«Шлюбна лихоманка?» 106 000 пар стали на весільний рушник з липня по вересень цього року

Паралельно з тим, що українці почали активніше брати шлюб, знизилася кількість розлучень – майже на 40 відсотків. Найміцніші сім’ї, за даними рагсів, зафіксовані у Закарпатській, Львівській, Івано-Франківській і Волинській областях. Там на кожні 3-4 шлюби припадає лише одне розлучення. Рівненщина і Волинь славиться не лише своїми міцними сім’ями, але й великою кількістю у них дітей.

««Чим більше дітей, тим міцніша сім’я», - вважає рівнянин Сергій Михайлус, котрий за два десятка років разом з дружиною Оленою нажив найбільше багатство – сімох дітей. Сергій – інженер-комп’ютерник, Олена – музикант, обоє мають вищу освіту. Для того, щоб вижити таким численним сімейством, подружжя продало квартиру в Рівному і переселилося в приміське село Обарів. Сергій розповідає, що про міцну сім’ю мріяв завжди. «Я ріс один у мами, а в сім’ї дружини було п’ятеро дітей. Вона собі все це чітко уявляла. Я зараз дивлюсь, як вони між собою досить дружні, хоча іноді й сваряться чи ображаються один на одного… Але бачу, що вони будуть один одного підтримувати й надалі в житті. Розраховуємо й на те, що старші почнуть працювати й будуть підтримувати менших. На державу я якось не розраховую… От єдине, що встигаємо – раз на рік ходимо в походи. Ходили на Алтай, в Саяни, на Кавказ…».

Доктор філології, краєзнавець Ярослав Поліщук каже, що феномен «багатодітності» його земляків аж ніяк не пов’язаний з низьким рівнем освіти, а швидше з притаманним їм тяжінням до спокійного, врівноваженого, «хліборобського» життя, спрямованого на створення, а не на руйнування. «Волинь у цьому сенсі має досить глибоку, вкорінену традицію, і, незважаючи на те, що ця традиція переривалася в совєцький період, вона досить міцна ще, особливо серед сільського населення. По перше, це релігійна традиція: відомо, що розлучення трактується церквою негативно, особливо якщо пара повінчана, а по-друге – традиція звичаєва: розлучених так само негативно трактують і з погляду сільського чи традиційного, народного звичаю».

Народознавець Марія Немиро розповідає про маловідомий факт: на початку четвертого століття предки нинішніх слов’ян пішли війною на Скандинавію, потерпіли там поразку, після чого частина воїнів залишилася на території сучасної Данії. Згодом тамтешні народи пережили демографічний бум. Особливе ставлення поліщуків до родинних цінностей підтверджують і дослідження Михайла Грушевського, каже Марія Немиро.

Крім любові, родинні стосунки цементують народні традиції та релігійність, у західних регіонах вони сильніші, підтверджує Олена Чебанюк, науковий співробітник Інституту мистецтвознавства. А окрім цього, там більшою мірою присутній економічний розрахунок. «Десь до другої половини ХХ сторіччя виходили заміж за порадою батьків, а не з любові. Бабуся мені розповідала, що перший раз побачила свого майбутнього чоловіка, коли його привели до неї свататися. Вона була дуже задоволена всім, вони прожили все життя щасливо».

Кінець літа — початок осені — це традиційна пора одружень, тож недивно, що на початок вересня кількість шлюбів зросла, каже Ірина Прибиткова, провідний науковий співробітник Інституту соціології.

«Це давня традиція, адже коли підчас сільськогосподарських робіт грали весілля? Завжди або восени, або на свята . Загалом за останні кілька років сталася стабілізація демографічної ситуації, збільшилася народжуваність».

Сучасні молоді українці наразі не поспішають офіційно зв'язувати себе, зазначає Людмила Матвієць, психолог Київського міського центру здоров’я. За її словами, нині змінилося саме уявлення про шлюб, про обов’язки чоловіка і жінки, а сім’я в наш час не має великого авторитету.

Гаяне та Олександр з таким твердженням не згодні. Одружилися у серпні цього року – після закінчення 4 курсу ВНЗ. Вона вірменка, він українець. Різниця темпераментів тільки зміцнює сім’ю, коли у фундаменті її — кохання. За словами Гаяне, вони вирішили проігнорувати забобон щодо високосного року і одружитися саме зараз. «Ми зустрічалися півтора року до того, як одружитися. Спочатку я злякалася, що високосний рік. А потім зрозуміла, що, якщо людина кохає тебе і ти кохаєш людину, то навіщо чекати».

У високосний рік забобонні пари не поспішають укладати шлюб, зазначає Наталя Городецька, заступник директора київського Лівобережного палацу одружень. За її словами, цього року вони розписали менше молодят, ніж попереднього. Проте на її пам’яті було багато цікавих пар. «Була одна пара – нареченим було по 80 років, вони були знайомі з дитинства. А розписалися вони тоді, коли померли їхні другі половинки. Вони все життя кохали один одного, але з якихось причин не могли бути разом. Всі їхні діти поприходили на весілля. В іншій парі, яка всіх розчулила, наречена була хворою, не могла ходити. Тож її майбутній чоловік весь час носив її на руках».

В українській традиції, кажуть етнографи, чоловік і жінка у родині розглядалися як дві рівнозначні особистості, яких об’єднує любов, повага і взаєморозуміння. На відміну від російського — «супругі»,тобто люди в одній упряжці,— українське «подружжя» означає два друга по життю.