4-5% від загальної кількості населення - стільки донорів потребує держава, щоб забезпечити потребу у крові. Тобто на двадцять людей необхідний один донор. Нині в Україні кількість донорів становить майже 3%. Які пільги нині мають українські донори? І наскільки українці забезпечені препаратами крові?
Безцінна кров
Волонтеру, який бажає здати кров, необхідно мати паспорт з пропискою та ідентифікаційний код. З цими документами він має прийти в обласний чи міський центр переливання крові, каже Світлана Утвенко, завідувачка відділення цієї установи у Києві. За 2 доби до забору крові необхідно дотримуватись дієти: не вживати алкоголь і не їсти жирного і смаженого. Донора перевірять по комп’ютеру, заведуть картку, перевірять гемоглобін. Якщо лікар не побачить медичних протипоказань, то він здасть кров. «Все обладнання, яке ми використовуємо для забору крові, одноразове. У день здачі крові ми даємо донору безкоштовний чай та печиво, також виплачуємо грошову компенсацію, у Києві вона становить 13 гривень».
За словами головного лікаря Харківського центру переливання крові Вадима Яворського, за п’ятнадцять років кількість донорів в Україні скоротилася вдвічі.Щоб зменшити дефіцит донорської крові, місцеві науковці і медики працюють над створенням першого в Україні кріобанку крові.
Нова технологія дозволить заморожувати основний компонент крові та зберігати його роками. Боротьбу за те, щоб отримати необхідні дозволи в Міністерствах і розпочати пілотний проект, веде Харківський інститут проблем кріобіології та кріомедицини. Тут також працюють над запровадженням технології, яка б дозволяла тривалий час зберігати не лише плазму крові, яку заморожують при температурі мінус 45 градусів, але й еритроцити. Вся ця робота покликана допомогти людям, які потребують донорської крові. Адже кількість донорів на Харківщині дедалі зменшується. Торік таких людей в області поменшало на чотири з половиною тисячі, а у першому кварталі цього року - ще на десять відсотків. Сьогодні компенсація на харчування донорів у цьому регіоні становить 18 з половиною гривень, для кадрових донорів - 160 гривень за літр.
На Рівненщині ж більше 19 тисяч мешканців хоч раз у житті здавали кров, майже дві тисячі з них є почесними донорами. Одними з найактивніших, окрім самих медпрацівників, є… журналісти, котрі в силу обізнаності з потребами рівненських лікарень час від часу проводять благодійні акції. З пільг для донорів з минулого лишилися талони на обід або кошти для компенсації втрачених сил, тут вони становлять двадцять гривень. З’явилася оплата за імунну плазму та ін’єкцію імунізації, коли донору заздалегідь вводять кров з антитілами і таким чином отримують антистафілококову плазму. Це 192 гривні за літр. Однак проходять таку процедуру тільки донори «зі стажем». Таких небагато, оскільки в Україні почесні донори не мають особливих пільг, нині це хіба що додаткових 60 гривень до пенсії. Решта донорів, як журналіст Сергій Штурхецький, приходять на станцію здебільшого на допомогу рідним чи знайомим. «Щонайменше раз на рік виникають якісь оказії, якісь прохання, особливо від друзів, коли їхні дружини народжують… Іноді відгукуєшся на оголошення в газеті про те, що необхідна допомога. І по самопочуттю я вважаю, що це для людини нормальне явище – здати кров. Вважаю тільки, що потрібно більше державної уваги, особливо це стосується заміни обладнання».
Днями на честь річниці рівненського тижневика «ОГО» журналісти гуртом пішли на станцію переливання крові. Ця акція не перша. Здебільшого вони здають кров для дітей, хворих на лейкемію.
Щоб заохотити людей здавати кров частіше, донорами стали і голова облдержадміністрації Віктор Матчук, котрий уже кілька разів долучався до подібних акцій, і заступник міського голови Сергій Васильчук, і їхній земляк Юрій Луценко. Власне, це той випадок, коли залучення до справи чиновників тільки вітається – аби побільше, вважає заступник головного лікаря рівненської станції переливання крові Ніна Синків. «Залучаються молоді люди, і вони отримують почуття виконаного обов’язку, адже вони допомагають хворим. Як правило, такі акції спрямовуються на допомогу дітям. Але досить часто бувають ситуації, коли ми потребуємо крові, яку здають на еритроцитарну масу, тоді люди часто відгукуються (особливо якщо підключається місцеве радіо «Трек»), а перші, хто до нас звертається, це таксисти. Я вважаю, що свідомість у людей, попри всі наші негаразди в суспільстві, висока: вони не забувають, що є люди, яким, можливо, зараз гірше, ніж тобі».
Часи прямого переливання крові минули. Нині плазму перевіряють упродовж півроку, і лише після цього вона може бути використана. За цей час у Рівному в середньому бракують близько двох десятих відсотка зібраної крові. Це достатньо низький показник браку, тож на загальноукраїнському фоні Рівненщина виглядає непогано. Однак обладнання, яке працює на станції ще з радянських часів, необхідно змінювати, бідкаються медики.
12 тисяч літрів донорської крові заготував минулого року Київський обласний центр крові, зазначає його головний лікар Петро Вербицький. Але дефіцит донорської крові є завжди, адже частина її іде на виготовлення ліків.
«Із крові готуються такі лікарські засоби, якими не можна повністю задовольнити потреби країни. Якби, наприклад, була достатня кількість крові, була б можливість зробити достатню кількість імуноглобуліну, лікування хворих і потерпілих було б набагато ефективнішим».
Головна проблема у відсутності контролю крові
Донорів в Україні вистачає, вважає Віктор Ярощевський, головний спеціаліст відділу спеціалізованої медичної допомоги МОЗ України. Проблема в іншому. За словами чиновника, в державі відсутні технології заготівлі, перевірки і переробки донорської крові. «Якби ми цю ж кількість донорів приймали на обладнанні сучасному, яке існує в світі, то мінімальні потреби були б забезпечені повністю. Але в нас старе обладнання».
Сьогоднішнє українське донорство не лише не задовольняє загальнодержавних потреб у препаратах крові, також відсутній контроль і перевірка донорської крові, стверджує колишній заступник міністра охорони здоров’я Валерій Івасюк. Він був законним представником у суді потерпілого Юрія Чоботаря - мешканця Кіровоградської області, якого одинадцять років тому у районній лікарні заразили Віл-СНІДом, вливши неперевірену донорську кров. «Національна служба крові, як така, в Україні відсутня, натомість є шлях поширення інфекцій. Системи, які до цього часу використовуються в Україні, поганої якості, бо у нас немає перевірки чутливості спеціальних тест-систем, за допомогою яких кров перевіряється на безпечність».
За кордоном донори часто мають пільги в оподаткуванні, медичному обстеженні, тощо. У нас таких пільг не мають навіть заслужені донори.
Волонтеру, який бажає здати кров, необхідно мати паспорт з пропискою та ідентифікаційний код. З цими документами він має прийти в обласний чи міський центр переливання крові, каже Світлана Утвенко, завідувачка відділення цієї установи у Києві. За 2 доби до забору крові необхідно дотримуватись дієти: не вживати алкоголь і не їсти жирного і смаженого. Донора перевірять по комп’ютеру, заведуть картку, перевірять гемоглобін. Якщо лікар не побачить медичних протипоказань, то він здасть кров. «Все обладнання, яке ми використовуємо для забору крові, одноразове. У день здачі крові ми даємо донору безкоштовний чай та печиво, також виплачуємо грошову компенсацію, у Києві вона становить 13 гривень».
За словами головного лікаря Харківського центру переливання крові Вадима Яворського, за п’ятнадцять років кількість донорів в Україні скоротилася вдвічі.Щоб зменшити дефіцит донорської крові, місцеві науковці і медики працюють над створенням першого в Україні кріобанку крові.
Нова технологія дозволить заморожувати основний компонент крові та зберігати його роками. Боротьбу за те, щоб отримати необхідні дозволи в Міністерствах і розпочати пілотний проект, веде Харківський інститут проблем кріобіології та кріомедицини. Тут також працюють над запровадженням технології, яка б дозволяла тривалий час зберігати не лише плазму крові, яку заморожують при температурі мінус 45 градусів, але й еритроцити. Вся ця робота покликана допомогти людям, які потребують донорської крові. Адже кількість донорів на Харківщині дедалі зменшується. Торік таких людей в області поменшало на чотири з половиною тисячі, а у першому кварталі цього року - ще на десять відсотків. Сьогодні компенсація на харчування донорів у цьому регіоні становить 18 з половиною гривень, для кадрових донорів - 160 гривень за літр.
На Рівненщині ж більше 19 тисяч мешканців хоч раз у житті здавали кров, майже дві тисячі з них є почесними донорами. Одними з найактивніших, окрім самих медпрацівників, є… журналісти, котрі в силу обізнаності з потребами рівненських лікарень час від часу проводять благодійні акції. З пільг для донорів з минулого лишилися талони на обід або кошти для компенсації втрачених сил, тут вони становлять двадцять гривень. З’явилася оплата за імунну плазму та ін’єкцію імунізації, коли донору заздалегідь вводять кров з антитілами і таким чином отримують антистафілококову плазму. Це 192 гривні за літр. Однак проходять таку процедуру тільки донори «зі стажем». Таких небагато, оскільки в Україні почесні донори не мають особливих пільг, нині це хіба що додаткових 60 гривень до пенсії. Решта донорів, як журналіст Сергій Штурхецький, приходять на станцію здебільшого на допомогу рідним чи знайомим. «Щонайменше раз на рік виникають якісь оказії, якісь прохання, особливо від друзів, коли їхні дружини народжують… Іноді відгукуєшся на оголошення в газеті про те, що необхідна допомога. І по самопочуттю я вважаю, що це для людини нормальне явище – здати кров. Вважаю тільки, що потрібно більше державної уваги, особливо це стосується заміни обладнання».
Днями на честь річниці рівненського тижневика «ОГО» журналісти гуртом пішли на станцію переливання крові. Ця акція не перша. Здебільшого вони здають кров для дітей, хворих на лейкемію.
Щоб заохотити людей здавати кров частіше, донорами стали і голова облдержадміністрації Віктор Матчук, котрий уже кілька разів долучався до подібних акцій, і заступник міського голови Сергій Васильчук, і їхній земляк Юрій Луценко. Власне, це той випадок, коли залучення до справи чиновників тільки вітається – аби побільше, вважає заступник головного лікаря рівненської станції переливання крові Ніна Синків. «Залучаються молоді люди, і вони отримують почуття виконаного обов’язку, адже вони допомагають хворим. Як правило, такі акції спрямовуються на допомогу дітям. Але досить часто бувають ситуації, коли ми потребуємо крові, яку здають на еритроцитарну масу, тоді люди часто відгукуються (особливо якщо підключається місцеве радіо «Трек»), а перші, хто до нас звертається, це таксисти. Я вважаю, що свідомість у людей, попри всі наші негаразди в суспільстві, висока: вони не забувають, що є люди, яким, можливо, зараз гірше, ніж тобі».
Часи прямого переливання крові минули. Нині плазму перевіряють упродовж півроку, і лише після цього вона може бути використана. За цей час у Рівному в середньому бракують близько двох десятих відсотка зібраної крові. Це достатньо низький показник браку, тож на загальноукраїнському фоні Рівненщина виглядає непогано. Однак обладнання, яке працює на станції ще з радянських часів, необхідно змінювати, бідкаються медики.
12 тисяч літрів донорської крові заготував минулого року Київський обласний центр крові, зазначає його головний лікар Петро Вербицький. Але дефіцит донорської крові є завжди, адже частина її іде на виготовлення ліків.
«Із крові готуються такі лікарські засоби, якими не можна повністю задовольнити потреби країни. Якби, наприклад, була достатня кількість крові, була б можливість зробити достатню кількість імуноглобуліну, лікування хворих і потерпілих було б набагато ефективнішим».
Головна проблема у відсутності контролю крові
Донорів в Україні вистачає, вважає Віктор Ярощевський, головний спеціаліст відділу спеціалізованої медичної допомоги МОЗ України. Проблема в іншому. За словами чиновника, в державі відсутні технології заготівлі, перевірки і переробки донорської крові. «Якби ми цю ж кількість донорів приймали на обладнанні сучасному, яке існує в світі, то мінімальні потреби були б забезпечені повністю. Але в нас старе обладнання».
Сьогоднішнє українське донорство не лише не задовольняє загальнодержавних потреб у препаратах крові, також відсутній контроль і перевірка донорської крові, стверджує колишній заступник міністра охорони здоров’я Валерій Івасюк. Він був законним представником у суді потерпілого Юрія Чоботаря - мешканця Кіровоградської області, якого одинадцять років тому у районній лікарні заразили Віл-СНІДом, вливши неперевірену донорську кров. «Національна служба крові, як така, в Україні відсутня, натомість є шлях поширення інфекцій. Системи, які до цього часу використовуються в Україні, поганої якості, бо у нас немає перевірки чутливості спеціальних тест-систем, за допомогою яких кров перевіряється на безпечність».
За кордоном донори часто мають пільги в оподаткуванні, медичному обстеженні, тощо. У нас таких пільг не мають навіть заслужені донори.
| Чи готові Ви стати донором? І що для цього вам необхідно? | |
| Віра, службовець: Я готова, адже я здорова і маю рідкісну групу крові. Одного разу я навіть дзвонила в газету, де побачила інформацію про те, що комусь необхідна ця група. | |
| Василь, підприємець: Я здавав у своєму житті кров неодноразово. І знайомим, і просто в пункті. | |
| Ольга Василівна, пенсіонерка: У моєму віці вже пізно, а в молодості – чому ні? | |
| Іван, студент: Я міг би здати кров. Але для цього потрібна гарантія того, що мене нічим не заразять впродовж цієї процедури. | |
| Віка, студентка: Якби не моє слабке здоров’я, то я б здавала. Близьким людям – взагалі без питань. |
