Сергій Рачинський
Під час зустрічі Президента Ющенка з іноземними мовцями, Радіо Свобода поцікавилося поглядами голови держави на обставини фінансової кризи, що охопила весь світ. Нижче ми даємо повний текст відповіді Президента України на запитання Радіо Свобода.
Радіо Свобода: Вікторе Андрійовичу, Ви спостерігаєте за тим, що відбувається на світових фінансових ринках. Державні установи серйозно втручаються в роботу незалежних ринкових інститутів і механізмів. Чи вважаєте Ви, що це може бути небезпечно в довгостроковій перспективі?
Віктор Ющенко: Я відверто хочу сказати, що безумовно з якимись корективами треба виходити з попередніх моделей. Не в тому плані, що була помилкова теорія, ми просто зараз інші, ми другі, ніж ті, що були, наприклад, 10-15 років. Світ інтегрувався дуже чутливими нитками, якщо ми говоримо про фінансовий світ.
Те, що сьогодні Україна, ну, наприклад, на фоні того, що відбувається в інших системах, не отримує такого пакету ризиків з такою глибиною, то це в значній мірі пов’язується з тим, що ми ще не інтегровані до того світу так, як інтегрована будь-яка інша країна Західної Європи.
Другими словами, проблеми, про які ми зараз говоримо, можуть досягти й України. Якщо не зараз, то в майбутньому. І нам треба шукати якісь компроміси, як ця модель має більш ефективно управлятися.
Я не думаю, що дискусія щодо невірних принципів побудови ринкових засад може бути актуальною. Може бути актуальною, тільки який компонент треба посилити, щоб цей ринок був більш гарантований і більш стабілізований. А це вже компетенція держави.
Коли ми говоримо, наприклад, там про фондовий ринок, я знову ж таки в даному контексті буду говорити, що український компонент цієї проблеми є незначний, але це не означає, що ми не отримаємо ударів.
Безумовно, через ринки фінансового капіталу, через інвестиції прямого характеру ми отримаємо удари. Закриваються інші ринки, ми вибиваємося з тієї динаміки, яка для нас була характерна останні 4 роки. А ви не забувайте, що ми останні, припустімо, 1,5-2 роки перейшли в режим, коли щомісячно в Україну приходив 1 мільярд інвестицій. Кожен місяць 1,5-2 мільярди ми отримували інвестицій! За перше півріччя ми отримали 7 мільярдів інвестицій.
Тепер уявімо собі, що в другому півріччі цих 7 мільярдів не буде. Як організувати ринок? Як організувати платіжний баланс, торговельний баланс, курс, вклади?
Я ж фінансист і добре розумію, що тут відповідальність не якогось окремого інституту. Тут дуже важливо, щоб у держави була усвідомлена, сучасна, ефективна політика, яка б довела дерегуляції дуже багатьом цим викликам, починаючи від бюджету.
Чому для мене було дуже важливо зорієнтувати уряд на другу бюджетну політику? Не тому, що я не хочу казати солодких слів, а тому… Знаєте, якщо у нас є одна тарілка борщу, то вона є одна. Немає Ігоря Кіо, який би 2 чи 3 тарілки з неї зробив. От давайте користуватися і правдою жити. У нас є одна тарілка, не 2, не 3. Знаєте, політично це складно говорити, президенту в тому числі.
Я розумію, що краще мій виступ починався б з того, що в нас все гаразд, все нормально, в нас кризи світової не буде, наслідків її немає, ми втримаємося, а вся відповідальність на НБУ і на Мінфіні. Хай вони розбираються. Але треба нам сьогодні всім бути українцями і говорити: це виклик для системи, це виклик для нашої держави.
Коли я говорив НБУ, то я хотів, щоб одна інституція була в країні, яка повинна говорити весь час: «Ні!» Я не можу на це піти, я не можу провокувати слабку політику, чи монетарну, чи бюджетну. Одна людина в державі повинна весь час говорити: «Ні!» І це робить НБУ. Повинен робити це НБУ…
Але в нас такого не відбувається.
Третє. Як дуже важливо, навіть говорячи з вами, щоб ми виходили з того, що уряд і НБУ говорять однією мовою, коли мова йде про кризу. Не творили, що причинний фактор в одному місці, а наслідковий фактор треба гасити в другому місці з віником і совком комусь.
А повинні сказати: ми розуміємо, з якої інституції починається проблема, де закінчується, але це є наша спільна політика, ми з нею справимося, бо ми розуміємо, що це взаємозв’язана політика.
Знаєте, це філософія, коли, з однієї сторони, ми повинні все зробити, щоб уряд і НБУ в суспільстві сприймалися як різні контори, тому що один завжди є кредитором, а другий завжди є позичальником. Не треба, щоб каса плуталася і казали: та це все наше. Це дуже небезпечна політика. Я дуже багато зробив для того, щоб НБУ був незалежний і виділений.
Але разом з тим, коли ми говоримо про діагноз, у нас повинна бути спільна оцінка для національної економіки і спільний план дій, де міністр фінансів і голова НБУ стоять лікоть до ліктя, а всі решта, починаючи від прем’єра, президента і всіх політиків, говорять: ми повністю поділяємо цю політику, вони праві, вони гарну справу говорять для нації, нам треба згуртуватися, нам треба діяти одним способом.
Другими словами – очевидно, треба змінити, очевидно, треба посилити більш інститут гарантій: чи то фондовий ринок, чи то іпотечний ринок. Це очевидним зараз стає, бо взаємозв’язок у ринків є такий, що недовіра в одному сегменті легко переходить на інший сегмент і доходить до прагматичної економіки, і економіка починає платити своїми темпами, падінням їх, коли ми ці речі не врегульовуємо.
Нам треба піднімати гарантії по стосунках зі вкладниками. Ми мали прекрасну динаміку розвитку, за останні 4 роки, вкладів населення. Це говорило про колосальну довіру до гривні і банківської системи. Нам треба адекватно підтягнути рівень гарантій, щоб люди були переконані, що процеси, які відбуваються, не зачіпають їхні ризики, не утворюють нові їхні ризики.
Тому те рішення, яке буде сьогодні проведене у парламенті, говорить про те, що 98% всіх вкладів, підкреслюю, що всіх вкладів по всій банківській системі України буде згарантовано. Тобто, решта, 2%, - це вклади, які за сумою гарантування, тобто вони більші, вони теж будуть гарантовані, але в меншій частині тільки.
Думаю, що гарна ідея, яка була вчора висловлена на Європарламенті Ніколя Саркозі, французьким президентом. На рівні міждержавному нам треба формувати фонди для агресій, фінансовий агресій, фонди для стабілізацій.
Другими словами, маючи багато міжнародних інституцій, які регулюють, ми ще не маємо інституції, яка могла б давати високий рівень гарантій по певного роду катаклізмах, які можуть наступити на тому чи на нашому ринку. Ідея створення такого континентального фонду на рівні держав — це цікава ідея.
На національному рівні, звичайно, ми повинні повернутися до ідеї створення стабілізаційного фонду. І два роки тому я про це говорив, коли у нас була хороша кон’юнктура приватизації, куди ці кошти направляти для того, щоб уникнути політичних дебатів, які в нас затягнулися в останні 1,5 року з цього приводу.
Чому не йде приватизація? Тому що кожен уряд, який приходить, хоче натиснути на цю гашетку приватизації. Це позаплановий по суті доход.
Але що робить політична система? Жодна політична система не готова акцептувати, щоб цей ресурс віддати уряду на споживання чи це уряд Януковича, чи це уряд Тимошенко, то ні один із них не отримав акцепту політичного, бо всі опасаються в тому, щоб не експлуатувати тему приватизації як тему партійну, що ми прийшли, розпродаж України зробили, отримали гроші, цукерок понадавали, виграли наступні вибори, а потім пішов обвал. Щоб не почалася ця гра, в політичних сил імунітет. Ми не можемо вітати такого роду видатки.
Що зробила Європа, починаючи, наприклад, з Португалії, Іспанії? Прийняли закон, який легко знімає цю дискусію, яка у нас іде з прем’єр-міністром уже місяців 8. Не може жодна копійка, яка поступила від приватизації, використовуватися урядом на споживання. Це програма розвитку країни, ми повинні подбати про наступні покоління, тобто про покоління, які прийдуть після нас.
Розвиток. Давайте, уряд, хай буде в капіталізацію чогось. Банків? Банків. Монополій? Монополій державних. У будь-що. Подбайте про розвиток. Але не допускайте споживання.
У нас цього немає закону. На жаль. І це вирішується тільки з точки зору тактики відносин, коли президент каже: цього не можна допустити. Починаючи з формування бюджету, я посилаю сигнали в парламент: я не підпишу бюджету, в якому приватизація буде йти на споживання.
Так що роботи на наступний рік, коли приватизації вже не буде? Кидати націю в піки? Це нечесна політика.
Другими словами – стабфонд нам треба робити. Це також реакція. Я думаю, що по механізмах НБУ з точки зору управління корпоративними програмами, тому що НБУ веде платіжний баланс, нам треба зараз зробити отакі висновки. Великі висновки.
Чому? Якщо взяти рівень корпоративного боргу, а це більше 80 мільярдів гривень корпоративного боргу, причому левова частина з'явилася в останні роки. Гарний міжнародний ринок був, хороша внутрішня кон’юнктура, інтенсивно входили інвестиції, інтенсивно входили фінанси для рефінансування банківської системи, бюджету.
Коли проходить такий різкий обвал, добре, що у нас структура довготермінових дві третини, як я сказав, а одна третина короткотермінових, але коли ми беремо одну третину короткотермінових і починаємо порівнювати з валютними резервами, то там покриття приблизно 1,4. Занадто мало, тому що тільки починають зменшуватися наступні інвестиції, наступне рефінансування, зразу цей коефіцієнт може різко впасти. Раз еліта з експорту не приходить, інвестиції не приходять, в НБУ з'являється валютний голод.
Другими словами – очевидно, нам треба застабілізувати підхід до корпоративного боргу, сформувати певні вимоги, ліміти, обмеження, щоб НБУ керував цим полем, бо ми можемо набрати зобов’язань, хай вони і корпоративного характеру, але вони потім будуть впливати на національний резерв, на інфляцію, на курс, кінець-кінцем кожен із нас буде платити зі своєї кишені, якщо це питання не буде врегульоване.
Тобто, я сказав би так: воно не є з точки зору політики, яка була, критичним, але воно нас підводить до того, що тут треба щось зробити. Це підхід, який повинен національними інституціями регулюватися.
Я думаю, що багато речей от такого плану можуть бути уроками з подій фінансової кризи, яка сьогодні розвивається.
Є два, другими словами, компоненти. Зовнішній, де ми повинні більше відчути невід’ємну частину зовнішнього ринку і вибудовувати певні імунітети в цій частині. Що стосується внутрішньої політики, вона повинна бути більш прагматичною і більш жорсткою.
Під час зустрічі Президента Ющенка з іноземними мовцями, Радіо Свобода поцікавилося поглядами голови держави на обставини фінансової кризи, що охопила весь світ. Нижче ми даємо повний текст відповіді Президента України на запитання Радіо Свобода.
Радіо Свобода: Вікторе Андрійовичу, Ви спостерігаєте за тим, що відбувається на світових фінансових ринках. Державні установи серйозно втручаються в роботу незалежних ринкових інститутів і механізмів. Чи вважаєте Ви, що це може бути небезпечно в довгостроковій перспективі?
Віктор Ющенко: Я відверто хочу сказати, що безумовно з якимись корективами треба виходити з попередніх моделей. Не в тому плані, що була помилкова теорія, ми просто зараз інші, ми другі, ніж ті, що були, наприклад, 10-15 років. Світ інтегрувався дуже чутливими нитками, якщо ми говоримо про фінансовий світ.
Те, що сьогодні Україна, ну, наприклад, на фоні того, що відбувається в інших системах, не отримує такого пакету ризиків з такою глибиною, то це в значній мірі пов’язується з тим, що ми ще не інтегровані до того світу так, як інтегрована будь-яка інша країна Західної Європи.
Другими словами, проблеми, про які ми зараз говоримо, можуть досягти й України. Якщо не зараз, то в майбутньому. І нам треба шукати якісь компроміси, як ця модель має більш ефективно управлятися.
Я не думаю, що дискусія щодо невірних принципів побудови ринкових засад може бути актуальною. Може бути актуальною, тільки який компонент треба посилити, щоб цей ринок був більш гарантований і більш стабілізований. А це вже компетенція держави.
Коли ми говоримо, наприклад, там про фондовий ринок, я знову ж таки в даному контексті буду говорити, що український компонент цієї проблеми є незначний, але це не означає, що ми не отримаємо ударів.
Безумовно, через ринки фінансового капіталу, через інвестиції прямого характеру ми отримаємо удари. Закриваються інші ринки, ми вибиваємося з тієї динаміки, яка для нас була характерна останні 4 роки. А ви не забувайте, що ми останні, припустімо, 1,5-2 роки перейшли в режим, коли щомісячно в Україну приходив 1 мільярд інвестицій. Кожен місяць 1,5-2 мільярди ми отримували інвестицій! За перше півріччя ми отримали 7 мільярдів інвестицій.
Тепер уявімо собі, що в другому півріччі цих 7 мільярдів не буде. Як організувати ринок? Як організувати платіжний баланс, торговельний баланс, курс, вклади?
Я ж фінансист і добре розумію, що тут відповідальність не якогось окремого інституту. Тут дуже важливо, щоб у держави була усвідомлена, сучасна, ефективна політика, яка б довела дерегуляції дуже багатьом цим викликам, починаючи від бюджету.
Чому для мене було дуже важливо зорієнтувати уряд на другу бюджетну політику? Не тому, що я не хочу казати солодких слів, а тому… Знаєте, якщо у нас є одна тарілка борщу, то вона є одна. Немає Ігоря Кіо, який би 2 чи 3 тарілки з неї зробив. От давайте користуватися і правдою жити. У нас є одна тарілка, не 2, не 3. Знаєте, політично це складно говорити, президенту в тому числі.
Я розумію, що краще мій виступ починався б з того, що в нас все гаразд, все нормально, в нас кризи світової не буде, наслідків її немає, ми втримаємося, а вся відповідальність на НБУ і на Мінфіні. Хай вони розбираються. Але треба нам сьогодні всім бути українцями і говорити: це виклик для системи, це виклик для нашої держави.
Коли я говорив НБУ, то я хотів, щоб одна інституція була в країні, яка повинна говорити весь час: «Ні!» Я не можу на це піти, я не можу провокувати слабку політику, чи монетарну, чи бюджетну. Одна людина в державі повинна весь час говорити: «Ні!» І це робить НБУ. Повинен робити це НБУ…
Але в нас такого не відбувається.
Третє. Як дуже важливо, навіть говорячи з вами, щоб ми виходили з того, що уряд і НБУ говорять однією мовою, коли мова йде про кризу. Не творили, що причинний фактор в одному місці, а наслідковий фактор треба гасити в другому місці з віником і совком комусь.
А повинні сказати: ми розуміємо, з якої інституції починається проблема, де закінчується, але це є наша спільна політика, ми з нею справимося, бо ми розуміємо, що це взаємозв’язана політика.
Знаєте, це філософія, коли, з однієї сторони, ми повинні все зробити, щоб уряд і НБУ в суспільстві сприймалися як різні контори, тому що один завжди є кредитором, а другий завжди є позичальником. Не треба, щоб каса плуталася і казали: та це все наше. Це дуже небезпечна політика. Я дуже багато зробив для того, щоб НБУ був незалежний і виділений.
Але разом з тим, коли ми говоримо про діагноз, у нас повинна бути спільна оцінка для національної економіки і спільний план дій, де міністр фінансів і голова НБУ стоять лікоть до ліктя, а всі решта, починаючи від прем’єра, президента і всіх політиків, говорять: ми повністю поділяємо цю політику, вони праві, вони гарну справу говорять для нації, нам треба згуртуватися, нам треба діяти одним способом.
Другими словами – очевидно, треба змінити, очевидно, треба посилити більш інститут гарантій: чи то фондовий ринок, чи то іпотечний ринок. Це очевидним зараз стає, бо взаємозв’язок у ринків є такий, що недовіра в одному сегменті легко переходить на інший сегмент і доходить до прагматичної економіки, і економіка починає платити своїми темпами, падінням їх, коли ми ці речі не врегульовуємо.
Нам треба піднімати гарантії по стосунках зі вкладниками. Ми мали прекрасну динаміку розвитку, за останні 4 роки, вкладів населення. Це говорило про колосальну довіру до гривні і банківської системи. Нам треба адекватно підтягнути рівень гарантій, щоб люди були переконані, що процеси, які відбуваються, не зачіпають їхні ризики, не утворюють нові їхні ризики.
Тому те рішення, яке буде сьогодні проведене у парламенті, говорить про те, що 98% всіх вкладів, підкреслюю, що всіх вкладів по всій банківській системі України буде згарантовано. Тобто, решта, 2%, - це вклади, які за сумою гарантування, тобто вони більші, вони теж будуть гарантовані, але в меншій частині тільки.
Думаю, що гарна ідея, яка була вчора висловлена на Європарламенті Ніколя Саркозі, французьким президентом. На рівні міждержавному нам треба формувати фонди для агресій, фінансовий агресій, фонди для стабілізацій.
Другими словами, маючи багато міжнародних інституцій, які регулюють, ми ще не маємо інституції, яка могла б давати високий рівень гарантій по певного роду катаклізмах, які можуть наступити на тому чи на нашому ринку. Ідея створення такого континентального фонду на рівні держав — це цікава ідея.
На національному рівні, звичайно, ми повинні повернутися до ідеї створення стабілізаційного фонду. І два роки тому я про це говорив, коли у нас була хороша кон’юнктура приватизації, куди ці кошти направляти для того, щоб уникнути політичних дебатів, які в нас затягнулися в останні 1,5 року з цього приводу.
Чому не йде приватизація? Тому що кожен уряд, який приходить, хоче натиснути на цю гашетку приватизації. Це позаплановий по суті доход.
Але що робить політична система? Жодна політична система не готова акцептувати, щоб цей ресурс віддати уряду на споживання чи це уряд Януковича, чи це уряд Тимошенко, то ні один із них не отримав акцепту політичного, бо всі опасаються в тому, щоб не експлуатувати тему приватизації як тему партійну, що ми прийшли, розпродаж України зробили, отримали гроші, цукерок понадавали, виграли наступні вибори, а потім пішов обвал. Щоб не почалася ця гра, в політичних сил імунітет. Ми не можемо вітати такого роду видатки.
Що зробила Європа, починаючи, наприклад, з Португалії, Іспанії? Прийняли закон, який легко знімає цю дискусію, яка у нас іде з прем’єр-міністром уже місяців 8. Не може жодна копійка, яка поступила від приватизації, використовуватися урядом на споживання. Це програма розвитку країни, ми повинні подбати про наступні покоління, тобто про покоління, які прийдуть після нас.
Розвиток. Давайте, уряд, хай буде в капіталізацію чогось. Банків? Банків. Монополій? Монополій державних. У будь-що. Подбайте про розвиток. Але не допускайте споживання.
У нас цього немає закону. На жаль. І це вирішується тільки з точки зору тактики відносин, коли президент каже: цього не можна допустити. Починаючи з формування бюджету, я посилаю сигнали в парламент: я не підпишу бюджету, в якому приватизація буде йти на споживання.
Так що роботи на наступний рік, коли приватизації вже не буде? Кидати націю в піки? Це нечесна політика.
Другими словами – стабфонд нам треба робити. Це також реакція. Я думаю, що по механізмах НБУ з точки зору управління корпоративними програмами, тому що НБУ веде платіжний баланс, нам треба зараз зробити отакі висновки. Великі висновки.
Чому? Якщо взяти рівень корпоративного боргу, а це більше 80 мільярдів гривень корпоративного боргу, причому левова частина з'явилася в останні роки. Гарний міжнародний ринок був, хороша внутрішня кон’юнктура, інтенсивно входили інвестиції, інтенсивно входили фінанси для рефінансування банківської системи, бюджету.
Коли проходить такий різкий обвал, добре, що у нас структура довготермінових дві третини, як я сказав, а одна третина короткотермінових, але коли ми беремо одну третину короткотермінових і починаємо порівнювати з валютними резервами, то там покриття приблизно 1,4. Занадто мало, тому що тільки починають зменшуватися наступні інвестиції, наступне рефінансування, зразу цей коефіцієнт може різко впасти. Раз еліта з експорту не приходить, інвестиції не приходять, в НБУ з'являється валютний голод.
Другими словами – очевидно, нам треба застабілізувати підхід до корпоративного боргу, сформувати певні вимоги, ліміти, обмеження, щоб НБУ керував цим полем, бо ми можемо набрати зобов’язань, хай вони і корпоративного характеру, але вони потім будуть впливати на національний резерв, на інфляцію, на курс, кінець-кінцем кожен із нас буде платити зі своєї кишені, якщо це питання не буде врегульоване.
Тобто, я сказав би так: воно не є з точки зору політики, яка була, критичним, але воно нас підводить до того, що тут треба щось зробити. Це підхід, який повинен національними інституціями регулюватися.
Я думаю, що багато речей от такого плану можуть бути уроками з подій фінансової кризи, яка сьогодні розвивається.
Є два, другими словами, компоненти. Зовнішній, де ми повинні більше відчути невід’ємну частину зовнішнього ринку і вибудовувати певні імунітети в цій частині. Що стосується внутрішньої політики, вона повинна бути більш прагматичною і більш жорсткою.