Володимир Лановий Київ – Економічна криза в Україні стала реальністю: зупиняються підприємства, скорочуються філії банків, звільняються працівники. Хоча ще 3 місяці тому показники розвитку української економіки впевнено йшли вгору. Враження таке, що на країну накотилося економічне цунамі, якого ніхто не очікував.
Значною мірою це так, хоча криза поступово підкрадалася до домівок українських громадян. Ще у середині минулого року в країні розігналася інфляція цін, що сягнула 11% за останні 6 місяців 2007 року. У першій половині 2008 стрибнули вгору процентні ставки за банківськими кредитами і захитався до цього стабільний валютній курс гривні. Відбулося зниження темпів інвестування економіки та впали обсяги будівельної індустрії.
Економічне ж цунамі накотилося ззовні і, мабуть, воно типове для таких країн, як наша, які не можна віднести ні до високотехнологічних західних, ні до рентомістких нафтогазових країн Сходу. Ми, як і більшість інших держав світу, опинилися між першими і другими і сповна черпаємо усі біди, характерні як для однієї, так і для другої сторони. Україна також не змогла приєднатися до групи країн, що швидко розвиваються, – БРІК (Бразилія, Росія, Індія, Китай), не здійснивши модернізацію і не маючи інших переваг, характерних для цих держав. Що ж це за біди?
По-перше, Україна як і усі інші країни світу стала фінансовим донором безодні, що розгорнулася у США. У результаті в нашій країні через відтік капіталів відбувається найглибше у світі падіння фондово-біржових індексів та найстрімкіша декапіталізація підприємств. (При цьому американські індекси залишаються найбільш стабільними).
По-друге, наша країна, як і західні держави, мала в останні роки занижену прибутковість економіки через завищені ціни на нафту і газ. Натомість у країнах-виробниках цих ресурсів завищені ціни давали можливість отримувати шалені доходи. Через ці обставини ми не мали можливостей створити стабілізаційний фонд, як це зробили Росія, країни Перської затоки, Китай та інші. Зараз ці країни мають кошти як для фінансової допомоги власним банкам і підприємствам, так і для надання кредитів країнам Заходу, що потерпають від фінансового лиха. Ці кредитні потоки Україну оминають, залишаючи її сам на сам з її валютно-курсовими і кредитно-банківськими проблемами.
По-третє, Україна перебувала у значно гірших передкризових економічних умовах ніж високотехнологічні, паливно-добувні країни та країни БРІКу. Вже другий рік нестримно наростає дефіцит зовнішньої торгівлі і валютно-платіжного балансу. У цих умовах сьогоднішня призупинка надходження іноземних капіталів спровокувала провал валютного курсу гривні, а це – падіння виробництва і споживання в Україні в середньостроковій перспективі.
По-четверте, спад активності на зовнішніх ринках для України означає зменшення замовлень на її промислову і аграрну продукцію, падіння цін і збитки підприємств. Не маючи фінансово-компенсаційних джерел та допустивши падіння обсягів інвестицій, ми не можемо підтримати внутрішній попит на продукцію цих підприємств або профінансувати відповідні збитки (чим зараз займаються країни-постачальники паливних ресурсів).
Треба створити світовий стабілізаційний фонд
Отже, для України подолання кризи – не тільки ліквідація фінансових дефіцитів і заборгованостей, а й реальне відвоювання позицій підприємств на світових ринках та відновлення виробництва для внутрішніх потреб.
Очевидно, кредитна бульбашка, що луснула у США, дасть початок фундаментальним змінам у світовому економічному порядку. Потрібні нові важелі більш рівномірного розподілу прибутків через механізм ціноутворення, зокрема, на енергетичні товари. Повинна бути вирівнена еквівалентність розрахунків у світовій торгівлі завдяки більш гармонійному курсоутворенню між основними світовими валютами. Логічним стає створення світового стабілізаційного фонду зі спільним керівництвом і з механізмом доступу до його ресурсів для усіх країн, які постраждали від міжнародної фінансової неліквідності.
Серйозні висновки необхідно зробити й на національному рівні. Не тільки у США треба знайти краще співвідношення між регуляцією і саморегуляцією на фінансових ринках та посилити контроль центральної банківсько-резервної установи за кредитно-грошовими потоками, що здійснюють будь-які національні фінансові заклади. Не тільки у цивілізованих країнах Заходу потрібно реєструвати державою і контролювати виконання усіх інвестиційно-будівельних угод (у тому числі з індивідуальними інвесторами). Не тільки в країнах із високою фінансовою культурою треба створювати механізми державного контролю і обов’язкового страхування від знецінення фондово-корпоративних індексів і застосування нормативних обмежень для емісії деривативів.
Що повинна зробити Україна
Однак в Україні має бути реалізована глибша програма, оскільки ситуація у ній є ще не найгірша. Застарілість базових виробництв, неконкурентоспроможність продукції плюс відсутність аксіоматичних ринкових і владних інститутів можуть затягнути українське падіння на значно довший період, ніж в інших країнах світу.
Програма для України повинна включати як невідкладні, екстраординарні дії в протистоянні внутрішнім і зовнішнім фінансовим вибухам, так й цілий пласт структурних та інституційних реформ, без яких ми не зможемо конкурувати у сьогоднішньому єдиному і безжалісному світі.
Подальша світова економічна історія, на наш погляд, буде історією боротьби країн за свою частку у глобальному інвестиційному потоці. Отже, найсуттєвішим в антикризовій національній програмі повинні стати саме реформи, що зроблять Україну достойним учасником боротьби на світовому інвестиційному ринку. Вони включатимуть:
– трансформацію валютного, кредитного та інвестиційного ринків в Україні у напрямку їх дерегуляції, прозорості, відкритості для зовнішнього світу, рівності прав учасників, усунення адміністративних втручань;
– глибоку податкову реформу, що передбачає зниження оподаткування прибутків підприємств і громадян, введення накопичувальних внесків до державних пенсійного, страхового, екологічного фондів та оподаткування нерухомості, енергоємності, природоспоживання;
– реформування фондово-корпоративних відносин – захист прав дрібних акціонерів, щоквартальна фіксація прибутків корпорацій, банківські гарантії біржових операцій (створення інвестиційних банків), публічні розміщення емісій акцій, введення індивідуальної онлайнової торгівлі останніми та інше;
– програму широкої демонополізації і антимонопольного регулювання: поділ штучних державних господарських монополій, що працюють на внутрішньому ринку, декорпоратизація державних холдингів, забезпечення ліквідності їх боргів, скасування тарифних, податкових, боргових пільг та індульгенцій сировинним і енергетичним галузям, реорганізація монополістичних приватних компаній, незалежне, публічне регулювання природних і мережевих монополій тощо;
– ринкове реформування окремих секторів, що залишаються під адміністративним контролем: паливно-енергетичного, аграрного, машинобудівного, транспортного, дорожнього господарства, телекомунікаційного і телеінформаційного, комунального, житлово-господарського і деяких інших.
Мають бути здійснені поверхневі, але вкрай необхідні регуляції
Паралельно з глибинними трансформаціями в Україні мають бути здійснені достатньо поверхневі, але вкрай необхідні регуляції. Маємо зупинити розхитаність валютного ринку і підтримати курс гривні, що допоможе краще врівноважити експорт з імпортом. У форсованому режимі необхідно подолати колапс банківської системи, що насувається: забезпечити гарантії вкладів, підняти відсотки за гривневими і валютними депозитами, скасувати заборону на видання нових кредитів, відновити ефективне рефінансування банків, усунути адміністративно-вибірковий порядок продажу валюти на міжбанківському ринку. Треба змінити структуру бюджету на наступний рік, скоротивши видатки на апарат і оборону, обслуговування державного боргу тощо, і виділити додаткові кошти на енергозбереження, стимулювання малого та середнього бізнесу, реконструкцію експортно-орієнтованих підприємств, підтримку вартості акцій стратегічних підприємств, будівельно-інфраструктурні і житлові програми. Треба також терміново включити стимули росту експорту, особливо високотехнологічних товарів і послуг.
В країні, нарешті, потрібні реформи системи управління, яка залишається непродуктивною, короткозорою, громіздкою, надобтяжливою і марною.
********
Володимир Лановий, доктор економічних наук, голова спостережної ради Української державної інноваційної компанії, двічі міністр економіки України, колишній перший заступник прем’єр-міністра, колишній виконуючий директор Фонду державного майна.
Економічне ж цунамі накотилося ззовні і, мабуть, воно типове для таких країн, як наша, які не можна віднести ні до високотехнологічних західних, ні до рентомістких нафтогазових країн Сходу. Ми, як і більшість інших держав світу, опинилися між першими і другими і сповна черпаємо усі біди, характерні як для однієї, так і для другої сторони. Україна також не змогла приєднатися до групи країн, що швидко розвиваються, – БРІК (Бразилія, Росія, Індія, Китай), не здійснивши модернізацію і не маючи інших переваг, характерних для цих держав. Що ж це за біди?
По-перше, Україна як і усі інші країни світу стала фінансовим донором безодні, що розгорнулася у США. У результаті в нашій країні через відтік капіталів відбувається найглибше у світі падіння фондово-біржових індексів та найстрімкіша декапіталізація підприємств. (При цьому американські індекси залишаються найбільш стабільними).
По-друге, наша країна, як і західні держави, мала в останні роки занижену прибутковість економіки через завищені ціни на нафту і газ. Натомість у країнах-виробниках цих ресурсів завищені ціни давали можливість отримувати шалені доходи. Через ці обставини ми не мали можливостей створити стабілізаційний фонд, як це зробили Росія, країни Перської затоки, Китай та інші. Зараз ці країни мають кошти як для фінансової допомоги власним банкам і підприємствам, так і для надання кредитів країнам Заходу, що потерпають від фінансового лиха. Ці кредитні потоки Україну оминають, залишаючи її сам на сам з її валютно-курсовими і кредитно-банківськими проблемами.
По-третє, Україна перебувала у значно гірших передкризових економічних умовах ніж високотехнологічні, паливно-добувні країни та країни БРІКу. Вже другий рік нестримно наростає дефіцит зовнішньої торгівлі і валютно-платіжного балансу. У цих умовах сьогоднішня призупинка надходження іноземних капіталів спровокувала провал валютного курсу гривні, а це – падіння виробництва і споживання в Україні в середньостроковій перспективі.
По-четверте, спад активності на зовнішніх ринках для України означає зменшення замовлень на її промислову і аграрну продукцію, падіння цін і збитки підприємств. Не маючи фінансово-компенсаційних джерел та допустивши падіння обсягів інвестицій, ми не можемо підтримати внутрішній попит на продукцію цих підприємств або профінансувати відповідні збитки (чим зараз займаються країни-постачальники паливних ресурсів).
Треба створити світовий стабілізаційний фонд
Отже, для України подолання кризи – не тільки ліквідація фінансових дефіцитів і заборгованостей, а й реальне відвоювання позицій підприємств на світових ринках та відновлення виробництва для внутрішніх потреб.
Очевидно, кредитна бульбашка, що луснула у США, дасть початок фундаментальним змінам у світовому економічному порядку. Потрібні нові важелі більш рівномірного розподілу прибутків через механізм ціноутворення, зокрема, на енергетичні товари. Повинна бути вирівнена еквівалентність розрахунків у світовій торгівлі завдяки більш гармонійному курсоутворенню між основними світовими валютами. Логічним стає створення світового стабілізаційного фонду зі спільним керівництвом і з механізмом доступу до його ресурсів для усіх країн, які постраждали від міжнародної фінансової неліквідності.
Серйозні висновки необхідно зробити й на національному рівні. Не тільки у США треба знайти краще співвідношення між регуляцією і саморегуляцією на фінансових ринках та посилити контроль центральної банківсько-резервної установи за кредитно-грошовими потоками, що здійснюють будь-які національні фінансові заклади. Не тільки у цивілізованих країнах Заходу потрібно реєструвати державою і контролювати виконання усіх інвестиційно-будівельних угод (у тому числі з індивідуальними інвесторами). Не тільки в країнах із високою фінансовою культурою треба створювати механізми державного контролю і обов’язкового страхування від знецінення фондово-корпоративних індексів і застосування нормативних обмежень для емісії деривативів.
Що повинна зробити Україна
Однак в Україні має бути реалізована глибша програма, оскільки ситуація у ній є ще не найгірша. Застарілість базових виробництв, неконкурентоспроможність продукції плюс відсутність аксіоматичних ринкових і владних інститутів можуть затягнути українське падіння на значно довший період, ніж в інших країнах світу.
Програма для України повинна включати як невідкладні, екстраординарні дії в протистоянні внутрішнім і зовнішнім фінансовим вибухам, так й цілий пласт структурних та інституційних реформ, без яких ми не зможемо конкурувати у сьогоднішньому єдиному і безжалісному світі.
Подальша світова економічна історія, на наш погляд, буде історією боротьби країн за свою частку у глобальному інвестиційному потоці. Отже, найсуттєвішим в антикризовій національній програмі повинні стати саме реформи, що зроблять Україну достойним учасником боротьби на світовому інвестиційному ринку. Вони включатимуть:
– трансформацію валютного, кредитного та інвестиційного ринків в Україні у напрямку їх дерегуляції, прозорості, відкритості для зовнішнього світу, рівності прав учасників, усунення адміністративних втручань;
– глибоку податкову реформу, що передбачає зниження оподаткування прибутків підприємств і громадян, введення накопичувальних внесків до державних пенсійного, страхового, екологічного фондів та оподаткування нерухомості, енергоємності, природоспоживання;
– реформування фондово-корпоративних відносин – захист прав дрібних акціонерів, щоквартальна фіксація прибутків корпорацій, банківські гарантії біржових операцій (створення інвестиційних банків), публічні розміщення емісій акцій, введення індивідуальної онлайнової торгівлі останніми та інше;
– програму широкої демонополізації і антимонопольного регулювання: поділ штучних державних господарських монополій, що працюють на внутрішньому ринку, декорпоратизація державних холдингів, забезпечення ліквідності їх боргів, скасування тарифних, податкових, боргових пільг та індульгенцій сировинним і енергетичним галузям, реорганізація монополістичних приватних компаній, незалежне, публічне регулювання природних і мережевих монополій тощо;
– ринкове реформування окремих секторів, що залишаються під адміністративним контролем: паливно-енергетичного, аграрного, машинобудівного, транспортного, дорожнього господарства, телекомунікаційного і телеінформаційного, комунального, житлово-господарського і деяких інших.
Мають бути здійснені поверхневі, але вкрай необхідні регуляції
Паралельно з глибинними трансформаціями в Україні мають бути здійснені достатньо поверхневі, але вкрай необхідні регуляції. Маємо зупинити розхитаність валютного ринку і підтримати курс гривні, що допоможе краще врівноважити експорт з імпортом. У форсованому режимі необхідно подолати колапс банківської системи, що насувається: забезпечити гарантії вкладів, підняти відсотки за гривневими і валютними депозитами, скасувати заборону на видання нових кредитів, відновити ефективне рефінансування банків, усунути адміністративно-вибірковий порядок продажу валюти на міжбанківському ринку. Треба змінити структуру бюджету на наступний рік, скоротивши видатки на апарат і оборону, обслуговування державного боргу тощо, і виділити додаткові кошти на енергозбереження, стимулювання малого та середнього бізнесу, реконструкцію експортно-орієнтованих підприємств, підтримку вартості акцій стратегічних підприємств, будівельно-інфраструктурні і житлові програми. Треба також терміново включити стимули росту експорту, особливо високотехнологічних товарів і послуг.
В країні, нарешті, потрібні реформи системи управління, яка залишається непродуктивною, короткозорою, громіздкою, надобтяжливою і марною.
********
Володимир Лановий, доктор економічних наук, голова спостережної ради Української державної інноваційної компанії, двічі міністр економіки України, колишній перший заступник прем’єр-міністра, колишній виконуючий директор Фонду державного майна.