Івано-Франківськ – Урочиста хода і віче біля пам’ятника учасникам ЗУНР, святкова академія в обласному муздрамтеатрі, смолоскипна хода від Вічевого майдану до Меморіального скверу – так сьогодні в Івано-Франківську відзначатимуть 90-у річницю Західно-Української Народної Республіки. З семи місяців її діяльності п’ять уряд працював у Станіславі. Вихідцями з Прикарпаття є чимало учасників Листопадового зриву. А ще Івано-Франківськ вважається «науковою столицею» з вивчення діяльності ЗУНР. Сьогодні тут відбудеться міжнародна конференція.
У ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року стрільці сотні Теодора Мартинця вивісили на Львівській ратуші синьо-жовтий прапор, а стрілецькі частини сотника Дмитра Вітовського зайняли найважливіші установи міста. Це був Листопадовий зрив, який заклав основи української державності, коли українські політики і військовики створили свій уряд, армію, закони і Малу Конституцію.
Основні закони були прийняті у Станіславі
Львів, Тернопіль і найдовше Станіслав був столицею ЗУНР, куди у січні 1919-го переїхав її уряд. У готелі «Австрія», що на кілька місяців змінив назву на «Одеса», містилася канцелярія президента Української Національної Ради ЗУНР (найвищого законодавчого органу) Євгена Петрушевича та його заступника Левка Бачинського, а в колишній кам’яниці для залізничної дирекції працював Секретаріат (міністерства) ЗУНР. Сьогодні тут будинок правосуддя і перед ним встановлений пам’ятник діячам ЗУНР. Серед них було чимало уродженців Прикарпаття, каже краєзнавець Михайло Головатий.
«На пам'ятнику чотири найвидатніші особистості. І лише Євген Петрушевич зі Львівщини, а Левицький, і Вітовський, і Бачинський — наші. Кость Левицький, перший голова Ради міністрів, він родом з Тисмениці. Левко Бачинський, віце-президент ЗУНР, родом із Городенківщини, із Серафинців. Дмитро Вітовський, міністр військових справ із Галицького району, із Медухи».
Саме у Станіславі були прийняті основні закони ЗУНР: «Про землю», «Про мови», «При основи шкільництва». УНР і ЗУНР були створені на уламках двох імперій – Російської та Австро-Угорської. Нарада-віче, що відбулася в приміщенні теперішньої обласної бібліотеки (сьогодні тут розгорнута виставка до 90-річчя ЗУНР) прийняла рішення про Злуку з УНР. Сам Акт про Злуку обох частин України був підписаний 22 січня 1919 року. Галицьку делегацію очолював Лев Бачинський, до її складу входив і Василь Стефаник.
Вимушена «еміграція» науковця зі Львова до Івано-Франківська
Діяльність ЗУНР до цього часу вважається одним з найменш вивчених і дискусійних питань в історії України. В радянській історіографії її виникнення пояснювалося як захоплення влади у Східній Галичині українською буржуазією. У другій половині 50-х років, на початку так званої «відлиги» львівський дослідник Олександр Карпенко висловив власне трактування цих подій, назвавши їх національно-демократичною, народною революцією. І почалося його тривале цькування: звільнення з Інституту суспільних наук, згодом зі Львівського університету, звинувачення в ідеологічній ненадійності. Тому у 1978 році вчений змушений був переїхати до Івано-Франківська. І лише в часи незалежності України професор Карпенко очолив відділ регіональних проблем Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України і Прикарпатського університету ім. В.Стефаника і під його керівництвом був виданий фундаментальний збірник документів «Західно-Українська Народна Республіка: 1918-1923. Документи і матеріали» у п'яти томах. Івано-Франківськ називають столицею наукових досліджень історії ЗУНР, каже учень професора Олександра Карпенка, викладач Прикарпатського університету, кандидат історичних наук Сергій Адамович.
«Людина зі Сходу, яка народилася на Чернігівщині, яка пройшла горнило війни, спромоглася зберегти національне обличчя, українську сутність, досліджувати історію цілої держави і донести до нас те, що могло бути втрачене, загублене. Франківськ завдяки саме Карпенкові став центром дослідження ЗУНР. Фактично це наукова столиця з вивчення ЗУНР».
В Івано-Франківську відбулися три наукові конференції за тематикою діяльності ЗУНР. До 85-річчя професора Олександра Карпенка два роки тому був виданий збірник «З історії ЗУНР».
(Івано-Франківськ – Київ – Прага)
Основні закони були прийняті у Станіславі
Львів, Тернопіль і найдовше Станіслав був столицею ЗУНР, куди у січні 1919-го переїхав її уряд. У готелі «Австрія», що на кілька місяців змінив назву на «Одеса», містилася канцелярія президента Української Національної Ради ЗУНР (найвищого законодавчого органу) Євгена Петрушевича та його заступника Левка Бачинського, а в колишній кам’яниці для залізничної дирекції працював Секретаріат (міністерства) ЗУНР. Сьогодні тут будинок правосуддя і перед ним встановлений пам’ятник діячам ЗУНР. Серед них було чимало уродженців Прикарпаття, каже краєзнавець Михайло Головатий.
«На пам'ятнику чотири найвидатніші особистості. І лише Євген Петрушевич зі Львівщини, а Левицький, і Вітовський, і Бачинський — наші. Кость Левицький, перший голова Ради міністрів, він родом з Тисмениці. Левко Бачинський, віце-президент ЗУНР, родом із Городенківщини, із Серафинців. Дмитро Вітовський, міністр військових справ із Галицького району, із Медухи».
Саме у Станіславі були прийняті основні закони ЗУНР: «Про землю», «Про мови», «При основи шкільництва». УНР і ЗУНР були створені на уламках двох імперій – Російської та Австро-Угорської. Нарада-віче, що відбулася в приміщенні теперішньої обласної бібліотеки (сьогодні тут розгорнута виставка до 90-річчя ЗУНР) прийняла рішення про Злуку з УНР. Сам Акт про Злуку обох частин України був підписаний 22 січня 1919 року. Галицьку делегацію очолював Лев Бачинський, до її складу входив і Василь Стефаник.
Вимушена «еміграція» науковця зі Львова до Івано-Франківська
Діяльність ЗУНР до цього часу вважається одним з найменш вивчених і дискусійних питань в історії України. В радянській історіографії її виникнення пояснювалося як захоплення влади у Східній Галичині українською буржуазією. У другій половині 50-х років, на початку так званої «відлиги» львівський дослідник Олександр Карпенко висловив власне трактування цих подій, назвавши їх національно-демократичною, народною революцією. І почалося його тривале цькування: звільнення з Інституту суспільних наук, згодом зі Львівського університету, звинувачення в ідеологічній ненадійності. Тому у 1978 році вчений змушений був переїхати до Івано-Франківська. І лише в часи незалежності України професор Карпенко очолив відділ регіональних проблем Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України і Прикарпатського університету ім. В.Стефаника і під його керівництвом був виданий фундаментальний збірник документів «Західно-Українська Народна Республіка: 1918-1923. Документи і матеріали» у п'яти томах. Івано-Франківськ називають столицею наукових досліджень історії ЗУНР, каже учень професора Олександра Карпенка, викладач Прикарпатського університету, кандидат історичних наук Сергій Адамович.
«Людина зі Сходу, яка народилася на Чернігівщині, яка пройшла горнило війни, спромоглася зберегти національне обличчя, українську сутність, досліджувати історію цілої держави і донести до нас те, що могло бути втрачене, загублене. Франківськ завдяки саме Карпенкові став центром дослідження ЗУНР. Фактично це наукова столиця з вивчення ЗУНР».
В Івано-Франківську відбулися три наукові конференції за тематикою діяльності ЗУНР. До 85-річчя професора Олександра Карпенка два роки тому був виданий збірник «З історії ЗУНР».
(Івано-Франківськ – Київ – Прага)