Лондон – Європейські газети і далі обговорюють тему російського вторгнення до Грузії та російську реакцію на це. У центрі уваги преси й Олімпійські ігри у Пекіні.
Угорська газета «Magyar Narancs» у світлі конфлікту між Росією та Грузією висловлює занепокоєння відсутністю спільної зовнішньої політики Європейського Союзу.
Ліберальне видання побоюється, що держави-члени ЄС просто підуть кожна своїм власним шляхом у стосунках із Росією: «Якщо справи й далі розвиватимуться таким чином, грузинський конфлікт ще більше підкреслить відсутність консенсусу в ЄС… США висловили невдоволення поведінкою Росії у Грузії у безпомилкових виразах, хоча й не так пристрасно, як Польща.
Старі члени ЄС, сильні гравці в ЄС, були у цьому обережніші. Хоча мирний план Євросоюзу виглядає доцільним як перша реакція, врешті-решт «старі» члени ЄС легко можуть вирішити, що краще індивідуально влаштовувати свої стосунки з Росією. Це ще раз відбулося б за рахунок пізніших східноєвропейських вступників до ЄС», – зазначає угорське видання.
А британський щоденник «Times» критикує Угорщину за її реакцію на окупацію Грузії: «Грузія викликала тут лише дрібну частку тих пристрастей, які викликають Олімпійські Ігри, хоча героїчне повстання Угорщини проти Радянського Союзу 1956 року, коли підлітки боролися з російськими танками за допомогою пляшок із запальною рідиною є однією з визначальних подій угорської історії… У балтійських державах, Польщі й Україні російське вторгнення викликало візити солідарності до Грузії, гнівний осуд російського імперіалізму, численні протести та широке занепокоєння щодо того, хто буде наступний… Більшість угорців лише знизують плечима. Нема почуття широкого обурення. Лише кілька сотень людей прийшло на єдину демонстрацію у Будапешті… Справжня причина напівм’якої дипломатії Будапешта, звичайно, полягає у постачанні енергоносіїв – Угорщина залежить від російської нафти. Прем’єр-міністр-соціаліст Ференц Дюрчані, колишній лідер молодих комуністів, що став мультимільйонером, робить усе, щоб підтримувати добрі стосунки з російським прем’єр-міністром Володимиром Путіним… Тріумф не дивує, дивує симпатія до Росії серед деяких угорських націоналістів. Чому праві антикомуністи підтримують Москву?.. Так само, як у Росії, колективна пам’ять соціального порядку за комунізму об’єдналася з гнівним патріотизмом, щоб зродити тут прагнення сильного лідера. Для декого Путін відповідає такому уявленню… Водночас крайній правий рух Угорщини є надзвичайно антиглобалістським. Нині його лють спрямована не проти Москви, а проти США та Ізраїлю. Грузія є приятелем США й Ізраїлю, тож згідно з цим аргументом, треба підтримувати Росію».
Голландська газета NRC «Handelsblad» пише про Олімпіаду в Пекіні, пропонуючи дещо інакше поглянути на таблицю медалей: «В останні кілька років офіційна політика Китаю була зосереджена на тому, щоб виграти у Пекіні-2008 більше медалей, ніж США. Він цілком може цього досягти, бо американці далеко відстають… За останні кілька днів з’явилося кілька аналітичних матеріалів, у яких зроблено неминучий висновок, що глобальний баланс могутності переміщується до Азії… Але ця аналітика не бере до уваги того, що всі країни ЄС виступають як окремі держави. Європейський Союз виграв запаморочливу кількість – майже 200 медалей. Це майже стільки, скільки Китай, США та Росія разом узяті. Оце і є справжній вияв могутності».
Ліберальне видання побоюється, що держави-члени ЄС просто підуть кожна своїм власним шляхом у стосунках із Росією: «Якщо справи й далі розвиватимуться таким чином, грузинський конфлікт ще більше підкреслить відсутність консенсусу в ЄС… США висловили невдоволення поведінкою Росії у Грузії у безпомилкових виразах, хоча й не так пристрасно, як Польща.
Старі члени ЄС, сильні гравці в ЄС, були у цьому обережніші. Хоча мирний план Євросоюзу виглядає доцільним як перша реакція, врешті-решт «старі» члени ЄС легко можуть вирішити, що краще індивідуально влаштовувати свої стосунки з Росією. Це ще раз відбулося б за рахунок пізніших східноєвропейських вступників до ЄС», – зазначає угорське видання.
А британський щоденник «Times» критикує Угорщину за її реакцію на окупацію Грузії: «Грузія викликала тут лише дрібну частку тих пристрастей, які викликають Олімпійські Ігри, хоча героїчне повстання Угорщини проти Радянського Союзу 1956 року, коли підлітки боролися з російськими танками за допомогою пляшок із запальною рідиною є однією з визначальних подій угорської історії… У балтійських державах, Польщі й Україні російське вторгнення викликало візити солідарності до Грузії, гнівний осуд російського імперіалізму, численні протести та широке занепокоєння щодо того, хто буде наступний… Більшість угорців лише знизують плечима. Нема почуття широкого обурення. Лише кілька сотень людей прийшло на єдину демонстрацію у Будапешті… Справжня причина напівм’якої дипломатії Будапешта, звичайно, полягає у постачанні енергоносіїв – Угорщина залежить від російської нафти. Прем’єр-міністр-соціаліст Ференц Дюрчані, колишній лідер молодих комуністів, що став мультимільйонером, робить усе, щоб підтримувати добрі стосунки з російським прем’єр-міністром Володимиром Путіним… Тріумф не дивує, дивує симпатія до Росії серед деяких угорських націоналістів. Чому праві антикомуністи підтримують Москву?.. Так само, як у Росії, колективна пам’ять соціального порядку за комунізму об’єдналася з гнівним патріотизмом, щоб зродити тут прагнення сильного лідера. Для декого Путін відповідає такому уявленню… Водночас крайній правий рух Угорщини є надзвичайно антиглобалістським. Нині його лють спрямована не проти Москви, а проти США та Ізраїлю. Грузія є приятелем США й Ізраїлю, тож згідно з цим аргументом, треба підтримувати Росію».
Голландська газета NRC «Handelsblad» пише про Олімпіаду в Пекіні, пропонуючи дещо інакше поглянути на таблицю медалей: «В останні кілька років офіційна політика Китаю була зосереджена на тому, щоб виграти у Пекіні-2008 більше медалей, ніж США. Він цілком може цього досягти, бо американці далеко відстають… За останні кілька днів з’явилося кілька аналітичних матеріалів, у яких зроблено неминучий висновок, що глобальний баланс могутності переміщується до Азії… Але ця аналітика не бере до уваги того, що всі країни ЄС виступають як окремі держави. Європейський Союз виграв запаморочливу кількість – майже 200 медалей. Це майже стільки, скільки Китай, США та Росія разом узяті. Оце і є справжній вияв могутності».