Париж – Франція, що головує у Європейському Союзі, бере активну участь у врегулюванні грузинського конфлікту. Президент Ніколя Саркозі домігся угоди сторін про припинення вогню. Після визнання Росією незалежності самопроголошених грузинських територій кореспондент Радіо Свобода розмовляв з Філіпом Моро Дефаржем – дослідником Французького інституту міжнародних відносин. Мова йшла про позицію Франції.
– Незважаючи на угоду про припинення вогню, Росія й далі тримає свої війська на території Грузії, ба більше: визнала незалежність Абхазії та Південної Осетії. Чи послабила російська непримиренність довіру до президента Саркозі?
– Це все деталі. Єдиним справжнім питанням є: чого хоче Росія? Правдою є те, що Росія відновлює імперську політику царів, якими б вони не були – православними чи комуністичними. Правдою є, що це викликає серйозне занепокоєння. Тож питання є не у французькій позиції, а перш за все в тому, що робитимуть Європа та Захід. Чи здатні вони на спільну послідовну позицію в цій проблемі? Ми ще побачимо.
– Все ж таки, позиція США щодо Росії є жорсткою. Канцлер Німеччини сказала, що рішення Москви неприйнятне. А якою є позиція Франції?
– Як і багато інших європейських країн, Франція розривається між двома занепокоєннями, які суперечать одне одному. Перше занепокоєння полягає у неприйнятті дій Росії у Грузії. Очевидно, що російська поведінка є скандальною, неприйнятною і виразно порушує міжнародні закони. У цьому нема ніяких сумнівів, навіть якщо Саакашвілі й наробив дурниць у відносинах з Росією. А друге занепокоєння щодо Росії – це не вступати в нову «холодну війну».
– Які чинники, на Вашу думку, утримують ЄС від участі у новій «холодній війні»?
– Перш за все, звичайно, нафта й газ, але це, без сумніву, не вирішальний фактор… Росію з великими зусиллями витягали з ізоляції наприкінці існування СРСР. Якщо змусимо її повернутися до ізоляціоністської політики, до такої собі націоналістичної і ксенофобської фортеці, ми ніколи вже цього не подолаємо. Тож проблема не лише у слабкості Заходу, а й у тому, що робити з російським ведмедем, беручи до уваги, що Захід виключає політику сили. Захід не воюватиме за Грузію, він може лише вдатися до економічних і фінансових санкцій.
– Франція скликає спеціальний саміт ЄС, щоб обговорити питання щодо Грузії. Чого можна очікувати від цієї зустрічі?
– Франція домагатиметься єдності ЄС. Метою не є жорстка політика, а об’єднаний Європейський Союз. Цієї єдності можна досягти через компроміс між певним осудом Росії за її поведінку, але також і збереженням певного діалогу з нею. Тому ця зустріч ЄС, можливо, завершиться спільною заявою з вичікувальною позицією. Якісь несподіванки завжди можливі, але важко уявити, що більшість європейських країн захочуть сваритися з Росією, хіба що за винятком країн Східної Європи та Великої Британії. Це не буде той випадок, який неможливо розв’язати. Він не приречений на довготривалий термін.
– Це все деталі. Єдиним справжнім питанням є: чого хоче Росія? Правдою є те, що Росія відновлює імперську політику царів, якими б вони не були – православними чи комуністичними. Правдою є, що це викликає серйозне занепокоєння. Тож питання є не у французькій позиції, а перш за все в тому, що робитимуть Європа та Захід. Чи здатні вони на спільну послідовну позицію в цій проблемі? Ми ще побачимо.
– Все ж таки, позиція США щодо Росії є жорсткою. Канцлер Німеччини сказала, що рішення Москви неприйнятне. А якою є позиція Франції?
– Як і багато інших європейських країн, Франція розривається між двома занепокоєннями, які суперечать одне одному. Перше занепокоєння полягає у неприйнятті дій Росії у Грузії. Очевидно, що російська поведінка є скандальною, неприйнятною і виразно порушує міжнародні закони. У цьому нема ніяких сумнівів, навіть якщо Саакашвілі й наробив дурниць у відносинах з Росією. А друге занепокоєння щодо Росії – це не вступати в нову «холодну війну».
– Які чинники, на Вашу думку, утримують ЄС від участі у новій «холодній війні»?
– Перш за все, звичайно, нафта й газ, але це, без сумніву, не вирішальний фактор… Росію з великими зусиллями витягали з ізоляції наприкінці існування СРСР. Якщо змусимо її повернутися до ізоляціоністської політики, до такої собі націоналістичної і ксенофобської фортеці, ми ніколи вже цього не подолаємо. Тож проблема не лише у слабкості Заходу, а й у тому, що робити з російським ведмедем, беручи до уваги, що Захід виключає політику сили. Захід не воюватиме за Грузію, він може лише вдатися до економічних і фінансових санкцій.
– Франція скликає спеціальний саміт ЄС, щоб обговорити питання щодо Грузії. Чого можна очікувати від цієї зустрічі?
– Франція домагатиметься єдності ЄС. Метою не є жорстка політика, а об’єднаний Європейський Союз. Цієї єдності можна досягти через компроміс між певним осудом Росії за її поведінку, але також і збереженням певного діалогу з нею. Тому ця зустріч ЄС, можливо, завершиться спільною заявою з вичікувальною позицією. Якісь несподіванки завжди можливі, але важко уявити, що більшість європейських країн захочуть сваритися з Росією, хіба що за винятком країн Східної Європи та Великої Британії. Це не буде той випадок, який неможливо розв’язати. Він не приречений на довготривалий термін.