Компанії-роботодавці відкрили у Києві виставку, на якій проведуть ярмарок вакансій.
Ярмарок вакансій
На одного безробітного киянина, за офіційною статистикою, є п’ять вакансій. А на ярмарку вакансій вибір – у кілька разів більший. Інша справа, що скільки б не було пропозицій, далеко не всі, хто шукає працю, підходять роботодавцям. Шукають роботу на ярмарку вакансій і студенти-другокурсники, і навіть пенсіонери, дарма, що військові. Українські та міжнародні компанії пропонують найрізноманітніші вакансії і представляють різні сфери діяльності. Це і провідні телеканали, і пресові видання, і готельний бізнес, і компанії мобільного зв’язку, і банки та сфера обслуговування.
Пропозицій безліч. Але до кожної з посад є певні вимоги, говорить менеджер по роботі з персоналом однієї з компаній-учасниць. «Для нас важливо, щоб людина вміла працювати із клієнтами, вміла, наприклад, продавати. Специфіці роботи ми навчаємо. Є вакансії, де не вимагається досвід роботи, це телефонні оператори, секретарі тощо». Багато з присутніх залишають компаніям-роботодавцям заздалегідь підготовані резюме або ж заповнюють анкети на місці.
«Через знайомство»
У столиці завжди легше знайти роботу, на те вона й столиця. Що і підтверджують офіційні дані: у Києві без роботи - кожен трьохсотий працездатний мешканець. Для порівняння, на Львівщині – кожен тридцятий. Кореспондентка Радіо «Свобода» Галина Терещук дізнавалася, завдяки яким чеснотам львів’янам вдається працевлаштуватися. І констатує: перевагу мають не претенденти з багатим досвідом чи високим рівнем професіоналізму, а ті, хто може похвалитися високим знайомством.
Батько-суддя, син-адвокат, донька чи невістка-нотаріус – така схема родинного бізнесу у Львові доволі поширена. Без знайомств у галузі права чи медицини не обійтись.
Зазвичай по рекомендації працевлаштовуються в усі державні структури. Близько 90% працівників обласної ради та адміністрації були прийняті на роботу на чиєсь прохання. Як правило, конкурси оголошуються задля дотримання закону, а реально на ту чи іншу посаду вже є людина.
Львів’янка Оксана Кирчів три роки викладала англійську мову в польській школі у Любліні. Повернувшись на батьківщину, не лише професійно володіла англійською, але й польською, мала досвід учителювання, але добру роботу досі не знайшла. Свої досьє надсилала у десятки фірм та установ, але без рекомендацій не хотіли навіть зустрічатись. Нині жінка заробляє на життя приватними уроками. Оксана розповіла, що в маленьких польських містечках, на відміну від Варшави чи Кракова, теж важлива для роботодавців рекомендація його знайомих. « Там теж потрібні знайомства, чимало поляків, не працевлаштувавшись у Любліні, виїхали в Ірландію. Але все ж таки професійність людини важлива».
Не варто перебільшувати значення кумівства, протекції, хабарництва під час працевлаштування, переконує Віктор Хмельовський, президент Спілки орендарів і підприємців України, шеф-редактор журналу «Роботодавець». Він упевнений, що визначальним у працевлаштуванні є саме професіоналізм працівника.
Безробіття в столиці та на периферії
У Криму рівень безробіття – такий же, як по всій Україн: близько двох відсотків. Але до традиційних труднощів у пошуку роботи на півострові додаються ще й етнічні, стверджує кореспондент Радіо «Свобода» Володимир Притула.
За офіційними даними, найбільше людей, які втратили роботу – у степових районах, саме там найбільша частка кримськотатарського населення. Експерти називають кілька причин, серед яких і високий рівень ксенофобії в Криму, і слабка інтегрованість репатріантів у соціально-економічне життя автономії.
Отже, якими повинні бути перші кроки того, хто взявся за пошук роботи? Менеджер з персоналу Інна розповіла нам, з чого почала б вона.
Написавши хороше резюме, можна розносити його в місця бажаної праці. Також можна звернутися в кадрову аґенцію. В кадрову, а не рекрутингову, бо остання більше орієнтована на замовника, а не шукачів роботи.
Від п’яти вакансій на одного безробітного у столиці - до однієї вакансії на двадцять шукачів роботи в провінції. Такою є офіційна статистика щодо працевлаштування в Україні. Чиновники звітують про зниження безробіття з дев’яти відсотків п’ять років тому до двох відсотків зараз. Але українці вважають безробіття однією з головних економічних проблем держави (про це свідчать соціологи). Також в Україні зростає рівень безробіття серед молоді. За офіційними даними, шукачів роботи серед тих, кому «до тридцяти п’яти» удвічі більше, ніж серед тих, кому «за тридцять п’ять» років.
Коли ви шукали нову роботу, що допомогло її знайти?
- Знайшла роботу завдяки знайомствам. Родичі мені допомогли.
- Знайшов роботу через газету. Подзвонив, приїхав. Подивилися на мене – сказали йти працювати.
- Мені важко було влаштуватися. Думаю, мені не вистачає вищої освіти.
- Зараз влаштуватися по професії можна лише через знайомих.
- Я поки шукаю роботу. Роблю це через знайомих. Вже є пропозиції.
На одного безробітного киянина, за офіційною статистикою, є п’ять вакансій. А на ярмарку вакансій вибір – у кілька разів більший. Інша справа, що скільки б не було пропозицій, далеко не всі, хто шукає працю, підходять роботодавцям. Шукають роботу на ярмарку вакансій і студенти-другокурсники, і навіть пенсіонери, дарма, що військові. Українські та міжнародні компанії пропонують найрізноманітніші вакансії і представляють різні сфери діяльності. Це і провідні телеканали, і пресові видання, і готельний бізнес, і компанії мобільного зв’язку, і банки та сфера обслуговування.
Пропозицій безліч. Але до кожної з посад є певні вимоги, говорить менеджер по роботі з персоналом однієї з компаній-учасниць. «Для нас важливо, щоб людина вміла працювати із клієнтами, вміла, наприклад, продавати. Специфіці роботи ми навчаємо. Є вакансії, де не вимагається досвід роботи, це телефонні оператори, секретарі тощо». Багато з присутніх залишають компаніям-роботодавцям заздалегідь підготовані резюме або ж заповнюють анкети на місці.
«Через знайомство»
У столиці завжди легше знайти роботу, на те вона й столиця. Що і підтверджують офіційні дані: у Києві без роботи - кожен трьохсотий працездатний мешканець. Для порівняння, на Львівщині – кожен тридцятий. Кореспондентка Радіо «Свобода» Галина Терещук дізнавалася, завдяки яким чеснотам львів’янам вдається працевлаштуватися. І констатує: перевагу мають не претенденти з багатим досвідом чи високим рівнем професіоналізму, а ті, хто може похвалитися високим знайомством.
Батько-суддя, син-адвокат, донька чи невістка-нотаріус – така схема родинного бізнесу у Львові доволі поширена. Без знайомств у галузі права чи медицини не обійтись.
Зазвичай по рекомендації працевлаштовуються в усі державні структури. Близько 90% працівників обласної ради та адміністрації були прийняті на роботу на чиєсь прохання. Як правило, конкурси оголошуються задля дотримання закону, а реально на ту чи іншу посаду вже є людина.
Львів’янка Оксана Кирчів три роки викладала англійську мову в польській школі у Любліні. Повернувшись на батьківщину, не лише професійно володіла англійською, але й польською, мала досвід учителювання, але добру роботу досі не знайшла. Свої досьє надсилала у десятки фірм та установ, але без рекомендацій не хотіли навіть зустрічатись. Нині жінка заробляє на життя приватними уроками. Оксана розповіла, що в маленьких польських містечках, на відміну від Варшави чи Кракова, теж важлива для роботодавців рекомендація його знайомих. « Там теж потрібні знайомства, чимало поляків, не працевлаштувавшись у Любліні, виїхали в Ірландію. Але все ж таки професійність людини важлива».
Не варто перебільшувати значення кумівства, протекції, хабарництва під час працевлаштування, переконує Віктор Хмельовський, президент Спілки орендарів і підприємців України, шеф-редактор журналу «Роботодавець». Він упевнений, що визначальним у працевлаштуванні є саме професіоналізм працівника.
Безробіття в столиці та на периферії
У Криму рівень безробіття – такий же, як по всій Україн: близько двох відсотків. Але до традиційних труднощів у пошуку роботи на півострові додаються ще й етнічні, стверджує кореспондент Радіо «Свобода» Володимир Притула.
За офіційними даними, найбільше людей, які втратили роботу – у степових районах, саме там найбільша частка кримськотатарського населення. Експерти називають кілька причин, серед яких і високий рівень ксенофобії в Криму, і слабка інтегрованість репатріантів у соціально-економічне життя автономії.
Отже, якими повинні бути перші кроки того, хто взявся за пошук роботи? Менеджер з персоналу Інна розповіла нам, з чого почала б вона.
Написавши хороше резюме, можна розносити його в місця бажаної праці. Також можна звернутися в кадрову аґенцію. В кадрову, а не рекрутингову, бо остання більше орієнтована на замовника, а не шукачів роботи.
Від п’яти вакансій на одного безробітного у столиці - до однієї вакансії на двадцять шукачів роботи в провінції. Такою є офіційна статистика щодо працевлаштування в Україні. Чиновники звітують про зниження безробіття з дев’яти відсотків п’ять років тому до двох відсотків зараз. Але українці вважають безробіття однією з головних економічних проблем держави (про це свідчать соціологи). Також в Україні зростає рівень безробіття серед молоді. За офіційними даними, шукачів роботи серед тих, кому «до тридцяти п’яти» удвічі більше, ніж серед тих, кому «за тридцять п’ять» років.
Глас народу:
Коли ви шукали нову роботу, що допомогло її знайти?
- Знайшла роботу завдяки знайомствам. Родичі мені допомогли.
- Знайшов роботу через газету. Подзвонив, приїхав. Подивилися на мене – сказали йти працювати.
- Мені важко було влаштуватися. Думаю, мені не вистачає вищої освіти.
- Зараз влаштуватися по професії можна лише через знайомих.
- Я поки шукаю роботу. Роблю це через знайомих. Вже є пропозиції.