Кілька днів тому Президент Ющенко дав інтерв'ю представникам іноземних мовців, що працюють в Україні. Нижче ми наводимо повний текст відповіді Президента на одне з питань Радіо Свобода.
Радіо Свобода: Пане Президенте, скажіть, будь ласка, якою Ви уявляєте собі конфігурацію парламенту, який виникне в результаті позачергових виборів, які Ви проголосили?
Які Ваші очікування? Чи він принципово буде відрізнятися від того, який ми маємо зараз? І на чому базуються ці Ваші очікування?
Віктор Ющенко: Почну я відповідь з того, щоб у вас не складалося враження, що у нас є якийсь другий варіант поведінки на сьогодні, і що тільки завдячуючи позиції президента той варіант не реалізується. Ми повинні бути чесні як громадяни.
Для того, щоб вийти з поточної політичної кризи, нам треба виключно діяти по регламенту, який виписаний для реакції на подібні явища. Є час, відведений для парламенту, для політичних сил, домовлятися про конфігурації, компроміси, жертви і таке інше. Не може держава весь час жити підвішеною, не може вона жити без непрацюючого парламенту.
Якщо ви пригадуєте останні засідання першої декади жовтня, то за 10 днів жодного разу не був прийнятий узгоджений порядок дня парламенту.
Давайте поставте себе на місце президента і запитайте: як ми далі повинні рухатися? Парламент не може прийняти порядок денний. Я не кажу, що компроміси по візіях, по пріоритетах. Порядок дня! Це велика трагедія, але у ній треба також бачити якісь і висновки.
Це не просто задарма втрачений час. І тому перше і саме головне: ми повинні показати нації і всім, що в нас є демократичний спосіб виходу з цієї ситуації. Погано, що не працює парламент, але, вибачте, якщо у нас є відповідь на те, як змусити зробити працездатний парламент, то це вже демократична відповідь, що ми її маємо. Тому наступає черга відповідальності президента. Пане президенте, читаємо Конституцію 90-106 статті - ти починай діяти.
Тому я вбачаю в тому, що вихід з сьогоднішньої ситуації є продовження того інструментарію демократичного, який передбачає українське законодавство. Це проведення дострокових виборів без трагедій, без плачу, як це робиться в будь-якій європейській країні.
Знаєте, це не є фатальним для Італії чи Франції, чи Австрії, для будь-якої держави. Нація звикла жити, що, ви знаєте, політик не бузу розводить, не конфронтацію чи фатальні події чи то в уряді, чи то в парламенті. Якщо не вдається, ми спокійно знайдемо відповідь і йдемо наступним кроком, і націю в спокій приводимо до цих виборів.
Кінець-кінцем ми апелюємо демократичним методом до джерела влади, до виборців, і кажемо: слухайте, ми не можемо знайти лад у п’яти політичних силах у парламенті. Це не вина президента, це не вина Арсенія Яценюка. Складається ситуація, по якій у даний момент дані політичні сили не можуть знайти відповіді на це запитання в парламенті.
Мені аналізувати, чому? Я міг би свій аналіз дати, чому? Переконаний, що ті відносини, які сьогодні є і склалися між політичними силами, вони себе вичерпали. Довіри немає. Обірвалося те, що єднало людей. І питання не про особисті контакти. Питання про національні ідеали, про національні цілі. Їх немає. Їх не можна зраджувати, їх не можна подавати в розміни тільки за те, щоб відбувалися якісь там проекції чи персональні для когось, чи для якоїсь політичної сили.
Другими словами, я не вдаюся зараз в аналіз, чому це не вдавалося. Якщо треба буде, то задайте окреме питання, я буду давати відповідь, чому в парламенті відбувається закономірний процес напіврозпаду.
Зараз треба як демократичній країні чітко прийти до режиму підготовки проведення дострокових виборів. Забути вже аналізи, докори, чия це вина. Це безпредметні дискусії, які можна вести як у вигляді шоу, але це несерйозна розмова з позиції влади в державі.
Ми повинні бути всі відповідальні. Тому ми все повинні зробити, щоб інститут законодавчий був працюючий. Другого варіанту немає - нам треба йти на вибори.
Відповідь на те, що буде на тому березі? Моя відповідь буде складатися з деяких компонентів.
Компонент перший. Політичні гравці за останні два роки кожен раз наближаються до одного: формувати в парламенті коаліцію з точки зору, де я буду, яке в мене буде крісло, як розподілити парламентські комітети 25 чи як 20 крісел кабінету уряду розподілити – це вже стає малоцікавим. Це вже предмет дрібного калібру політиків, бо ми розуміємо, що нас може об’єднувати не ця підстольна дипломатія, нас може об’єднувати мета.
От починається з кожним разом, коли ми говоримо про те, навколо чого повинна базуватися коаліція. Не навколо розподільчих пріоритетів, а навколо формування єдиної цілі.
Я вам смію нагадати, як три роки назад я, як президент, отримав шквал критики про те, що ми зараз підходимо до межі, коли стінка на стінку боротися – це безперспективно. Ми зневажаємо країну. Нам треба шукати компроміси…
І коли формувався універсал національної єдності, мета була одна: хлопці і дівчата, давайте за горизонтом побачимо, якою буде країна, який наш курс, куди ми йдемо, які наші цінності, ради чого ми робимо бюджет, ради чого ми кожен день йдемо на роботу, що повинно бути для нас системоутворюючим, як навчити націю, країну, владу формувати власну національну політику, в чому вона повинна заключатися, де наше партнерство, де лікоть біля ліктя?
Другими словами – формулюється питання на сьогодні після того, як не вдалися різні конфігурації, а це є іспити, це є екзамени… І та конфігурація, яку прем’єр-міністр напрацьовувала цілий вересень, не вдалася, вибачте, не від того, що ідеали не спрацювали, а від того, що тих ідеалів не було.
А дрібний розподіл приносить великі ризики для учасників. Плюс ще оцінка людей. Ви знаєте, щось неприродне відбувається, ми не розуміємо, заради чого це робиться, мета її.
Питання, вибачте, не заключається в тому, хто і з ким об’єднується. Знаєте, якщо ми отримаємо українських комуністів, і вони стануть пліч-о-пліч працювати на українську політику, то я перший буду вести з ними діалог. Дай Бог, щоб українські комуністи появилися! Чи якщо ми говоримо з будь-якою іншою політичною силою.
Якщо ми об’єднуємося навколо тих речей, які приносять нам державність, незалежність, інтеграцію, безпеку, економічний розвиток, гармонізацію відносин, так, вибачте, я думаю, що говорив кожен виборець про це.
Другими словами – мета не втому, хто і з ким об’єднується. Я вже вчений і міг би вам сказати слова для слухача чи глядача красиві, але я не буду їх зараз говорити,а говоритиму про одне: суть – це навколо чого ми об’єднуємося?
І ті, хто об’єднається навколо національних інтересів, національних пріоритетів, державницької політики, то це ті політичні сили, які зроблять перший приклад того, як навіть у складні часи і політичні, і економічні ми можемо давати ясну, чітку відповідь на національні пріоритети.
Зараз, я переконаний, що це один із уроків, який привів політичні сили, з одної сторони, до краху результату в рамках переговорів по дрібній тематиці, коли велика тематика зраджена. Ви знаєте, інтересу до малої тематики вже немає.
Знаєте, коли ми не можемо висловитися по позиції щодо ПДЧ… Я не пам’ятаю, коли останній раз з вуст прем’єр-міністра чули слово «ПДЧ». В якому це місяці було? Про НАТО я не кажу. НАТО, я думаю, що й не всі знають, як воно пишеться навіть, з тих політиків, які представляють певні політичні сили.
Чи ми говоримо там про ситуацію більш чутливу – перебування Російського Чорноморського флоту. Ви знаєте, це політики повинні давати відповіді на ці запитання, не можна їх обходити, бо це питання наших національних інтересів, як ми їх будемо обслуговувати. Це не питання «так» чи це не питання «ні», це питання позиції – вона повинна просто бути, ця позиція. Одні аргументують одне, а другі аргументують друге.
Але нам треба аргументувати, нам треба діяти, говорити про національні інтереси. А якщо ми говоримо про те, що це треба, знаєте, рот закрити, забути про «Одеса-Броди», не те, що забути, а навпаки, перевернути це. Я хочу зрозуміти ці мотиви.
Чому нація, яка будувала 12 років нафтогін, єдиний на сьогодні, який дає альтернативу по поставках каспійської нафти до ЄС, не може запрацювати тільки через розпорядження прем’єр-міністра? А що трапилося? Адже це наша коаліційна угода.
Чи що трапилося в українській приватизації? Ну, зараз це не є тема актуальною в умовах кризи, але ще 8 місяців тому вона була актуальною. А причина тільки одна була. Вона складна, але одна сторона намагалася проводити політику «як продати», майже все продати і не просто продати, а специфічно продати, адресно продати, політично продати.
Я міг би виписати, кому адресується «Турбоатом», я міг би виписати, кому адресується Одеський припортовий завод, як поступати з «Луганськтепловозом», як з «Лукором» поступати. Я це не хочу коментувати. Для мене це неприйнятно. Знаєте, в жодному секторі… не замішаний будь-який проект політичного характеру.
Я говорю про одне: нація повинна думати, з яким інтересом, з якими безпековими нюансами відноситися до стратегічної приватизації, щоб ми потім на своїх дітей не передавали занадто багато запитань.
Але питання навіть не в цьому. Питання навіть не в тому, чому комуністи підтримали проект бюджету, перший за 15 років, що цього вони не робили. За цим усім повинен стояти великий аналіз тих людей, яких ви представляєте.
Це ваша тема. Вам це треба донести, бо мені говорити весь час вустами президента занепокоєння якесь, знаєте, це не є тільки моєю професією, це ще й ваша професія.
Але разом з тим саме головне було навіть не в цьому. Якщо ми знову беремо ці ресурси і знову направляємо на споживання, ми до краху ведемо нашу економічну модель.
І все блокування виникло навколо того, як ми використовуємо ресурс приватизації: на розвиток – це моя позиція, а чи на споживання – це позиція прем’єр-міністра.
І ось ця тема розрулилася тільки на РНБО, коли всі вперше за 8 місяців проголосували— тільки на розвиток. А це можна було б зробити 8 місяців назад, коли у нас була нормальна кон’юнктура, коли ринок ще зовнішній працював, де ми могли б під аплодисменти зробити не політичну приватизацію в інтересах і безпекових, і економічних України. І таких моментів багато.
Коли ми говоримо: подивіться, що робиться на зерновому ринку… Ми мусимо радіти рекордному врожаю, чи він до нас приніс проблеми, які здаються для уряду несподіваними. А там і починається: чому в грудні, в січні, в лютому, в березні, в травні уряд заборонив продаж 5 мільйонів тонн зерна? Для чого?
Уявіть собі, що сьогодні 5 мільйонів тонн зерна із того, що ми зібрали, можна було реалізувати по кон’юнктурі першого півріччя, ми б отримали 2,5 мільярди доларів.
В країні, в якій було понад норматив останніх 3 роки 5 мільйонів тонн зерна, зараз ніхто не скаже вам, куди вони пішли. Молоко утекло в пісок – його звідти вже не дістанеш.
Чи як коментувати заборону продажу української олії? Я можу прокоментувати дію, як представляв прем’єр-міністр, проводячи це рішення, заставити українського виробника демпінгувати ціну на внутрішньому ринку і таким чином боротися з інфляцією. Де я зразу заявив: це безглуздий підхід, він принесе тільки втрати нашому ринку, ми його віддамо Аргентині, бо там сезон виробництва, ми втратимо весь потенціал зернового господарства, бо, вибачте, це галузь сезону.
Другими словами, от багато-багато речей, які призвели до того, що нам треба гуртуватися навколо, нам треба розділити ліву політику, політику популістську від політики ринкової.
На жаль, вона глибоко зайшла в протиріччя коаліції, яка була. Це було два різних курси, коли популізм, коли висока норма соціалістичних підходів домінувала над прагматичними, тобто як заставити економіку працювати, а уряд — жити в рамках можливостей, а не заходити у віртуальні кошти, не робити віртуальних операцій, які потім за 2-3 тижні зривають просто ціну.
І от, власне кажучи, я переконаний, що те, що сьогодні відбувається, нас приведе до того, що майбутня коаліція: чи коаліція національної єдності, чи будь-яка інша конфігурація, вона вже буде перед собою ставити мету не хто прем’єр, ні ким він буде в 2010 році, хоча я не виключаю, що й ця гра, і цей компонент буде, а ситуація буде заключатися в іншому.
Ми розуміємо, що на протиріччях будувати поступ уже неможливо. Нам треба гармонізуватися. Але якщо ми гармонізуємося, тоді виникає питання: рівень цих цілей? Вони, безумовно, повинні бути високі. Дрібні цілі, вони вже не відбуваються. Ви бачите на прикладі останніх місяців. Домовленість не може відбутися, якщо ми будемо обминати інтереси національного характеру, державницькі пріоритети.
Власне кажучи, те, до чого і вела демократія. Ми і повинні робити політичну систему, політичну модель, яка повинна взяти роль поводиря.
Що ми хочемо для нації? Який наш сьогоднішній курс? Як знайти гармонію в цьому курсі? Безумовно, це не арифметика, де одне з’єднали з другим і у нас вже виник образ влади, яка може консолідовано відповідати і подавати приклад нації.
Комусь треба і від чогось відмовитися з одної сторони, з правої сторони, комусь треба відмовитися з лівої сторони, згуртуватися навколо більш центристських ідей і починати говорити про те, що це є наш ідеал, який може нас об’єднати.
Тому з того, що відбувається, я сказав би, з точки зору аналізу, я бачу перевагу в тому, що не є велике бажання йти на вибори політичних сил, є велике відчуття, що ми отримаємо після виборів близько ту конфігурацію, яка сьогодні є в парламенті, плюс-мінус якийсь нюанс.
Але ці ті нюанси, які радикально не зламають майбутній інтегрований вибір, який повинен заключатися, що майбутня влада повинна більш ґрунтовно опиратися на більш консолідований парламент, на більш консолідовану націю.
І тому дочасні вибори приводять, на мій погляд, українські політичні сили до нового розуміння реалій, в рамках яких їм уже приходиться формувати взаємний діалог.
Тому я дивлюся, по-перше, оптимістично, позитивно на цей процес. Я не хочу бачити в цьому якоїсь трагедії, хоча, безумовно, я не є також великим прихильником того, що тільки через вибори це можна вирішувати. Але, на жаль, та дистанція, яка була відведена, не була використана по певних об’єктивних і досить суб’єктивних мотивах у колі п’яти політичних сил.
Які Ваші очікування? Чи він принципово буде відрізнятися від того, який ми маємо зараз? І на чому базуються ці Ваші очікування?
Віктор Ющенко: Почну я відповідь з того, щоб у вас не складалося враження, що у нас є якийсь другий варіант поведінки на сьогодні, і що тільки завдячуючи позиції президента той варіант не реалізується. Ми повинні бути чесні як громадяни.
Для того, щоб вийти з поточної політичної кризи, нам треба виключно діяти по регламенту, який виписаний для реакції на подібні явища. Є час, відведений для парламенту, для політичних сил, домовлятися про конфігурації, компроміси, жертви і таке інше. Не може держава весь час жити підвішеною, не може вона жити без непрацюючого парламенту.
Якщо ви пригадуєте останні засідання першої декади жовтня, то за 10 днів жодного разу не був прийнятий узгоджений порядок дня парламенту.
Давайте поставте себе на місце президента і запитайте: як ми далі повинні рухатися? Парламент не може прийняти порядок денний. Я не кажу, що компроміси по візіях, по пріоритетах. Порядок дня! Це велика трагедія, але у ній треба також бачити якісь і висновки.
Це не просто задарма втрачений час. І тому перше і саме головне: ми повинні показати нації і всім, що в нас є демократичний спосіб виходу з цієї ситуації. Погано, що не працює парламент, але, вибачте, якщо у нас є відповідь на те, як змусити зробити працездатний парламент, то це вже демократична відповідь, що ми її маємо. Тому наступає черга відповідальності президента. Пане президенте, читаємо Конституцію 90-106 статті - ти починай діяти.
Тому я вбачаю в тому, що вихід з сьогоднішньої ситуації є продовження того інструментарію демократичного, який передбачає українське законодавство. Це проведення дострокових виборів без трагедій, без плачу, як це робиться в будь-якій європейській країні.
Знаєте, це не є фатальним для Італії чи Франції, чи Австрії, для будь-якої держави. Нація звикла жити, що, ви знаєте, політик не бузу розводить, не конфронтацію чи фатальні події чи то в уряді, чи то в парламенті. Якщо не вдається, ми спокійно знайдемо відповідь і йдемо наступним кроком, і націю в спокій приводимо до цих виборів.
Кінець-кінцем ми апелюємо демократичним методом до джерела влади, до виборців, і кажемо: слухайте, ми не можемо знайти лад у п’яти політичних силах у парламенті. Це не вина президента, це не вина Арсенія Яценюка. Складається ситуація, по якій у даний момент дані політичні сили не можуть знайти відповіді на це запитання в парламенті.
Мені аналізувати, чому? Я міг би свій аналіз дати, чому? Переконаний, що ті відносини, які сьогодні є і склалися між політичними силами, вони себе вичерпали. Довіри немає. Обірвалося те, що єднало людей. І питання не про особисті контакти. Питання про національні ідеали, про національні цілі. Їх немає. Їх не можна зраджувати, їх не можна подавати в розміни тільки за те, щоб відбувалися якісь там проекції чи персональні для когось, чи для якоїсь політичної сили.
Другими словами, я не вдаюся зараз в аналіз, чому це не вдавалося. Якщо треба буде, то задайте окреме питання, я буду давати відповідь, чому в парламенті відбувається закономірний процес напіврозпаду.
Зараз треба як демократичній країні чітко прийти до режиму підготовки проведення дострокових виборів. Забути вже аналізи, докори, чия це вина. Це безпредметні дискусії, які можна вести як у вигляді шоу, але це несерйозна розмова з позиції влади в державі.
Ми повинні бути всі відповідальні. Тому ми все повинні зробити, щоб інститут законодавчий був працюючий. Другого варіанту немає - нам треба йти на вибори.
Відповідь на те, що буде на тому березі? Моя відповідь буде складатися з деяких компонентів.
Компонент перший. Політичні гравці за останні два роки кожен раз наближаються до одного: формувати в парламенті коаліцію з точки зору, де я буду, яке в мене буде крісло, як розподілити парламентські комітети 25 чи як 20 крісел кабінету уряду розподілити – це вже стає малоцікавим. Це вже предмет дрібного калібру політиків, бо ми розуміємо, що нас може об’єднувати не ця підстольна дипломатія, нас може об’єднувати мета.
От починається з кожним разом, коли ми говоримо про те, навколо чого повинна базуватися коаліція. Не навколо розподільчих пріоритетів, а навколо формування єдиної цілі.
Я вам смію нагадати, як три роки назад я, як президент, отримав шквал критики про те, що ми зараз підходимо до межі, коли стінка на стінку боротися – це безперспективно. Ми зневажаємо країну. Нам треба шукати компроміси…
І коли формувався універсал національної єдності, мета була одна: хлопці і дівчата, давайте за горизонтом побачимо, якою буде країна, який наш курс, куди ми йдемо, які наші цінності, ради чого ми робимо бюджет, ради чого ми кожен день йдемо на роботу, що повинно бути для нас системоутворюючим, як навчити націю, країну, владу формувати власну національну політику, в чому вона повинна заключатися, де наше партнерство, де лікоть біля ліктя?
Другими словами – формулюється питання на сьогодні після того, як не вдалися різні конфігурації, а це є іспити, це є екзамени… І та конфігурація, яку прем’єр-міністр напрацьовувала цілий вересень, не вдалася, вибачте, не від того, що ідеали не спрацювали, а від того, що тих ідеалів не було.
А дрібний розподіл приносить великі ризики для учасників. Плюс ще оцінка людей. Ви знаєте, щось неприродне відбувається, ми не розуміємо, заради чого це робиться, мета її.
Питання, вибачте, не заключається в тому, хто і з ким об’єднується. Знаєте, якщо ми отримаємо українських комуністів, і вони стануть пліч-о-пліч працювати на українську політику, то я перший буду вести з ними діалог. Дай Бог, щоб українські комуністи появилися! Чи якщо ми говоримо з будь-якою іншою політичною силою.
Якщо ми об’єднуємося навколо тих речей, які приносять нам державність, незалежність, інтеграцію, безпеку, економічний розвиток, гармонізацію відносин, так, вибачте, я думаю, що говорив кожен виборець про це.
Другими словами – мета не втому, хто і з ким об’єднується. Я вже вчений і міг би вам сказати слова для слухача чи глядача красиві, але я не буду їх зараз говорити,а говоритиму про одне: суть – це навколо чого ми об’єднуємося?
І ті, хто об’єднається навколо національних інтересів, національних пріоритетів, державницької політики, то це ті політичні сили, які зроблять перший приклад того, як навіть у складні часи і політичні, і економічні ми можемо давати ясну, чітку відповідь на національні пріоритети.
Зараз, я переконаний, що це один із уроків, який привів політичні сили, з одної сторони, до краху результату в рамках переговорів по дрібній тематиці, коли велика тематика зраджена. Ви знаєте, інтересу до малої тематики вже немає.
Знаєте, коли ми не можемо висловитися по позиції щодо ПДЧ… Я не пам’ятаю, коли останній раз з вуст прем’єр-міністра чули слово «ПДЧ». В якому це місяці було? Про НАТО я не кажу. НАТО, я думаю, що й не всі знають, як воно пишеться навіть, з тих політиків, які представляють певні політичні сили.
Чи ми говоримо там про ситуацію більш чутливу – перебування Російського Чорноморського флоту. Ви знаєте, це політики повинні давати відповіді на ці запитання, не можна їх обходити, бо це питання наших національних інтересів, як ми їх будемо обслуговувати. Це не питання «так» чи це не питання «ні», це питання позиції – вона повинна просто бути, ця позиція. Одні аргументують одне, а другі аргументують друге.
Але нам треба аргументувати, нам треба діяти, говорити про національні інтереси. А якщо ми говоримо про те, що це треба, знаєте, рот закрити, забути про «Одеса-Броди», не те, що забути, а навпаки, перевернути це. Я хочу зрозуміти ці мотиви.
Чому нація, яка будувала 12 років нафтогін, єдиний на сьогодні, який дає альтернативу по поставках каспійської нафти до ЄС, не може запрацювати тільки через розпорядження прем’єр-міністра? А що трапилося? Адже це наша коаліційна угода.
Чи що трапилося в українській приватизації? Ну, зараз це не є тема актуальною в умовах кризи, але ще 8 місяців тому вона була актуальною. А причина тільки одна була. Вона складна, але одна сторона намагалася проводити політику «як продати», майже все продати і не просто продати, а специфічно продати, адресно продати, політично продати.
Я міг би виписати, кому адресується «Турбоатом», я міг би виписати, кому адресується Одеський припортовий завод, як поступати з «Луганськтепловозом», як з «Лукором» поступати. Я це не хочу коментувати. Для мене це неприйнятно. Знаєте, в жодному секторі… не замішаний будь-який проект політичного характеру.
Я говорю про одне: нація повинна думати, з яким інтересом, з якими безпековими нюансами відноситися до стратегічної приватизації, щоб ми потім на своїх дітей не передавали занадто багато запитань.
Але питання навіть не в цьому. Питання навіть не в тому, чому комуністи підтримали проект бюджету, перший за 15 років, що цього вони не робили. За цим усім повинен стояти великий аналіз тих людей, яких ви представляєте.
Це ваша тема. Вам це треба донести, бо мені говорити весь час вустами президента занепокоєння якесь, знаєте, це не є тільки моєю професією, це ще й ваша професія.
Але разом з тим саме головне було навіть не в цьому. Якщо ми знову беремо ці ресурси і знову направляємо на споживання, ми до краху ведемо нашу економічну модель.
І все блокування виникло навколо того, як ми використовуємо ресурс приватизації: на розвиток – це моя позиція, а чи на споживання – це позиція прем’єр-міністра.
І ось ця тема розрулилася тільки на РНБО, коли всі вперше за 8 місяців проголосували— тільки на розвиток. А це можна було б зробити 8 місяців назад, коли у нас була нормальна кон’юнктура, коли ринок ще зовнішній працював, де ми могли б під аплодисменти зробити не політичну приватизацію в інтересах і безпекових, і економічних України. І таких моментів багато.
Коли ми говоримо: подивіться, що робиться на зерновому ринку… Ми мусимо радіти рекордному врожаю, чи він до нас приніс проблеми, які здаються для уряду несподіваними. А там і починається: чому в грудні, в січні, в лютому, в березні, в травні уряд заборонив продаж 5 мільйонів тонн зерна? Для чого?
Уявіть собі, що сьогодні 5 мільйонів тонн зерна із того, що ми зібрали, можна було реалізувати по кон’юнктурі першого півріччя, ми б отримали 2,5 мільярди доларів.
В країні, в якій було понад норматив останніх 3 роки 5 мільйонів тонн зерна, зараз ніхто не скаже вам, куди вони пішли. Молоко утекло в пісок – його звідти вже не дістанеш.
Чи як коментувати заборону продажу української олії? Я можу прокоментувати дію, як представляв прем’єр-міністр, проводячи це рішення, заставити українського виробника демпінгувати ціну на внутрішньому ринку і таким чином боротися з інфляцією. Де я зразу заявив: це безглуздий підхід, він принесе тільки втрати нашому ринку, ми його віддамо Аргентині, бо там сезон виробництва, ми втратимо весь потенціал зернового господарства, бо, вибачте, це галузь сезону.
Другими словами, от багато-багато речей, які призвели до того, що нам треба гуртуватися навколо, нам треба розділити ліву політику, політику популістську від політики ринкової.
На жаль, вона глибоко зайшла в протиріччя коаліції, яка була. Це було два різних курси, коли популізм, коли висока норма соціалістичних підходів домінувала над прагматичними, тобто як заставити економіку працювати, а уряд — жити в рамках можливостей, а не заходити у віртуальні кошти, не робити віртуальних операцій, які потім за 2-3 тижні зривають просто ціну.
І от, власне кажучи, я переконаний, що те, що сьогодні відбувається, нас приведе до того, що майбутня коаліція: чи коаліція національної єдності, чи будь-яка інша конфігурація, вона вже буде перед собою ставити мету не хто прем’єр, ні ким він буде в 2010 році, хоча я не виключаю, що й ця гра, і цей компонент буде, а ситуація буде заключатися в іншому.
Ми розуміємо, що на протиріччях будувати поступ уже неможливо. Нам треба гармонізуватися. Але якщо ми гармонізуємося, тоді виникає питання: рівень цих цілей? Вони, безумовно, повинні бути високі. Дрібні цілі, вони вже не відбуваються. Ви бачите на прикладі останніх місяців. Домовленість не може відбутися, якщо ми будемо обминати інтереси національного характеру, державницькі пріоритети.
Власне кажучи, те, до чого і вела демократія. Ми і повинні робити політичну систему, політичну модель, яка повинна взяти роль поводиря.
Що ми хочемо для нації? Який наш сьогоднішній курс? Як знайти гармонію в цьому курсі? Безумовно, це не арифметика, де одне з’єднали з другим і у нас вже виник образ влади, яка може консолідовано відповідати і подавати приклад нації.
Комусь треба і від чогось відмовитися з одної сторони, з правої сторони, комусь треба відмовитися з лівої сторони, згуртуватися навколо більш центристських ідей і починати говорити про те, що це є наш ідеал, який може нас об’єднати.
Тому з того, що відбувається, я сказав би, з точки зору аналізу, я бачу перевагу в тому, що не є велике бажання йти на вибори політичних сил, є велике відчуття, що ми отримаємо після виборів близько ту конфігурацію, яка сьогодні є в парламенті, плюс-мінус якийсь нюанс.
Але ці ті нюанси, які радикально не зламають майбутній інтегрований вибір, який повинен заключатися, що майбутня влада повинна більш ґрунтовно опиратися на більш консолідований парламент, на більш консолідовану націю.
І тому дочасні вибори приводять, на мій погляд, українські політичні сили до нового розуміння реалій, в рамках яких їм уже приходиться формувати взаємний діалог.
Тому я дивлюся, по-перше, оптимістично, позитивно на цей процес. Я не хочу бачити в цьому якоїсь трагедії, хоча, безумовно, я не є також великим прихильником того, що тільки через вибори це можна вирішувати. Але, на жаль, та дистанція, яка була відведена, не була використана по певних об’єктивних і досить суб’єктивних мотивах у колі п’яти політичних сил.