Київ – В українській столиці триває 39-ий кінофестиваль «Молодість». Уперше в позаконкурсній програмі цього року – тема Голодомору. Організатори намагалися зібрати всі стрічки на цю тематику назбиралося десять. Кілька фільмів зняті ще у 89-му, але більшість із них цьогорічні. На п’ятницю запланована прем’єра. Це фільм Терещенка «Пейзаж після мору». Він досліджує феномен післягеноцидного суспільства на прикладі одного українського села. У фільмі є фрагменти зі щоденника великого друга України, історика, унікального дослідника Голодомору Джеймса Мейса.
Після переїзду фестивалю з Будинку кіно в кінотеатр «Київ» студентам не так легко потрапити на покази, які стали переважно платними. Але на цей показ при вході навіть контролера немає. Зал заповнений на одну десяту. Після реклами – фільм: «Ой, хай Бог милує… Голодна смерть, коли людина в повній свідомості, не втрачає свідомості до самої смерті, а голод… все, а голод тягне… яке це страшне…».
Фільми-монологи
У фільмі режисера Павла Фаренюка Марія Балас розповідає, як 6-річною дівчинкою вона пережила Голодомор: смерті, свідком яких вона стала, пам’ятає до найменшої деталі, ніби це було вчора: «Була в бабуні подружка Августа. Вона щоденно приходила поговорить з бабунею. Одного дня вона мені каже: підемо провідаємо Агусю, щось її вже давно немає. Ми пішли, а вона лежить на підлозі, під нею солома потерта, ряднина збита. Бабуся питає: «Агусю, чому тебе так довго не видно?». А вона : «Їсти хочу, ой їсти». А тоді простягнула під себе руку, набрала жмуток соломи помятої – і піднесла до рота судорожними рухами. А тоді здригнулася і затихла».
Це фрагмент одного з фільмів з циклу «Долі» – коротких документальних свідчень людей, які пережили Голодомор у дитячому віці.
Цілу низку дорослих свідків Голодомору зняв американський дослідник (на жаль, уже покійний) Джеймс Мейс серед українців, які опинилися в еміграції.
Знімаючи фільм про найвідомішого дослідника Голодомору на Заході, режисер Наталя Сущева була змушена обійтися лише кількома фотографіями, які надала дружина пана Мейса, архівних відеоматеріалів взагалі не було. Наталя Сущева каже, що Голодомор – прогалина в нашій історії, і її треба заповнити. Страх, на її думку, який присутній в української нації сьогодні, був закладений ще в часи Голодомору.
По дорозі до глядача
Завдяки англійським субтитрам, фільми міг подивитися і кінокритик Крістоф Еге зі Швейцарії. Фільми про Голодомор спеціально не вибирав – йому хотілося дізнатися, що таке українське кіно. Про голод він чув і раніше. Але саме ці фільми дозволили йому дізнатися значно більше.
Ірина Березень, програміст за фахом, свідомо прийшла на цей показ. Малу кількість людей у залі виправдовує тим, що фільмів багато, важко зорієнтуватися в програмі.
Джеймса Мейса раніше не знала, тому кіно дозволило ближче познайомитися з цією особистістю. За її словами, страждання, показані на екрані, справжні, вони ні в яке порівняння не йдуть з придуманими та штучними емоціями в серіалах.
Фільми про Голодомор – це нелегкі фільми. Їх важко робити, їх важко дивитися. Кілька глядачів вийшли під час показу, але кілька і зайшли. І як мовилося в одному з фільмів, «якщо болить, ти ще живий».
(Київ – Прага)
Фільми-монологи
У фільмі режисера Павла Фаренюка Марія Балас розповідає, як 6-річною дівчинкою вона пережила Голодомор: смерті, свідком яких вона стала, пам’ятає до найменшої деталі, ніби це було вчора: «Була в бабуні подружка Августа. Вона щоденно приходила поговорить з бабунею. Одного дня вона мені каже: підемо провідаємо Агусю, щось її вже давно немає. Ми пішли, а вона лежить на підлозі, під нею солома потерта, ряднина збита. Бабуся питає: «Агусю, чому тебе так довго не видно?». А вона : «Їсти хочу, ой їсти». А тоді простягнула під себе руку, набрала жмуток соломи помятої – і піднесла до рота судорожними рухами. А тоді здригнулася і затихла».
Це фрагмент одного з фільмів з циклу «Долі» – коротких документальних свідчень людей, які пережили Голодомор у дитячому віці.
Цілу низку дорослих свідків Голодомору зняв американський дослідник (на жаль, уже покійний) Джеймс Мейс серед українців, які опинилися в еміграції.
Знімаючи фільм про найвідомішого дослідника Голодомору на Заході, режисер Наталя Сущева була змушена обійтися лише кількома фотографіями, які надала дружина пана Мейса, архівних відеоматеріалів взагалі не було. Наталя Сущева каже, що Голодомор – прогалина в нашій історії, і її треба заповнити. Страх, на її думку, який присутній в української нації сьогодні, був закладений ще в часи Голодомору.
По дорозі до глядача
Завдяки англійським субтитрам, фільми міг подивитися і кінокритик Крістоф Еге зі Швейцарії. Фільми про Голодомор спеціально не вибирав – йому хотілося дізнатися, що таке українське кіно. Про голод він чув і раніше. Але саме ці фільми дозволили йому дізнатися значно більше.
Ірина Березень, програміст за фахом, свідомо прийшла на цей показ. Малу кількість людей у залі виправдовує тим, що фільмів багато, важко зорієнтуватися в програмі.
Джеймса Мейса раніше не знала, тому кіно дозволило ближче познайомитися з цією особистістю. За її словами, страждання, показані на екрані, справжні, вони ні в яке порівняння не йдуть з придуманими та штучними емоціями в серіалах.
Фільми про Голодомор – це нелегкі фільми. Їх важко робити, їх важко дивитися. Кілька глядачів вийшли під час показу, але кілька і зайшли. І як мовилося в одному з фільмів, «якщо болить, ти ще живий».
(Київ – Прага)