Прага – Конфлікт між Росією і Грузію є результатом російської політики «близького зарубіжжя», на яке Росія хоче мати виняткове право, тому це попередження для інших країн-сусідів Росії, вважає міністр закордонних справ Грузії Ека Ткешелашвілі. Перебуваючи в Празі, вона дала ексклюзивне інтерв'ю журналістам Радіо Свобода, в якому приділила велику увагу і Україні. Перше запитання було про те, чому саме Грузія з усіх пострадянських держав мала найгостріші суперечності з Росією.
– Коли ви починаєте аналізувати, що сталося, то зрозуміло, що йдеться не про Південну Осетію та Абхазію, бо Росія мала контроль над цими територіями понад 15 років. Йдеться навіть не про Грузію, яку Росія намагається повернути під російську сферу впливу. Росія вважає, що має право на володіння особливою сферою впливу по периметру своїх кордонів на свого роду «задвірки», до яких ніхто не має права встромляти носа. Це дуже небезпечне поняття, особливо, коли ми бачимо, як воно втілюється на практиці.
Грузія ніколи не мала проблем із Росією, поки її уряд був повністю корумпованим і лише декларував прозахідну орієнтацію. Але він не створював небезпеки для Росії в тому, що він не виривався з цієї сфери впливу. Але після Революції троянд, Грузія розпочала справжні реформи, які наблизили її до Заходу, і ці реформи були успішними. Тому, коли вихід Грузії з російської сфери впливу став реалістичним, почалися тертя. І це був небезпечний приклад для інших країн, з точки зору Росії.
– Росія планує перевести деякі військові бази на територію Абхазії та Південної Осетії. Говорять навіть про переведення Чорноморського флоту з Севастополя до Очамчири в Абхазії. Що Грузія може зробити, щоб не допустити цього?
– Я не дуже вірю в те, що Росія дійсно хоче перевести цей флот із України, бо Україна і Крим є надто важливими для Росії. І є побоювання того, що Росія зараз робитиме усе, аби лиш не допустити, щоб Україна стала частиною західного світу. За інформацією, яка приходить з Криму, це тривожна ситуація. Застосовуються ті самі схеми, що і в Грузії, наприклад, роздача паспортів. Це робиться, щоб мати потім привід для втручання у внутрішні справи країни. Але Росія порушує цим міжнародне право, і тут міжнародне співтовариство має втрутитись.
– Російські офіційні особи звинувачують Україну в тому, що вона озброювала Грузію під час конфлікту. Українська сторона говорить, що має з Грузією довгострокові контракти. Яким є погляд грузинської сторони на цю справу?
– Кожна суверенна держава має обов’язок бути розвинутою державою в усіх сферах. Коли ми прийшли до влади після Революції троянд, ми успадкували державу в руїнах, стару інфраструктуру в усіх аспектах. Тому нам довелося відбудовувати всі ключові сфери держави, включно з військовою. І не справа Росії коментувати, які пріоритети повинна мати суверенна держава. Ми завжди дотримувалися міжнародного законодавства в цьому плані, тому це лише внутрішня справа Грузії та України, а не Росії.
– У грудні міністри закордонних справ країн НАТО мають визначити, чи Україна і Грузія зробили достатній поступ, щоб отримати План дій щодо членства в НАТО. На який результат Ви розраховуєте?
– По-перше, існує перебільшення значення ПДЧ, так ніби цей план був би вже самим членством. ПДЧ є лише дорожнім планом до членства. Ми вважаємо, що в Бухаресті було зроблено помилку, що нам не надали ПДЧ, пообіцявши членство. І Росія скористалася цією невизначеністю, проте їй не вдалося зачинити двері НАТО для Грузії. Ми сподіваємося, що перша оцінка поступу в грудні буде останньою, але якщо цього не станеться, то це не буде кінець світу. Ми знаємо, що Грузія буде членом НАТО і що Росія не зможе вносити тут якісь зміни.
– Чи Грузія далі вважає НАТО гарантією своєї безпеки, чи вона розглядає інші можливості — скажімо, укладання двосторонніх угод зі Сполученими Штатами?
– Ми ніколи не розглядали НАТО виключно як джерело безпеки. НАТО приносить і інші вигоди, і також обов’язки. Ми робили свій внесок до організації, ще не будучи її членами. Ми мали контингент в Іраку, хоча це і не була місія НАТО, маємо намір послати контингент до Афганістану, навіть незважаючи на нещодавню війну, бо хочемо показати, що на нас можна покладатися і в ту хвилину, яка є найтяжчою для нас.
Щодо безпеки, то найкращим для країни є міць держави, економіки, сила демократії, верховенства права та громадянського суспільства. Тому ми розглядаємо вступ до Європейського Союзу також з точки зору безпеки. А щодо Америки, то це наш сильний і добрий партнер, але, мені здається, Росії вже вдалося багатьох переконати, що це є наш єдиний партнер. Насправді, демократична безпека є так само важливою для Європи, як і для Америки. Тому ці два напрямки залишаються для нас однаково важливими, зараз так само, як і до війни.
(Прага – Київ)
Грузія ніколи не мала проблем із Росією, поки її уряд був повністю корумпованим і лише декларував прозахідну орієнтацію. Але він не створював небезпеки для Росії в тому, що він не виривався з цієї сфери впливу. Але після Революції троянд, Грузія розпочала справжні реформи, які наблизили її до Заходу, і ці реформи були успішними. Тому, коли вихід Грузії з російської сфери впливу став реалістичним, почалися тертя. І це був небезпечний приклад для інших країн, з точки зору Росії.
– Росія планує перевести деякі військові бази на територію Абхазії та Південної Осетії. Говорять навіть про переведення Чорноморського флоту з Севастополя до Очамчири в Абхазії. Що Грузія може зробити, щоб не допустити цього?
– Я не дуже вірю в те, що Росія дійсно хоче перевести цей флот із України, бо Україна і Крим є надто важливими для Росії. І є побоювання того, що Росія зараз робитиме усе, аби лиш не допустити, щоб Україна стала частиною західного світу. За інформацією, яка приходить з Криму, це тривожна ситуація. Застосовуються ті самі схеми, що і в Грузії, наприклад, роздача паспортів. Це робиться, щоб мати потім привід для втручання у внутрішні справи країни. Але Росія порушує цим міжнародне право, і тут міжнародне співтовариство має втрутитись.
– Російські офіційні особи звинувачують Україну в тому, що вона озброювала Грузію під час конфлікту. Українська сторона говорить, що має з Грузією довгострокові контракти. Яким є погляд грузинської сторони на цю справу?
– Кожна суверенна держава має обов’язок бути розвинутою державою в усіх сферах. Коли ми прийшли до влади після Революції троянд, ми успадкували державу в руїнах, стару інфраструктуру в усіх аспектах. Тому нам довелося відбудовувати всі ключові сфери держави, включно з військовою. І не справа Росії коментувати, які пріоритети повинна мати суверенна держава. Ми завжди дотримувалися міжнародного законодавства в цьому плані, тому це лише внутрішня справа Грузії та України, а не Росії.
– У грудні міністри закордонних справ країн НАТО мають визначити, чи Україна і Грузія зробили достатній поступ, щоб отримати План дій щодо членства в НАТО. На який результат Ви розраховуєте?
– По-перше, існує перебільшення значення ПДЧ, так ніби цей план був би вже самим членством. ПДЧ є лише дорожнім планом до членства. Ми вважаємо, що в Бухаресті було зроблено помилку, що нам не надали ПДЧ, пообіцявши членство. І Росія скористалася цією невизначеністю, проте їй не вдалося зачинити двері НАТО для Грузії. Ми сподіваємося, що перша оцінка поступу в грудні буде останньою, але якщо цього не станеться, то це не буде кінець світу. Ми знаємо, що Грузія буде членом НАТО і що Росія не зможе вносити тут якісь зміни.
– Чи Грузія далі вважає НАТО гарантією своєї безпеки, чи вона розглядає інші можливості — скажімо, укладання двосторонніх угод зі Сполученими Штатами?
– Ми ніколи не розглядали НАТО виключно як джерело безпеки. НАТО приносить і інші вигоди, і також обов’язки. Ми робили свій внесок до організації, ще не будучи її членами. Ми мали контингент в Іраку, хоча це і не була місія НАТО, маємо намір послати контингент до Афганістану, навіть незважаючи на нещодавню війну, бо хочемо показати, що на нас можна покладатися і в ту хвилину, яка є найтяжчою для нас.
Щодо безпеки, то найкращим для країни є міць держави, економіки, сила демократії, верховенства права та громадянського суспільства. Тому ми розглядаємо вступ до Європейського Союзу також з точки зору безпеки. А щодо Америки, то це наш сильний і добрий партнер, але, мені здається, Росії вже вдалося багатьох переконати, що це є наш єдиний партнер. Насправді, демократична безпека є так само важливою для Європи, як і для Америки. Тому ці два напрямки залишаються для нас однаково важливими, зараз так само, як і до війни.
(Прага – Київ)