство в Альянсі без великого опору Росії. А зараз, коли Росія посилює свою експансію, в Європі не хочуть через Грузію та Україну свої домовленості з Росією ламати і підвищувати рівень протистояння. Я думаю, Україна буде більш-менш готова, коли Ющенко піде з президентської посади. Ющенко – це президент «холодної війни». Адекватна дискусія може поновитися після 2010 року.
(Київ – Прага)